«Мінімальна заробітна плата в Україні має зростати швидше, ніж зростає інфляція в Україні»

Сьогодні більшість населення цікавить питання: чи чекати в цьому чи наступному році суттєвого збільшення мінімальної заробітної плати? Наприклад, профспілки вважають, що мінімалка має бути на рівні 7,7 тис. грн.

 

На цє та інші питання відповів Віце-прем'єр-міністр України Павло Розенко агентству "Інтерфакс-Україна".

 

Логіка дій Уряду сьогодні така: мінімальна заробітна плата в Україні має зростати швидше, ніж зростає інфляція в Україні. Протягом трьох останніх років ми чітко рухаємося цим шляхом. Давайте говорити відверто – за цей час ми зробили серйозний прорив в реформуванні системи оплати праці і піднятті мінімалки. Підтвердження цьому – три роки тому мінімальна заробітна плата в перерахунку була 53 долара, а сьогодні вже понад 150 доларів.

 

Ми чудово розуміємо, що цього недостатньо, адже працююча людина в Україні недооцінена. На жаль, ми продовжуємо зіштовхуватися із ситуацією коли сім’ї, де щонайменше одна людина працює, знаходяться за межею бідності. Таких сімей в Україні біля 20%. Це не нормально, коли людина працює, але не може забезпечити свою сім’ю навіть на межі мінімально необхідного рівня.

 

Водночас, потрібно звертати увагу не лише на зростання мінімальної заробітної плати, але і на зростання зарплат в цілому. Дуже приємно, що в минулому році і президент, і прем’єр-міністр, і я неодноразово заявляли, що ми очікуємо на кінець 2018 року середню заробітну плату в розмірі 10 тис. гривень. Тоді було дуже багато скепсису, але по грудню місяцю 2018 року середня зарплата склала 10 тис. 500 гривень. Це прекрасний показник.

 

На 2019 рік, я думаю, що є всі можливості досягнути межі 12 тис. гривень, з урахуванням того, що курс гривні буде коливатися в прийнятних межах, і інфляція в цьому році не перевищить 8%. Це було б дуже непогано, якби середня зарплата зросла приблизно на 15-20%, що з урахуванням інфляції, становитиме 10% росту реальної заробітної плати.

 

 

Я б не говорив про те, що від цієї ідеї відмовилися. Справа в тому, що для створення Національного агентства зайнятості потрібні зміни до чинного законодавства, а це лежить в площині парламенту. Для мене на сьогодні не важливо, як називається структура, для мене важливо, щоб служба зайнятості була перетворена на справжній ефективний центр пошуку роботи, а не була просто касою, яка видає виплати по безробіттю. Можу сказати, що наразі Служба зайнятості реформується згідно з тими напрямками, які я зафіксував ще коли був міністром. В Службі пройшли серйозні структурні і кадрові зміни, відбулося різке скорочення персоналу, разом із підвищення ефективності її діяльності. Тому, незважаючи на те, що не вдалося провести через парламент відповідні зміни, реформування Служби зайнятості йде протягом останніх чотирьох років, і, як на мене, воно є доволі ефективним.

 

На сьогодні ми маємо приблизно на 10% більше вакансій, ніж це було в минулому році, а це означає, що і ринок праці оживає, і робота Служби зайнятості стає більш активною. Нас дуже тішить, що на сьогодні є десятки тисяч вакансій, де зарплата складає від 14 тис. гривень і вище.

 

 

Проект вже практично реалізований. На сайті Служби зайнятості є відповідні сервіси, які дають можливість отримати інформацію про наявність вакансій у всіх регіонах України. Тому, з точки зору електронного врядування і доступу людей до інформації, Служба за три останні роки стала більш відкритою.

 

 

Безумовно. Тут питання в тому, що Службі зайнятості дуже важко конкурувати з кадровими агентствами, зважаючи на те, що вона є елементом державної машини, а приватний бізнес розвивається більш інтенсивно. Але я все-таки хочу, щоб Служба зайнятості створила реальну конкуренцію на ринку кадрових агентств з приватними службами. Це зробити важко, але показник кількості вакансій в Службі зайнятості, що за останній рік суттєво збільшилася, показує що Службі стали більше довіряти роботодавці.

