Як відомо, сьогодні в Україні відбувається судова реформа. Розпочалась вона ще у 2016 році з прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Законом передбачено значні зміни не лише у судовій системі, але і у системі прокуратури, адвокатури, підвищено вимоги до зайняття посади судді, запроваджено інститут конституційної скарги та встановлено обов’язкове досудове врегулювання спорів.
Що нового в судочинстві?
Піком судової реформи в Україні можна сміливо називати зміни в процесуальному законодавстві. 15 грудня набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який виклав всі процесуальні кодексу в абсолютно новій редакції.
Відтепер у нас з’являються електронний суд (докази, матеріали справи тощо, у електронному вигляді), Верховний суд як касаційна інстанція (колегії, об’єднана та Велика палати), справи можуть переглядатися не тільки за нововиявленими, але й за виключними обставинами (новий термін), вводиться у адміністративному судочинстві щось на кшталт прецедентного права (зразкові справи).
Ці зміни насправді роблять життя юристів комфортнішим, зручнішим. Але у новому законі є і доволі суперечні норми, і норми, які відверто розчаровують.
«Адвокатська монополія» - крок вперед, два назад
Згідно ст. 131-2 Конституції України (в новій редакції) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
З 1 січня 2017 року розпочався трьохрічний етап поступового запровадження адвокатської монополії в усіх судових інстанціях. Перш за все з 1 січня 2017 року виключно адвокати можуть представляти інтереси клієнтів у Верховному Суді України та судах касаційної інстанції. Потім, через рік, така ж вимога закріплюється і для представництва у судах апеляційної інстанції, і ще через рік, з 1 січня 2019 року, для судів першої інстанції.
І все б воно нічого, але в нових процесуальних кодексах законодавець ігнорує такі обов’язкові вимоги щодо адвокатського представництва.
Для прикладу візьмемо норми нового Господарсько – процесуального кодексу України (ГПК). Згідно внесених змін до нього представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до положень нового ГПК сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста ж участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Тобто, самопредставництво обмежено виключно керівником або членом виконавчого органу і дані права повинні бути передбачені відповідними документами.
Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Як наслідок, адвокатська монополія діятиме вибірково (щодо фізичних та інших осіб без статусу юридичної особи), адже представництво юридичних осіб у суді здійснюватимуть юрисконсульти у статусі членів виконавчих органів.
Монополія – не краща форма розвитку
Пропрацювавши 12 років в сфері юридичного захисту інтересів підприємств житлово-комунального господарств, можна з впевненістю сказати, що монопольне становище не сприяє розвитку конкуренції в будь-якому сегменті ринку, не стимулює учасників монопольного ринку розвиватися та, як наслідок, надавати більш якісні послуги кінцевому споживачеві.
Введення адвокатської монополії призведе до того, що більшість практикуючих професійних юристів вимушено позбудуться частини своїх клієнтів та замовників юридичних послуг, і як наслідок, частини свого заробітку. Та чи зможе залучений ззовні сторонній адвокат якісно та у встановлені строки захистити інтереси юридичної особи краще, ніж штатний юрист, котрий пропрацював на підприємстві певний час і досконало розуміється на юридичних тонкощах цієї сфери?
Досвід корпоративного юриста в галузі ЖКГ підтверджує, що штатні юрисконсульти підприємств, установ, організацій є досить фаховими та професійними у захисті інтересів своїх роботодавців і замовників, і наявність адвокатського посвідчення у такому випадку не додасть кінцевим споживачам послуг додаткових вигод, гарантій тощо.
Окрім цього, споживачі комунальних послуг мають готуватися до чергового збільшення тарифів на ЖКП, оскільки роботодавці змушені будуть понести витрати на отримання своїми штатними юрисконсультами посвідчень на право займатися адвокатською діяльністю – на сьогодні це більше 8 тисяч гривень офіційних платежів за одну особу.
Відтак, підприємство житлово-комунального господарства вимушене буде або звільняти кваліфікованого юриста, який його повністю влаштовував за результатами роботи в судах, і шукати юриста, з адвокатським свідоцтвом, до якого ще не має кредиту тієї довіри, та який потребує досить багато часу на введення у справу, або буде змушене посприяти отриманню адвокатського статусу штатними юрисконсультами, що, безумовно, потребує також часу та значних коштів.
Народних обранців та ідеологів цієї реформи також мало хвилюють проблеми випускників юридичних факультетів без адвокатського посвідчення при їх працевлаштуванні в умовах професійної монополії.
Таким чином, замість реального підвищення якості правової допомоги в умовах чесної конкуренції, пропонується на рівні конституційної норми запровадити примусове нав’язування потенційному клієнту послуг адвоката. Тобто під виглядом реформи фактично обмежуються права одних, і лобіюються інтереси інших.
Андрій Осадчий, Владислава Марюхнич, спеціально для ІА «Україна Комунальна»
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
