«Бувають такі проколи в енергоефективності, що підозрюєш у всесвітній змові» - Ігор Черкашин

 

Держава – це найвищий ступінь самоорганізації суспільства. Навіть у глобальних розподілах кордонів за Гельсінською угодою, суспільство по-своєму починає перекроювати кордони. Держава - це той гравець, який задає правила гри, різні правила гри. 

 

Якщо в Сінгапурі викинути на вулиці папірець, вас оштрафують на 50 сінгапурських доларів. Якщо не помиєте машину, виїжджаючи з будівництва, знову ж - штраф. При цьому Сінгапур ніколи не оголошував себе містом, яке бореться за екологію. За допомогою прийнятих правил була досягнута чистота, яка може змагатися зі Шведської чистотою і екологією. 

 

У той же час шведи прийшли до такого результату іншим шляхом - через формування свідомості населення, через державну політику. Кожна держава виходить з тієї ментальності народу, який формує цю державу, з того, якими інструментами можна керувати народом для досягнення певного рівня на міжнародній арені, тощо. 

 

Коли ми говоримо, що держава потрібна, то в першу чергу вона потрібна для створення правил гри. Коли кажуть, що населення може прибирати свій двір самостійно, ні на кого не сподіваючись - це повинно бути нормою, а не наслідком того, що відповідальні структури, які беруть за це гроші, не виконують свої обов'язки. Це порушення чинних правил. З одного боку – так, порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих, але з іншого - тоді треба змінювати державні правила, потрібно прибирати ту ланку, яка бере ні за що гроші та імітує діяльність.

 

 

У 2008-2009 роках під час роботи в НАЕР та Держінспекції енергозбереження був, досягнутий максимум в системі командно–адміністративного управління сферою. Інспекцію боялися, як чорт ладану, штрафи були колосальні, суди працювали нормально, через прокуратуру з інспекцією вишукували величезні штрафи в дохід бюджету. З отриманих штрафів виплачували компенсацію за кредитами, працювала програма з енергозбереження. В силу певних причин у 2010-му до влади прийшли олігархи, яких штрафували на десятки мільйонів гривень, і перше, що вони зробили – ліквідували той орган, який їх штрафував. Держінспекція на законних підставах могла повністю «роздягнути» олігарха, оскільки ніхто з них не вкладав кошти в модернізацію своїх підприємств з точки зору скорочення питомих витрат енергоресурсів. Навіщо їм це, коли є можливість використовувати «рабську» працю, є несплати за екологію і землю, що дозволяє мати мінімальну собівартість і бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках без будь-якого головного болю? Про вкладання коштів в енергоефективність ніхто навіть не замислювався. 

 

Шкода зруйнованих речей. Приміром, Інспекцією була створена перша в Україні повна інформаційна система автоматизованого моніторингу усієї діяльності, починаючи від складання річного плану перевірок і закінчуючи надходженням грошей після штрафних санкцій до державного бюджету. З її допомогою було видно всю Україну, навіть тих, хто намагався «зіграти» зі штрафними санкціями в областях, та внесені протоколи у відведений для цього час. Цю систему просто взяли і зруйнували – багатомісячну людську працю. А сьогодні нам розповідають про електронне урядування, про те, що, по суті, в Інспекції було зроблено ще в 2009 році. Правда, без пафосу і зайвого піару. 

 

Зруйновану систему, можна було трансформувати під сьогоднішні потреби, але цього не зробили. Більше того, зараз кажуть, що держнагляд взагалі не потрібен, тому що у нас ринок, лібералізм і ще щось. Хочу сказати, що немає таких країн, де повний лібералізм. Кожна держава, яка хоче досягти результату, встановлює правила гри. А правила гри без нагляду – це декларації. Можна вийти поговорити, як у нас зараз люблять робити для картинки по телевізору, але хто буде перевіряти? Важливий же не тотальний контроль - важлива загроза вибіркового контролю. 

 

Мінрегіон презентував програму Держенергоефективності, там є один рядок - «вибірковий контроль». Цим одним рядком перекреслюється все інше, тому що у жодній із країн, на які посилаються в презентації, без верифікації, з бюджету, або з фонду, гроші не видадуть. Жодна держава не може собі дозволити допустити те, що вийшло у нас - коли без верифікації результатів технічних виплатили 350 млн грн з європейської донорської допомоги на компенсації частини тіла «теплих кредитів», і у нас немає жодного підтвердженого результату, що є конкретні параметри зниження питомого споживання енергоресурсів.

