ГоловнаКолонкиАльтернативна енергетикаБізнес-осередки «спальних» районів: хто платить, а хто танцює?

Бізнес-осередки «спальних» районів: хто платить, а хто танцює?

Згодом контингент жіночок зазнав певних змін. Їхня лексика – теж. Полохлива дітлашня зі скрипковими футлярами та нотними папками – зникла взагалі. Воно й зрозуміло: у приміщенні оселилася районна СЕС. Тому щоранку у дворі відбувались такі собі імпровізовані галасливі наради, під час яких

Згодом контингент жіночок зазнав певних змін. Їхня лексика – теж. Полохлива дітлашня зі скрипковими футлярами та нотними папками – зникла взагалі. Воно й зрозуміло: у приміщенні оселилася районна СЕС. Тому щоранку у дворі відбувались такі собі імпровізовані галасливі наради, під час яких можна було просто через відкриту кватирку дізнатися, де у мікрорайоні найвища концентрація пацюків і яких саме реагентів не вистачає, аби відповісти на запит міського керівництва щодо стану водопровідної води... Багато корисної інформації надходило до жителів завдяки цьому «каналу мовлення». До речі, про славнозвісне ГеКаЧеПе перша новина прийшла саме звідти... Але це так – трохи ностальгії...

Сплинув деякий час – і санітарно-епідеміологічні активістки спакували речі. А замість них у приміщенні розпочали доволі бурхливу підприємницьку діяльність особи сильної статі і невідомої професійної приналежності. З уривчастих монологів, часто-густо пересипаних табуйованою лексикою, можна було здогадатися, що справа стосується чи то якихось меблів, чи оргтехніки...

Згодом на їхнє місце (майже святе, мабуть – бо вже аж ніяк не порожніло) заселилася приватна будівельна фірма. Й от уже походжали двором кремезні дядьки із суворими обличчями та щось собі буркотіли у мобільники... І, наче бджоли теплим липневим ранком, роїлися навколо входу в це напівпідвальне приміщення потенційні замовники послуг згаданої фірми. І не тільки цієї – адже сам по собі житловий будинок величенький, тому подібних цокольних приміщень у ньому десь із півдесятка набереться.

Усе частіше в двір заїжджали різноманітні фургони та ставали під розвантаження. Дедалі більше у сміттєвих контейнерах з'являлося того, що дуже важко класифікувати як ПОБУТОВІ відходи. А жителі такої собі звичайнісінької «спальної» багатоповерхівки з подивом дізналися, що під їхніми квартирами відтепер розташовані ОФІСИ. Новомодне запозичене слівце дратувало старожилів і лоскотало свідомість молодшого покоління обіцянкою красивого життя і заокеанських перспектив.

І ось станом на сьогодні мені й моїм численним сусідам цілком реально, не полишаючи меж власної ПРИБУДИНКОВОЇ ТЕРИТОРІЇ, скористатися послугами: салону краси, перукарні, ательє, хімчистки, ще одного ательє (із пошиття торговельних палаток та спецодягу), туристичної агенції, фірми зі встановлення металопластикових вікон та згадуваних уже будівельників... У сусідньому будинку, що стоїть упритул до цього і запроектований ідентично, вгніздились магазин канцтоварів, «секонд-хенд», стоматологічна клініка, перукарня... До речі, канцтовари із «секонд-хендом» розташовані у допоміжних приміщеннях відділення «Ощадбанку», а перукарня дещо потіснила осередок дільничного інспектора. Але ж усі працюють, не б'ються, не сваряться – отже, всіх усе влаштовує.

Так, усіх, окрім... безпосередньо мешканців. Справа в тому, що вже із самого ранку у дворі розгортається бурхлива бізнес-діяльність: приїздять численні автівки, щось привозять-відвозять, завантажують-відвантажують, почасти в'їжджаючи на тротуар і перекриваючи шлях пішоходам. Вздовж бордюрів улаштовується справжній паркінг. У результаті рівень загазованості повітря такий, що прогулянка з дитиною у дворі іноді видається відверто шкідливою для здоров'я. До речі, загрозу здоров'ю мешканців почасти несе й та швидкість, із якою цей транспорт пересувається вздовж під'їздів. Але це – тема для окремої розмови.

Десь ближче до обідньої пори сміттєві контейнери вже ущерть заповнені – здебільшого, різноманітним пакувальним матеріалом, порожньою тарою від якихось лакофарбових розчинів і т.п. Надвечір, коли бізнесова складова потроху розсіюється, перед очима мешканців залишаються купи сміття, масляні й бензинові плями на асфальті та заяложені кузовами автівок куці чагарники, які назвати ОЗЕЛЕНЕННЯМ аж ніяк не хочеться.

А тепер – як казали свого часу у популярній телепередачі – увага, запитання... ХТО ЗА ВСЕ ЦЕ ПЛАТИТЬ? Якщо трохи поміркувати, то вибудовується доволі цікавий ланцюжок. Будинок перебуває у комунальній власності. Отже, знаходиться «під патронатом» ЖЕКу. Відповідно, розпорядником усіх нежитлових приміщень, у ньому розташованих, так само є ЖЕК. Певно, він виступає й орендодавцем більшості «офісів» (можливо, не всіх – адже частина з них напевно приватизовані). І гроші, що надходять в якості орендної плати, так чи інакше повинні витрачатися на потреби цього двору, будинку тощо...

Але що цікаво: ніде більше в кварталі немає такої концентрації бізнес-осередків, як у цьому будинку. Але стан благоустрою – чи не найгірший. Газони перетворилися на стихійні парковки, майданчики біля контейнерів – на стихійні міні-звалища, тротуари в такому стані, що інакше як смугою перешкод їх і не назвеш. Від усіх претензій жеківці завчено «відмахуються» браком фінансування.

Мешканці справно платять свої 2.99 грн./м кв. на утримання будинків і прибудинкових територій – і спостерігають руйнування свого двору. Бізнесмени, що «зрощують Золотого Тельця» на цій самій території з 9-ї до 19-ї по буднях, коли-не-коли виявляються спроможні вимостити ФЕМом 2 квадратних метри біля входу до ОФІСУ – й то, у стилі «хто на що здатен» – і баста.

Тому, коли лунають браві рапорти столичної влади про перерахунок тарифів на утримання прибудинкових територій, одразу хочеться спитати: а чому до переліку підстав для перерахунку потрапляють МАФи і не потрапляють бізнес-осередки? І, може, варто для тих будинків, які настільки заповнені нежитловими приміщеннями, що використовуються підприємцями, взагалі зменшити відповідний тариф? Або жорсткою законодавчою нормою скерувати кошти, що надходять від орендаторів, саме на потреби ЦЬОГО двору і будинку? Здається, що такі преференції були б дуже доречними при тому навантаженні, яке лягає на прибудинкову територію через означену бізнесову діяльність.

Усе це є дуже цікавим з огляду на перспективи, озвучувані останнім часом керівниками міста і країни. Зокрема, планів побудови величезних бізнес-центрів у «спальних» районах столиці, що відповідають одній з ініціатив презентованої 26 травня Стратегії розвитку Києва до 2025 року. Ініціатива зветься «Центр поруч з домом». Звучить дуже привабливо, якби не одне «але»: чи не вийде так, що знову великий бізнес танцюватиме на майданчику, за утримання якого заплатили звичайні пожильці?

Гальчинська Ольга спеціально для «України Комунальної»

 
Коментарі (0)