Прямуючи на роботу, звертаю увагу, як молодий чоловік викидає недопалок собі під ноги, запитую: «А чому ж до смітника не донесли?». Відповідь проста: «Так всі ж так роблять». Запитала ще й пенсіонера – навіщо ж розпльовувати шкаралупу від соняшникового насіння на вулицю і на людей? Відповідь краще не цитувати – далека від цензури. На наших вулицях, як у тому крилатому вислові «а Васька слушает да ест».
Проте чомусь ні жителі столиці, ні жителі обласних центрів, ні жителі містечок не хочуть звертати увагу на свою поведінку, на виховання. Днями зауважила цікаву ситуацію біля входу зі станції метро Лук'янівська – два двірники наввипередки прибирали сміття. У мене промайнула думка – чи то навчання проводять, чи то «показовий виступ», адже досить часто їх днем з вогнем не знайдеш на вулицях міста.
Проте це рідкість – більш звичною є картина розкиданого сміття. Пішоходи зауважують: «Так немає ж смітників – куди я його діну?», «Що додому нести в кармані?» «Я його що в сумку покладу?». Фактично так думає більшість українців, незважаючи на матеріальне становище, вік, стать, освіту. Є й інші, їх точно не одиниці, але байдужих більше. Забруднюючи наші вулиці, вони забувають, що двірниками працюють якщо не їхні батьки, то батьки їхніх друзів.
Звична картина розкиданого сміття
Згадалася історія, яку побачила у студентські роки у Вінниці. Йшли з подругою з Західного автовокзалу до гуртожитків, біля шостої години ранку. Дивимося, на території студмістечка працює двірник і якось дивно озирається. Аж раптом він підібрав з тротуару мертвого собаку і переніс на другий бік вулиці (мабуть, там закінчувалася територія, за яку він відповідає) і пішов працювати далі. Повертаючись цією дорогою десь о пів на дев'яту побачили, що мертва собака «перемандрувала» вулицю вдруге – і лежить уже на проїжджій частині ближче до території студмістечка. До вечора її або таки прибрали, або банальніше – закатали в асфальт. І це в країні де кожен другий за Green peace і любов до тварин, за екологію і здорову націю...
Через листя сміття майже непомітне
Є й міста-винятки, наприклад Маріуполь, – дуже чисті сквери і дороги. І не лише після двірників, а взагалі – ідеш і відчуваєш чистоту. Звичайно, і у Маріуполі можна знайти бруд на вулицях. І у Києві є чисті місця. І Харків зі Львовом мають що показати, та й Кам'янець з Хмільником можуть здивувати затишними провулками. Але ображає коли бачиш, як діти викидають обгортки від солодощів на вулицю і не отримують зауважень від батьків; ображає, коли молодь називає себе патріотами, а сама товче пляшки і псує все що бачить. Обурює, коли дорікаючи владі за відсутність смітників і прагнучи до Європи, жителі оминають урни і викидають що б то не було на вулиці; коли водіям байдуже – на дорогу, чи на одяг перехожого впаде його недопалок або недогризок.
Отак і додають роботи двірникам у вихідні
Так і хочеться вкотре нагадати одну просту істину – чисто не там де прибирають, а там де не смітять.
Оксана Бойко, спеціально для ІА «Україна Комунальна»
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