 

 

Нещодавно слухав презентацію одного з іноземних радників. Їх зараз багато, деякі навіть не можуть зрозуміти, що з чого виходить у нашій країні, оскільки вони живуть у своєму вимірі і цінностях. Так от, він каже: «У 2008 році Тимошенко дала преференції металургійним комбінатам, через це вони перестали інвестувати в енергоефективність, і зростання питомого споживання енергоресурсів виріс». Радник не знає, чому зросло питоме споживання у 2008-му початку 2009 року і цілком відбилося за підсумками 2009 року. Коли підприємства стають на режим очікування, тобто у них падають обсяги виробництва, а постійні енерговитрати залишаються тими ж, то сумарні енерговитрати на одиницю продукції зростають. Ось і вся арифметика. І Тимошенко тут зовсім ні причому. Коли ставлять в обґрунтування зростання питомої енергоємності, хотілося б, щоб радники спочатку розібралися в ситуації. 

 

Подібне і сьогодні. Коли нам кажуть, що ми в абсолютних цифрах скоротили газ, електроенергію, не на це треба дивитися. Потрібно дивитися на питомні показники. Я боюся, що, м'яко, забувають про реальний рейтинг енергоефективності, т. к. страшно його показувати. Підприємства зупиняються, але не повністю, їх все ж підтримують і постійні енерговитрати залишаються, а продукції немає.

 

 

Схоже, на те. Єдине, не готовий точно стверджувати, чому так відбувається - від незнання чи навмисно. Іноді бувають такі проколи в енергоефективності, що починаєш підозрювати у всесвітній змові. 

 

 

Якщо в політичному розрізі, то я завжди наводжу приклад Італії. У них 4-я економіка в Європі. Як вони пішли від провалу? Проводили вибори до тих пір, поки олігархам перестало бути цікаво вкладати гроші у вибори і вони пішли з політики в бізнес. 

 

Коли населення перестає піклуватися про політику і не знає прізвища Прем'єра, а не так як зараз - можна розбудити вночі бабусю в селі і вона не тільки назве прізвище Прем'єра, але і дасть йому повну характеристику, - тільки тоді народ стає щасливим. Країна і люди живуть своїм життям у реальному секторі економіки і їх мало цікавить політика, оскільки політика стає право прийомною і базується на великих довгострокових завданнях.

 

Якщо у розрізі енергоефективності, то сьогодні у нас енергоефективність на всіх рівнях країни, починаючи від президентської і закінчуючи райадміністрацією. Це сприймається як якийсь гаджет: лічильник поставити, ІТП поставити – ось це енергоефективність! Немає розуміння, що енергоефективність - це питання національної безпеки, це питання оцінного критерію економіки. Та найбільшою помилкою було передати Держенергоефективності в Мінрегіон. Такого немає ні в одній країні. Це повинен бути орган не галузевого, а загальнодержавного значення. 

 

 

Сьогодні більше працюю з програмою ПРООН у проекті «Енергоефективного освітлення». Із задоволенням пішов у цей проект, оскільки побачив, що є можливість продовжити те, що було розпочато мною через уряд у 2008 році. Тоді було випущено перше в Європі розпорядження «Про заборону використання ламп розжарювання у бюджетній сфері». Хочу відзначити, що американці заборонили лампи розжарювання на військових базах у Європі, тільки через 6 місяців після цього! А Європа ще пізніше - через 9 місяців. Тоді ми були першими. А зараз - повністю відстали. І в США, і в Європі заборонено використання ламп розжарювання, в наступному році остаточно заборонять використання галогенних ламп, вони наближаються до виведення з експлуатації компактних люмінесцентних ламп як ртуть умісних, а ми все сидимо під лампами розжарювання. 

 

І тут виникає цікава штука, коли кажуть, що ми прибрали державний нагляд, оскільки він заважає підприємництву, адже якщо немає контролюючого органу, навіть при діючому на сьогодні розпорядженні про заборону використання ламп розжарювання, ніхто нічого не буде робити навіть у бюджетній сфері. 

