До 2013 року Будівельний кодекс має бути створений

Олександре Сергійовичу, цього року був прийнятий досить неоднозначний, але, безперечно, важливий документ – зміни до Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Що слугувало передумовою для його створення, і що саме у будівельній галузі підлягатиме докорінним змінам?

Я хочу, насамперед, зазначити, що це абсолютно новий закон. Ініціатором його створення виступила Конфедерація будівельників України, яка на сьогодні об'єднує понад 700 функціонерів ринку – забудовників, девелоперів тощо. Нам вдалося залучити талановитих і досвідчених фахівців, які змогли опрацювати цілі пласти інформації, проаналізувати ринок. Хоча у пресі можна зустріти досить різкі висловлювання, мовляв, монстри будівельної галузі створили структури «під себе». На це можна дивитися по-різному, можна критикувати, але від цього проблеми не зникнуть самі по собі.

Гадаю, що у кожного з будівельників, які увійшли до складу федерації, за багато років роботи на ринку виникла значна кількість зауважень, пропозицій, сформувалося бажання запровадити нові, сучасніші галузеві стандарти тощо.

Крім цього, певним каталізатором законодавчих змін стала криза, яка розгорілася у кінці 2008 року, а її пік припав на початок 2009-го.

Тобто вітчизняна галузь виявилася неготовою до кризових явищ?

Певною мірою так. У першу чергу це стосувалося законодавчого підґрунтя будівельної сфери. У 2009 році Українська будівельна асоціація спільно з профільним міністерством за підтримки Верховної Ради були ініціаторами прийняття закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Це перший активний закон, який був підтриманий попереднім урядом. Не буду сперечатися, він мав суттєві недоліки, однак найголовніше те, що нам на той час вдалося продемонструвати – можливість громадських організацій впливати на принципово важливі моменти розвитку галузі.

Однак цей закон, фактично, залишився нереалізованим?

Не було активних дій з боку уряду, тому рівня ефективності цього документу, користі від його реалізації ми так і не побачили. Він так і не дійшов до істинних адресатів, адже був орієнтований, насамперед, на роботу з органами місцевого самоврядування, на підтримку регіонів. Але на ділі було інакше. Навантаження на будівельні компанії і відрахування до бюджетів залишилися на попередньому рівні.

Сьогодні, як бачимо, будівельні організації налаштовані більш рішуче.

Безперечно! Але найголовніше, що позицію УБА, а тепер і Конфедерації будівельників України, підтримує теперішній уряд. Ми не плануємо здійснити революцію, однак вітчизняній будівельній галузі конче необхідні подекуди кардинальні зміни, які багато в чому мають непопулярний характер. На мою думку, закон про регулювання містобудівної діяльності – це перший справді реформаторський закон.

Найголовніші труднощі, з якими ми зіштовхнулися у процесі роботи над законом, – це збереження балансу інтересів. Будівництво – сфера специфічна, яка межує і перетинається із неймовірною кількістю видів діяльності. Однак, як правило, найгостріші противаги виникають у чотирикутнику «профільні міністерства – органи місцевої влади – будівельні організації – громадськість». Кожна з цих ланок має свою позицію, яку слід урахувати. І в цьому законі максимально враховані інтереси кожної сторони.

Ви сказали, що «кризовий» закон так і не прижився. Які гарантії, що новий документ буде успішним?

Найголовнішим чинником його успішності я вважаю мотивацію, тобто причини, які визначили необхідність його створення. Приступаючи до нормотворчих процесів, ми усвідомлювали, що будівельна галузь перебуває у хаосі нормативних документів.

По-перше, діяли нормативи часів радянського союзу, Державні будівельні норми (ДБН). Будівельники працювали не за європейськими міжнародними класифікаторами, а за старими нормативами, які не відповідали сьогоднішнім тенденціям у технології будівельного виробництва.

По-друге, якщо говорити про нормативну базу, яка діяла до цього часу, то, на перший погляд, вона здається досить прозорою та ефективною. Але вона мала ряд прогалин, які дозволяли людям на місцях використовувати їх із корупційною метою. Простіше кажучи, дозволяли займатися здирництвом. Забудовник був змушений приймати правила гри, які йому диктувала місцева влада, і сам, у свою чергу, накручував свої ціни.

Це і було однією з причин такого стрибка цін на житло?

Безумовно! Забудовник в результаті збільшував собівартість квадратного метра незалежно від того, комерційна це нерухомість чи житлова. Тому ми й мали такі різкі стрибки цін на будівельному ринку.

З іншого боку, існує і досі невирішена проблема взаємовідносин із комунальними підприємствами, які займаються енергопостачанням, підведенням мереж, тощо. Це монополісти, які не підпорядковані повністю державі. Вони функціонують виключно за власними інструкціями – й управи на них не було і немає. За рахунок невиправданих технічних умов на будівництво відбувалося значне подорожчання об'єктів.

Що Ви маєте на увазі?

Справа в тому, що у тарифних ставках одиниці електроенергії, води і т.д. завжди присутня складова на розвиток мереж. Тобто ми повинні збудувати будинок, прорахувати його енергетичну завантаженість та інші показники. А підключити будинок до мереж повинні ті комунальні підприємства, яким забудовник платитиме кошти за підключення. Але ні для кого не є таємницею, що постійною «недугою» цих підприємств є нестача коштів, компенсувати яку вони часто намагаються за рахунок забудовника, пропонуючи йому взяти на себе витрати на розвиток мереж.

