Насувається вітчизняна сміттєва криза?

Україна за останній десяток років упевнено крокує до звання одного з найбільших європейських смітників.

Якщо довіритися статистиці, то українці щороку виробляють біля 12 млн. т твердих побутових відходів. З них ми спроможні переробити 200-300 тис. т. Це все, на що сьогодні здатні наші сміттєпереробні потужності. І це при тому, що приріст вироблення сміття щороку становить кілька відсотків. Тобто Україна не може переробити більше 90% власних побутових відходів. На фоні Європи, де на переробку йде половина сміття, наші цифри виглядають ще більш плачевно.

Але ж  сміття не береться нізвідки!  І подітися «в нікуди» воно теж не може!  Куди ж воно «ховається»?

Майже 5 тисяч полігонів і звалищ - саме туди ми скидаємо основну масу відходів. Дешево і сердито! Ключовими проблемами вимальовується відсутність сучасних сміттєпереробних заводів, а також - адекватної роботи з населенням у цьому питанні.

Візьмемо для прикладу столицю, яка вже втратила статус одного з найчистіших і найбільш зелених міст Європи.

За даними екологів, щороку кількість відходів у Києві збільшується на 20%. У КМДА на одній з апаратних нарад бідкалися про те, що 5-й полігон «тріщить по швах». Незадовго до цього керівництво сміттєспалювального заводу «Енергія» скаржилося на недостатню завантаженість підприємства. Ну і де логіка?

Навесні столична влада знову заговорила про програму сортування сміття - на «сухе» і «вологе». Чому знову? Тому що кілька років тому ця ідея уже «кружляла» у повітрі. Її ініціаторами стали адміністрація Шевченківського району столиці  і компанія «ГрінКо». Ніхто не сперечатиметься, що роздільний збір сміття суттєво збільшує можливість належної його переробки.

Однак, чиновники  вкотре наступають на ті ж самі граблі: мало просто поставити контейнери різного кольору чи з кількома фракціями для різного типу сміття. Не маючи потужних заводів для переробки, сортування стане лише додатковим «головним болем». Адже якби столичне керівництво поцікавилося думкою киян, то почуло б, що багато хто не в захваті тримати у себе вдома по кілька відер для скла, пластику і харчового непотребу.

Ми - не Німеччина, яка сьогодні вважається країною-еталоном поводження з твердими побутовими відходами. Там роками привчали людей до «сміттєсортувальної» культури та тонкощів. Чи можна уявити українця, який би від скляної пляшки газованої води відірвав пластиковий «ошийник» і вкинув в окремий контейнер? Ви у це вірите?

От вам і очевидний висновок: те, що німцеві добре...

На жаль, ще з радянських часів ми звикли, що ми нічого нікому не винні: піти на суботник - з якої це радості? Прибрати двір - я не наймався! Сміття ділити - ліньки!

А проблема сміття – вона  комплексна, і її потрібно вирішувати не лише щорічними анонсами про масштабне будівництво нових заводів на гроші іноземних інвесторів. Давайте виховувати один у одного ще й усвідомлення своєї  причетності до цього процесу.

Грамотна Юлія спеціально для «України Комунальної».