 

У проекті ПРООН ми намагаємося створити нову нормативну базу, яка дозволить на рівні законів ввести, знову-таки, починаючи з бюджетної сфери, відповідальність за нецільове використання коштів. Спробуємо вибудувати структуру, ввести обмеження за класами енергоспоживання, розробити механізми відповідальності за невідповідності енергомаркування. 

 

Зараз діє постанова уряду, яка замінює технічний регламент для ламп, тобто мінімальні вимоги до світлодіодної продукції, яка може використовуватися в Україні. Останні зміни в нього були на 1 січня 2014 року. Сьогодні вже 2016-й. За цей час виробники кілька разів змінили технічні параметри освітлювальних приладів, а постанова залишилася з характеристиками на січень 2014 року. Я ставив питання керівникам Держенергоефективності: «Чому для внесення змін у технічні параметри постанови не звернулися в профільний інститут?». Мені відповіли, що це не їхня постанова, і вони нічого змінювати не будуть. Якщо енергоефективність освітлення виявляється по рангу нижчою, ніж дров'яні котли, - ми відразу можемо зробити висновок про пріоритети. 

 

 

Аналіз видачі «теплих кредитів» показує, що використовуються кошти в основному для заміни вікон і котлів. Як відомо, для звітності завжди хочеться показати багато виданих кредитів і відразу, але багато видати не виходить, тому що грошей мало, тому бажано обмежити ці кредити з тим, щоб хоч якось привернути людей. Залучити виділену кількість грошей можна тільки двома способами – котлом та вікнами, оскільки на сонячний колектор з бойлером, не кажучи вже про теплові насоси і реальне утеплення стін, грошей просто недостатньо. 

 

Загалом, логіка зрозуміла: виділити гроші для покупки котла, який за собою потягне зростання ринку біопалива або брикетів для приватних будинків, а там і відбудеться підтримка певних інтересів зацікавлених бізнес-структур. Сьогоднішні компенсації тіла кредиту - це подачки від держави, які не змінюють політики в країні, а виконують функцію замилювання основної проблеми.

 

 

Енергоефективності в країні немає, як поняття. Її немає навіть на рівні закону, тобто законодавче поле, яке повинне було регулювати діяльність Держенергоефективності - не існує. Покажіть хоча б один орган державної влади, який регулює сферу, якої немає? Є багато Законів «Про сільське господарство», «Про армію», «Про інфраструктуру», а «Про енергоефективність» - немає. Виходить, що державний орган є, а закону немає. Виникає питання: «Що вони регулюють?». У 2-ї частини статті 19 Конституції написано, що чиновник діє виключно в рамках закону, якщо закону немає - є підстави для ліквідації органу, що чиновники взагалі не мають права хоч щось робити, що не прописано законом. Це шлях до складання протоколу «про підозру у корупції». Так виникає інше питання, яке потрібно адресувати Прем'єр-міністру Арсенію Яценюку: «За що ми їм платимо зарплату з держбюджету органу, діяльність якого не прописана в законі?».

 

 

Потрібно визнати, що неможливо зробити швидко Закон «Про енергоефективність», тому що є різночитання в термінах і поняттях між існуючим Законом «Про енергозбереження» та 27 Директивою ЄС. Наприклад, у Законі «Про енергозбереження» саме поняття «енергозбереження» - це процес, а в 27 Директиві ЄС - результат. І таких прикладів різночитань багато. 

 

Зараз необхідно виписати державну політику у сфері енергоефективності – і починати це потрібно робити у вигляді Кодексу енергоефективності. Потрібно, маючи загальновідомі цифри, написати загальнодержавну мету, тобто чого ми хочемо досягти, часові рамки, і що держава повинна для цього зробити. 

 

Тільки написання Кодексу може врятувати патову ситуацію з формуванням профільного законодавства. Зокрема, перший розділ кодексу «Глосарій», повинен складатися з термінів, взятих з 27 Директиви ЄС та інших базових директив та регламентів. Це потрібно для того, щоб ми почали говорити на одній мові. Другий розділ - це розділ «Про Національну політику в енергоефективності». Створення перших двох розділів кодексу - це першочергове завдання на цей рік. А вже потім необхідно додавати інші розділи: «Енергоефективність будівель», «Енергоефективність у висвітленні»; «Енергоменеджмент»; «Енергоаудит»; «Енергосервіс» і т. д. У результаті ми отримаємо гарний і добротний документ, всі розділи якого виписані в одному термінологічному полі і спрямовані на реалізацію основних цілей національної політики у сфері енергоефективності.

