Правова природа генпланів
Генеральний план є найважливішим документом у сфері містобудування, який затверджується органами місцевого самоврядування та визначає розвиток міста на найближчі 15-20 років.
Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» подає наступну дефініцію поняття генерального плану: «генеральний план населеного пункту – містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту».
Відразу слід внести ясність стосовно правової природи генерального плану. Перш за все генеральний план населеного пункту є актом органу місцевого самоврядування. Це пов’язано з тим, що відповідно до статті 14 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» саме до компетенції виконавчих органів сільських, селищних і міських рад у сфері містобудування належить «забезпечення в установленому законодавством порядку розробки і подання на затвердження відповідних рад місцевих містобудівних програм, генеральних планів, детальних планів, планів червоних ліній, місцевих правил забудови населених пунктів».
Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що «рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень». Таким чином, затверджений у вигляді рішення органу місцевого самоврядування генеральний план населеного пункту є актом органу місцевого самоврядування. Відтак, на цей документ має поширюватися і наступне положення цієї статті, а саме:«рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію».
Лишається зазначити, що генеральний план є документом нормативно-правового характеру, адже містить норми права, тобто правила поведінки, які встановлюють права й обов’язки осіб у регульованих суспільних відносинах певного виду.
Для чого потрібен генплан міста?
Варто окремо звернути увагу на функцію, яку виконує генеральний план населеного пункту як рішення місцевого самоврядування по здійсненню управління землею територіальної громади. Згідно зі ст.ст. 142, 143 Конституції України безпосереднім власником землі є територіальна громада. Органи місцевого самоврядування, зокрема місцеві ради, лише здійснюють управління нею, тобто у вирішенні питання про планування та забудови території місцеві ради діють як представники територіальної громади. Ця позиція знаходить своє підтвердження у ст. 143 Конституції України, де зазначається, що«Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності...».
Зрозуміло, що в переважній більшості випадків управління майном здійснюють утворені територіальною громадою органи місцевого самоврядування, адже технічно не є можливим, щоб територіальна громада в кожному конкретному випадку вирішувала питання про виділення землі. Зокрема, саме для цього обираються місцеві ради. Однак, це також означає, що територіальна громада повинна бути поінформованою, як саме ведуться її майнові справи.
Читайте також: Генплани міст розсекретять
Такий висновок випливає, зокрема, із Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до ст.1 цього Закону«право комунальної власності – право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування».
Право власності: що належить громаді?
Необхідно також звернути увагу на ч. 3 ст.16 цього Закону, в якій зазначається, що «матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах,а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад».
Тобто право комунальної власності (до комунальної власності належить, зокрема, й земля) належить саме територіальній громаді, а не місцевим радам. І саме територіальна громада має право: а) володіти; б) доцільно, економно і ефективно користуватися і в) розпоряджатися нею на свій розсуд і в своїх інтересах як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Отже, дійсно територіальна громада делегувала це право органу місцевого самоврядування, але це зовсім не означає, що вона делегує право приховувати інформацію відносно такого управління.
На підтвердження цього ст. 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування» закріплює, які саме «сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади й здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами».
Отже, місцеві ради не виступають в якості власника при вирішенні питань, яким чином вони будуть розпоряджатися територією населеного пункту і тримати у таємниці план забудови міста, а лише представляють відповідні територіальні громади й здійснюють свої функції від імені територіальної громади та мають діяти виключно в її інтересах. Таким чином, з цієї норми органічно випливає, що всі рішення рад повинні бути доведені до відома територіальної громади, щоби ця громада, як власник, могла зробити висновок, наскільки доцільно, економно та ефективно рада діяла в її інтересах. Територіальна громада повинна мати вичерпну інформацію про дії свого представника.
Саме тому діяльність міської ради підпорядковується основним принципам місцевого самоврядування, закріпленим у ст. 4 закону, а саме: гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб. Цим законодавець підкреслює, що за всі свої рішення та угоди місцева влада повинна звітувати перед територіальною громадою.
Таким чином, будь-яке рішення про планування є інформацією про розпорядження землею, що є власністю територіальної громади. Відтак, генеральні плани повинні бути відкритими та не можуть вважатися такими, що є конфіденційною інформацією, яка є власністю держави, адже є власністю територіальної громади і тому містять суспільно значущу інформацію для громадськості. Важко уявити ситуацію, за якою власник певного майна (у нашому випадку – територіальна громада) погодиться не знати, яким чином планується розпоряджатися його майном.
За матеріалами Східноукраїнський центр громадських ініціатив
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
