Реформа «Нафтогазу»: урядова модель ведення переговорів успіху не принесе

- Щодо реформи нашого енергетичного сектору, то мені бачиться ретроспектива 1994-1995 років. Ще тоді, проаналізувавши ситуацію з торговим балансом України, я виявив, що переважну частину дисбалансу складає дисбаланс у торгівлі енергоресурсами.

Сьогодні через панівну роль приватних інтересів над національними, слід констатувати, що у питанні енергетичної незалежності України ми далеко не просунулися.

За логікою, необхідність реформування НАК «Нафтогаз» напрошувалася вже з того моменту, коли уряд Юлії Тимошенко відкрив раунд «накачування» уставного фонду НАК бюджетними коштами. Це робилося з метою покриття системних збитків цієї компанії і супроводжувалося риторикою, що компанія стабільна як ніколи і виконує свої зобов'язання. Це з точністю нагадує сьогоднішній день.

Ця «стабільна» компанія виконала свою місію курки, яка несе золоті яйця. Однак сьогодні зрозуміло, що енергетичні інтереси Росії досить жорстко вступають у конфлікт з енергетичними інтересами Європи. І, передусім, це стосується права володіння українською газовою інфраструктурою.

З урахуванням нинішньої моделі ведення переговорів – кулуарної – досягти успіху, просто неможливо.

На жаль, найбільш вірогідним сценарієм розвитку подій є створення квазі-консорціуму із залученням активів української ГТС – магістральних і транзитних газопроводів, газосховищ. Саме останні дають можливість «Газпрому» покращити швидкість та збільшити обсяги поставок газу.

Тому, жодної можливості злиття «Нафтогазу» й «Газпрому» ніхто не бачить. Головна мета – витягти з «чорної скрині» найбільш важливі газові активи.