 

 

НАК «Нафтогаз» заявив про ініціативу залучення 1,7 млрд дол. кредитних китайських грошей для заміни газових котлів в Україні у населення. Багато експертів в один голос запитують: «Навіщо в Україні встановлювати китайські котли, якщо є якісні котли вітчизняних виробників?». Фахівці з «Нафтогазу» стверджують, що з китайцями досягнута угода, що монтаж, обслуговування, інсталяція їх котлів буде проводитися нашими фахівцями. Сьогодні в Україні виробляють котли на найвищому рівні енергоефективності, але нам пропонують привозити «консервні банки» з Китаю, які швидко прогорять. 

 

«Нафтогаз» стверджує, що в результаті звільниться 2,8 млрд куб. м газу від проведених заходів, але при цьому ми витрачаємо 1,7 млрд дол. Давайте порахуємо: в Україні 15 млн домогосподарств, у кожному господарстві максимально завантажено приблизно 10 ламп, на всю країну - це 150 млн ламп. «Укренерго» говорить, що якщо вимкнути за однією 100 Вт лампочці, то вийде розвантаження енергосистеми на 1,5 тис. МВт в години піку. Ми ж у Проекті порахували і пропонуємо просте рішення, що лежить на поверхні: якщо взяти по 10 світлодіодних ламп і поширити їх домогосподарствам за допомогою лізингу або кредитних організацій, то скорочення буде близько 2 ГВт потужностей, в першу чергу, вугільних в годину пік. Купівля 150 млн ламп обійдеться не більше 400 млн дол. Що може бути більш ефективною інвестицією для країни: 1,7 млрд дол. на китайські котли чи 400 млн дол. на лампочки, виходячи з прогнозованих результатів?!

 

Насправді ніякої державної підтримки енергоефективності не існує. Є декларація про підтримку. Чому? Тому що немає верифікації результатів, а коли немає верифікації результатів, ми не можемо сказати, що результати досягнуті. У нас є тільки фінансовий результат – 350 млн грн європейських грошей, які пройшли через державний бюджет, і були витрачені.

 

Наступна декларація про ставлення відновлюваної енергетики та енергоефективності. В чому проблема? Проблема в тому, що у нас змішана воєдино відновлювана енергетика та напрям «енергоефективності». В Європі енергетичні агентства займаються і відновлюваною енергетикою, і традиційною енергетикою, і енергоефективністю, але вони не галузеві агентства – вони функціональні агентства. У нас система управління держави галузева, тобто у нас енергетика управляється Міністерством енергетики, і чомусь відновлювана енергетика управляється Держенергоефективності, у якої навіть у назві не написано нічого про відновлюваної енергетики. Відновлювана енергетика не може в принципі існувати окремо від всієї енергосистеми, тому що вона, вибачте, вироблена електроенергія по тим же проводах іде, через ті ж підстанції і вимагає, наприклад, резервування потужностей, акумуляції для надмірно виробленої електроенергії і т. д. Тому логічно, якщо ми продовжуємо знаходиться в галузевій системі управління і наші реформатори за два роки не поставили питання про перехід із галузевої системи управління держави на функціональну систему управління і продовжують ліжка пересувати, як у старому анекдоті, то ми будемо отримувати, що сьогодні існує в приватному варіанті в Держенергоефективності. Ми можемо показати сонячну станцію в якійсь школі, якийсь колектор... І дуже складно показувати енергоефективність в економіці. Тому що це глобальна зміна взагалі споживання, ставлення до споживання, розуміння, що за чим іде, що в принципі будь-яка модернізація тягне за собою практичне скорочення питомого споживання і ці речі взаємопов'язані між собою. Тобто це все треба розуміти, його не потрібно показувати – це потрібно робити. І тому показують все з відновлюваної енергетики. Про приклади енергоефективності говорять мало. Приміром дата появи, хоч який він калічний, Плану з відновлюваної енергетики та Плану з енергоефективності. Першим з'явився План з відновлюваної енергетики, між ними різниця в півтора року, по суті в органі, який до ВЕ взагалі ніякого відношення не має мати. Але крім цього ми маємо конфліктну ситуацію в Міненерго, яке сприймає відновлювану енергетику як не своє. По суті знову порушення системи управління, коли два різних органи займаються одним і тим же. Але при цьому, наприклад, департамент енергоефективності в НАК «Нафтогазі», який замість того, щоб зайнятися енергоефективністю на газоперекачувальних станціях займається дилерською роботою з продажу китайських котлів і тим, щоб забезпечити наших ще й правнуків роботою по виплаті китайських кредитів. Тому ми маємо проблему: перше – конфлікт інтересів всередині самого органу. Держенергоефективності має займатися тільки енергоефективністю і як результатом енергозбереженням, а відновлювана енергетика повинна бути передана Міненерго і навіть бути розділена на те, що виробляє електроенергію, воно повинно піти в Міненерго, і те, що виробляє тепло, воно повинно піти в Мінрегіон, області і міста. 

