Для теплопостачальних підприємств – це директор, який тимчасово переселився жити в ДК «Газ України», при цьому не маючи 100% оплати за вже спожитий природний газ, з неукладеною додатковою угодою на постачання все того ж газу. Головний бухгалтер, який не відривається від мобільного телефону, чекаючи дзвінка директора з Києва, з командою «плати» (це про завчасно взятий мільйонний кредит і притриманий до останнього дня, на випадок, якщо повезе домовитись хоча б про 80 %). І весь лінійний персонал, який вийшов з відпусток, перебуває в стані бойової готовності.
Для місцевих органів влади – це директор, який стає найближчою і найріднішою людиною, і по «запрошенню» якого, високоповажні люди міста і області готові кинути все і їхати в ту ж ДК «Газ України».
А для Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України – безкінечні селекторні наради, збір інформації скільки котелень запустилось і «підтримка» галузевих підприємств в цей нелегкий для всіх час.
І ось середня температура три доби тримається нижче +8 С, далі тягнути немає куди, підписується розпорядження про початок опалювального сезону і звучить команда «пускаємось».
Щасливчики директори їдуть додому (дехто правда лишається, у них в регіоні ще тепло і у ДК «Газ України» є шанс «вибити» більше коштів). Котельні починають давати теплоносій в мережу, при цьому у когось з споживачів утворюється повітряна пробка, а когось затопило з 9 по 3 поверхи включно. Але опалювальний сезон почався. Ура!
Опалювальний сезон 2011-2012 років обіцяє бути дещо іншим. Ні, населення так само готове до зими, хтось встановив вікна за новітніми теплозберігаючими технологіями, а хтось прикрасив міжвіконний простір ватою з побитими новорічними іграшками, міські ради віддали ті ж самі готелі, пологові будинки, що у них ще лишились, під гарантії повернення кредитів, взятих для теплопостачальних підприємств.
Підприємства технічно підготували все, що дозволила відсутність коштів і фінансово підстрахувались кредитними коштами, які з кожним роком стає все важче взяти. От тільки шансів повернути кредити у підприємств вже немає. І все завдяки турботам про галузь наймудріших, найвищих, тобто тих, хто сидить на Олімпі житлово-комунальної галузі.
Отже, по черзі.
Спілкуючись з фінансистами різних теплоенерго щодо останнього перегляду тарифів, можна констатувати той факт, що затверджені тарифи покривають собівартість лише на 60-62%. Щоб не звинуватили автора в упередженості, наводжу дані, як змінилась цінова політика щодо основних статей затрат у тарифі, який був прийнятий по одному з базових підприємств обласного центру у січні 2011 року.
При цьому у структурі собівартості на 1 Гкал природний газ займає близько 68 %, електроенергія – 7 %, а заробітна плата з нарахуваннями - 13 %. Тобто, якщо припустити, що більше не подорожчали паливо-мастильні матеріали, зв'язок, комплектуючі до обладнання, то збільшення вартості газу, електроенергії та мінімального розміру зарплати є вагомою підставою для росту тарифів на послуги централізованого теплопостачання.
І тут тепловики спрацювали як належить. З полегшенням всі сприйняли прийняття Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» (далі- НКРРКП), а потім і Указ Президента України № 743 від 08.07.2011 року про утворення цієї ж Національної Комісії. Нарешті, політична складова в тарифі, яка займає значно більший відсоток ніж складова газу, відійшла в минуле. Та не так сталось як гадалось.
Підприємства теплоенерго, зібравши перелік необхідних документів, розрахунків та підписів повезли ці документи в Національну комісію регулювання ринку електроенергетики України (далі – НКРЕ), так як вона до створення відповідного регулятора, виконувала функції з регулювання комунальних послуг. А там все чемненько, документи подивились, прийняли, і... все.
Логічним було б передати всі ці розрахунки тарифів новоствореному органу - НКРРКП. Але це логіка! І хто сказав, що вона має право бути присутньою в діях будь-якої людини, а державна структура – це теж живий організм, і має право вибирати те, що на даний час менш болюче для нього.