 

 

Трудовий кодекс сам по собі дуже важкий документ, адже мова йде про серйозну кодифікацію чинного законодавства. Це досить непростий процес, до якого залучена не лише держава, а який передбачає серйозний діалог між роботодавцями і профспілками. Насамперед, саме вони мають знайти між собою баланс: з одного боку, що має розвивати і рухати економіку, а з іншого боку, що буде захищати соціальні права. Роботодавці, очевидно, хочуть більш серйозно лібералізувати трудове законодавство, а профспілки, ясна річ, хочуть суттєвого зростання соціальних гарантій людей.

 

Нова редакція Трудового кодексу була ухвалена Верховною Радою в першому читані, і зараз документ є власністю парламенту. Наскільки я знаю, він готовий до другого читання і невнесення його в зал – це тільки політичний момент. Але питання не лише в тому, щоб його винести в зал, а дуже важливо, щоб він був ухвалений. Крім того, потрібно, щоб він був узгоджений з усіма ратифікованими Україною конвенціями Міжнародної організації праці.

 

 

Це була ініціатива Міністерства соціальної політики, вона не узгоджувалася ні на рівні президента, ні на рівні уряду. Це буда їх ідея, вони винесли її на загальне обговорення. Я, з одного боку, не підтримую сам підхід до вирішення питання щодо ФОПів, але я радий, що все-таки в країні щось змінюється. Бо якщо раніше всі такі рішення приймалися "втіхаря", писалися на коліні і протягувалися через Верховну Раду, не звертаючи увагу на думку людей, то сьогодні стиль нової влади – проводити публічні обговорення. Наразі обговорення триває, і я переконаний, що спільно з ІТ-сектором Міністерство соціальної політики знайде формули для вирішення цього питання.

 

Я є послідовним прихильником введення трирівневої системи пенсійного забезпечення, адже вважаю, що українці повинні отримувати пенсії не з одного джерела, як зараз, а із трьох: солідарна і накопичувальна системи, а також недержавне пенсійне страхування. Проблема із впровадженням в останні роки була пов’язана з балансуванням бюджету Пенсійного фонду, тому ми пішли на перший етап проведення пенсійної реформи через загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Але, на мій погляд, затримуватися із введенням накопичувальної пенсійної системи не можна.

 

Якби Україна вчасно ввела накопичувальну систему приблизно 10 років тому, то ми б за цей час акумулювали більше ресурсів в економіці України від системи пенсійного страхування, ніж отримали кредитів від Міжнародного валютного фонду. От якого ресурсу ми позбавленні через нерішучість політиків. Я вважаю, що Україна готова до запровадження накопичувальної системи, і потрібно лише політичне рішення Верховної Ради щодо її запуску. Для цього є відповідні підготовлені і узгоджені, в тому числі з урядом, проекти законів.

 

Можливо, якщо парламент найближчим часом за це проголосує. Нам потрібно приблизно 3-4 місяці для прийняття додаткової нормативної бази по запуску накопичувальної системи. Тому я закликаю Верховну Раду якнайшвидше це зробити, і з 2020 року запустити накопичувальний рівень.

 

 

Справа в тому, що питання з перерахунком пенсій військовим пенсіонерам виникла не сьогодні, а накопичувалася останні десять років. Коли ми прийшли до урядування, у нас вийшла ситуація, що якщо б ми перерахували пенсії військовослужбовцям одразу, то нам би не вистачило бюджету пенсійного фонду. Тому, на мій погляд, було прийняте правильне і адекватне рішення, яке підтримала Верховна Рада, щодо необхідності осучаснення пенсії військовим пенсіонерам, але зробити це в три етапи. Перші два етапи ми пройшли, і далі будемо рухатися. Варто наголосити, що саме нинішній уряд повернувся до питання перерахунку пенсій військовим.