 

Друге – через наявність конфлікту ми не можемо виписати стратегію. Кожен раз сідаючи за виписування стратегії, що на рівні РНБО, що на рівні Адміністрації Президента або уряду у нас це «за рахунок альтернативних видів палива». Мені в 2008 році європейці вже лисину проїдали – у нас поновлювані джерела, а не «альтернативні види палива». Поняття «альтернативних» вони відносять до зовсім інших речей, а поновлювані джерела енергії, повністю поновлювані, частково відновлювані. 

 

Моє ставлення таке, коли буде Кодекс чи Закон з відновлюваної енергетики, а старий Закон про альтернативу буде перетворений чисто в альтернативні види палива, який повинен регулювати тільки цей сегмент, який не має відношення до відновлюваної енергетики, тільки тоді не буде плутанини. 

 

Крім цього, держава не створює рівні умови для всіх гравців, вона робить це по замовленню. Тобто немає перспективного стратегічного погляду. Нехай не піонерського, але хоча б проаналізуйте, що відбувається в тій же Східній Європі і зробіть кальку. 

 

 

Наступний момент, коли є ситуація з тими же лампами. Прості рішення з швидкою окупністю, які можуть кардинально змінити структуру споживання і вплинути на ринок. Або електроопалення. Давайте електроопаленням замінимо газ? Давайте. Але для чого, коли ви прописуєте, у тарифному плані НКРЕКП «в установленому порядку». Що це значить? Це означає, що треба підготувати сім документів, загальною сумою майже до 15 тис. грн, які треба вкласти для того, щоб отримати офіційний доступ до цього тарифу, і витратити на це купу часу. Так що ми ставимо в якості завдання? Ми ставимо в якості задачі процес, а не результат. Тобто, якби ми в завдання ставили результат, то було б зрозуміло, що потрібно, для того, щоб досягти результату щодо максимального заміщення газу на електроопалення і коли. Було б видно, що у нас є певний профіцит електроенергії вночі. Звідси висновок - потрібно щоб електроопалення було вночі. Що для цього потрібно зробити? Потрібно, щоб тариф на електроенергію вночі був явно нижчим, ніж ціна на газ. Що для цього потрібно зробити? Для цього потрібно стимулювати встановлення двох/трьохтарифних лічильників для того, щоб розділити ці зони і максимально скоротити бюрократичну процедуру по установці. Далі виключити нічне споживання з «пакетів» споживання при розрахунку тарифів. Це все логічно. Так для чого створені умови НКРЕКП, що прямо штовхає можливість корупції при впровадженні электроопалення.

 

Третя проблема – не реалізуються прості заходи. Змінити такий тарифний підхід нічого не варто, все зробить споживач, йому потрібно лише відкрити тарифний коридор. 

 

Немає структури, яка може комплексно оцінити різні інструменти. Якщо ми шість місяців пишемо код бюджетної кваліфікації, без чого фінансист не може заплатити за ЕСКО контрактом. А як взагалі міркували?! Логічно - інвесторів не буде. В моєму розумінні договори про ЕСКО теж незрозумілі. Поставте себе на місце фінансиста в сільському районі. Малі штати, мала зарплата. Вони звикли до певної схеми, а тут раз з'являється новий код. Тоді вони кажуть: «А воно мені треба? Мені до пенсії дожити треба і щоб не посадили». Для таких речей треба було виписувати Типовий договір. До прикладу – в цій школі треба поміняти насос. Все – давай йди міняй насос. Давайте не будемо говорити про тотальну модернізацію. Ось, коли ми говоримо про такі інструментарії, видно, що люди не продумали, що потрібно створювати на двох рівнях: для простих - Типові договори і Примірні договори - для комплексної модернізації. 