Саме тому, державний регулятор надіслав листи для комунальних підприємств з проханням продублювати в електронному вигляді звітність, яку ті надсилали в НКРЕ. І вже зовсім не смішно було читати під цими листами прізвища тих же виконавців, що вже збирали цю ж інформацію перебуваючи в НКРЕ. А от у «листах щастя», що отримують керівники підприємств щодо подальшої долі розрахунків тарифів, вписано багатослівне формулювання: «некоректно заповнені таблиці», а декому, в усній розмові, вказували на відсутність нумерації сторінок. І, складається враження, що їм просто байдуже, що заборгованість із заробітної плати працівникам галузі з 57,6 млн. грн.(станом на 01.06.2011) зросла до 65 млн. грн. на початок осені. Байдуже і те, що прийнята Урядом постанова щодо забезпечення приладами обліку всіх котелень, вже на момент її прийняття не мала фінансового підґрунтя – ні у міських бюджетах, ні у діючих тарифах (а це мільйони гривень).
Воно б то все нічого, але дива не буває. На роботу в комунальну галузь йти вже ніхто не хоче, тому що для розрахунку шкали оплати праці береться мінімальний розмір оплати праці працівника I-го розряду основного виробництва, а зарплату підняти до гарантованого державою мінімального рівня просто немає з чого.
А потім споживачі справедливо гніваються, чому до них у квартиру прийшов слюсар з чітким запахом, навіть не вчорашнього, перегару. А ви спробуйте знайти іншого, на таку заробітну плату і щоб зимою, в -30 С, опустився в колодязь з водою або в підвал, затоплений каналізаційними стоками. Будь-який директор швидше не підніме заробітну плату економісту, а слюсаря він цінує і, не помічатиме навіть запах самогону з найближчої відомої лише трудязі точки продажу.
Але найцікавіше все з тим же природним газом. При діючих договорах на постачання природного газу з ДК «Газ України», підприємства укладають аналогічні угоди і з НАК «Нафтогаз України», а до цього природний газовий монополіст ще й розглядав і облгази. Тобто, хто ж фактично постачатиме природний газ, стане відомо тоді, коли запрацюють котельні або висталять рахунки.
Також можна сміливо прогнозувати, що ДК «Газ України» буде і надалі вимагати 100% розрахунків за природний газ. І з економічної та фінансової точки зору це нормально, і згідно договірних стосунків теж нормально.
Але що робити підприємствам, що взяли мільйонні кредити, що робити міським головам, які вмовили депутатів дати під майнову заставу на кредит приміщення пологових будинків і чи не закінчиться опалювальний сезон так і не пройшовши хоча б свій екватор? І що захоче почути Мінрегіон та Міненерговугілля на селекторних нарадах щодо стану проходження опалювального сезону та розрахунків за спожитий природний газ? І чи не ці відомства повинні найбільше турбуватися таким станом речей? Хто дасть відповідь на ці питання? А може, ще хтось наважиться взяти на себе відповідальність, крім директора?
І чи не станеться так як у книзі С.Мінаєва «Повесть о ненастоящем человеке», з якої хочеться навести цитату мовою оригіналу.
«И пока мы тут прожигаем жизнь на клубных ристалищах, эти самые Петровичи, деловито и целенаправленно, как короеды, подтачивают деревья нашего бизнеса. И полная катастрофа состоит в том, что они даже успевают растить себе смену из таких вот Саш и Володь, работающих пока офис-менеджерами. В один прекрасный день, когда они окрепнут, все мы рискуем прийти на работу и получить двадцать пять лет лагерей по «суду тройки» (завхоз, администратор и офис-менеджер) за утерю двух ручек и одного маркера».
Хоча, насправді, все набагато серйозніше. Проблема у тому, що всі говорять про опалювальний період як про критичний, а так хочеться почути про період відповідальний!
Тетяна Ларіна, спеціально для ІА «Україна Комунальна»
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