 

І ось так куди не йдемо, конфлікт інтересів, конфлікт у законодавстві, конфлікт в інструментах. І в результаті ми отримуємо великий піар, багато розмов, багато презентації, а результатів по суті немає. Тоді починають кричати «зрада-зрада». Ні, «зради» тут немає, є нерозуміння ситуації та адекватного розуміння теми, якою ти займаєшся. Поки не буде розуміння – будуть конфлікти. 

 

Скільки треба часу, щоб вийти з цієї ситуації – не знаю. Може це вимагає заміни людей, може бути це вимагає заміни структур, може треба змінювати підходи до формування взаємовідносин всередині держави. Сама по собі енергоефективність просто не може бути, поки нею керує Мінрегіоні. Її діяльність повинна регулюватися Міністром, як написано. Ніде не написано, що це має бути за відповідний орган. А коли приходить постанова – там вказується, що регулюється через відповідний орган. От яке відношення має Мінрегіон, до енергетики, транспорту, промисловості – ніякого. А адже більша половина енергоємності країни там, а не тільки в житловому секторі. У результаті створюється ситуація, коли саме Міністерство не може підняти вирішення проблеми на вищий рівень.

 

У багатьох речах нам немає сенсу наздоганяти інші країни, нам реально потрібно «перестрибувати». Якщо ми тими ж кроками будемо йти і говорити: «Польща пройшла 20 років такого шляху і нам так само потрібно», відразу необхідно відверто сказати, що ми ніколи нікуди не прийдемо. Україна повинна брати їх напрацювання і досвід, як «сюртук», і просто в нього влізти. Він для нас сьогоднішніх залізобетонний, у нас будуть «ламатися кістки», але якщо ми хочемо виправити ситуацію, ми повинні у всіх сферах влазити в ці «сюртуки»: у боротьбі з корупцією, енергоефективності, в соціальних стандартах, в підході до робочого режиму і т. д.

 

Україна вже спробувала залізти однією рукою в «сюртук» - підвищивши тарифи, а в рукав «субсидії для забезпечення енергомодернізації» ми так і не влізли, нам просто його не дали. У підсумку нас скрутило, і розпрямитися ми не можемо. При підвищенні тарифів не субсидії потрібно давати, вони йдуть на проїдання і надходять монополістам, а дати кредит на енергомодернізацію під 2% річних. Сьогоднішні субсидії - це офіційна хабар уряду Яценюка народу України. 

 

Потрібна збалансована тарифна політика, державна політика, яка сприяє енергомодернізації – це дозволить вирішити наші проблеми. 

 

 

Вперше зроблено «розпуск» грошей в енергоефективному напрямку, те, що він не верифікований - це погано, але і при цьому європейці усвідомили, що нам можна виділяти гроші. Сьогоднішнє завдання зробити використання грошей обґрунтованим, ми повинні працювати на результат, а не на процес, тобто процеси почалися і це позитивно, тепер процеси потрібно трансформувати в результат. І ось в цьому є великі мінуси. Процеси не завжди чітко вибудувані і в деяких місцях некеровані, що в підсумку призводить до несподіваних результатів. 

 

Ми сяк-так почали рух у бік ЕСКО. Визнали законодавчо, що в державно-комунальному секторі можна реалізувати схему, коли ти приходиш, інвестуєш і отримуєш певні компенсації. Інше питання, що система, яку зробили, неповноцінна, і тут я готовий підтримати зусилля ЄБРР щодо пілотної реалізації цього законопроекту, щоб на прикладі показати всі «шишки» закладені у створеній системі. 

 

Враховуючи іноземний досвід нам необхідно змінити систему управління енергоефективністю, тобто трансформувати Держенергоефективності в структуру, яка працювала б безпосередньо з інвесторами і забезпечувала їх інтереси та ризики на державному рівні. Моє бачення, що прикладом цього можуть послужити система енергетичних агентств у Німеччині.