Тому всі ці недоліки, конфліктні моменти потребують вирішення?

Звичайно, ми розуміємо, що вписати в один закон усі правила і стандарти, за якими житиме будівельна галузь у подальшому, неможливо. Тому цей закон є рамковим, у ньому будуть сформовані головні «ключі». І ми, як дехто вважає, не перекроювали старий закон, а працювали над новим.

Особливістю закону є запровадження альтернативи генпланам – міських зонінгів. Розкажіть, будь ласка, про це нововведення.

Генплан міста – це досить трудомісткий і дорогий проект, фундаментальний документ, який важко піддається змінам і доповненням. Але місто, тим більше мегаполіс, не може розвиватися без постійних змін і доопрацювань. Час і технічний прогрес диктують свої умови. Тому ми створили міські зонінги – окремі територіальні ділянки, які мають функціональну та інфраструктурну специфіку. Кожен зонінг розглядається як окрема одиниця у плані змін та доповнень, але він є невіддільним від загальної канви міста.

Головне, усі зонінги, на відміну від генеральних планів, будуть відкритими для населення, тому що такі важливі нормативно-правові акти, які стосуються забудови міста та благоустрою території, повинні розроблятися і прийматися за безпосередньої участі громадськості.

Окремим сегментом у реалізації закону є процедура громадських обговорень. Чи зміниться їх формат і суть?

На мій погляд, громада, звичайно, повинна брати участь у формуванні плану забудови території, на якій вона проживає. Але не методом криків і протистоянь. Громадськість повинна вчитися переносити свою позицію на площину конструктивізму і компромісу, а не йти на поводу у сумнівних організацій. Питання екології, розвитку інфраструктури, безпеки тощо – це ті питання, які неможливо вирішити без участі людей. Тому Конфедерація будівельників України готова організовувати публічні обговорення, які б проходили відкрито і прозоро у конструктивному ключі, після яких забудовник бере на себе узгоджені зобов'язання і дотримується їх. Переконаний, що це допоможе уникнути непорозумінь та конфліктів між забудовниками та мешканцями.

Тобто без діалогу з громадою будівництво розпочатися не може?

Саме так! Але діалог має відбутися до початку будівництва на стадії обговорення зонінгу. І цей діалог має перерости у полілог, де буде взято до уваги не лише позицію забудовника і громади, але й професійну думку численних експертів: архітекторів, геологів, археологів, істориків. І тільки після цього, взявши на себе зобов'язання, забудовник розпочинає будівництво.

Але тут дуже важливо розуміти, що догодити всім просто неможливо. Тому якщо враховано думку експертів, більшість громади підтримує будівництво, і забудовник дотримується своїх зобов'язань, то, відповідно до нового закону, спроби саботувати цей процес переходять у площину незаконних дій. На жаль, дуже часто наша громадськість довіряє стихійно створеним організаціям, які заробили собі ім'я на певних скандалах, які не мають кваліфікованих фахівців і не можуть дати експертну оцінку тому чи іншому проекту.

Ви сказали, що закон – це трафарет...

Закон – це основа для подальшого нормотворення у будівельній галузі. Зараз закінчується розробка усіх потрібних нормативних актів та інших документів для того, щоб цей закон запрацював. Після закінчення роботи над цим документом, усіма нормативними актами, ми розпочнемо, образно кажучи, по цеглинках складати положення Будівельного кодексу. Це наше завдання на 2012-13 рр.

Ви як забудовник можете висловити свою думку щодо скандальних забудов у столиці?

Процес забудови столиці є природнім, усі європейські столиці забудовуються, і Київ не є винятком. Стосовно хмарочосів у історичних місцях столиці, Париж, наприклад, вирішив таким чином: він повністю відмовився від зведення висоток у центрі. У нових районах – будь-ласка, але у центрі – ні за які гроші.

Я вважаю це гарним прикладом для наслідування. Наша столиця в період з 2006 по 2008 роки пережила період стихійної забудови центру, що стало великою помилкою. Далі так тривати не може. Гонитва за хмарочосними готелями, бізнес-центрами сумнівно позначається на архітектурних ансамблях міста. Я глибоко переконаний у тому, що будь-яка будівля повинна мати архітектурну цінність як сьогодні, так і в майбутньому. Що стосується скандальних забудов, то це питання спірне. Усе залежить від порядності забудовника – по-перше, а по-друге, треба об'єктивно розібратися з вимогами так званих громадських організацій. Ми маємо приклади непорядності як забудовників, так і представників громадськості.

Сьогоднішня ситуація у Києві доводить, що для декого навіть древні храми не стають на заваді...

Я вважаю, що істинні історичні пам'ятки – це табу для забудовника, без усіляких винятків. Висотка біля Софії – це нонсенс!!!

Ми повертаємося до гнучкості у питанні забудови, необхідності залучення фахівців. У таких випадках варто передати справу в руки фахівців – археологів, архітекторів, істориків. Але часто до історичних та архітектурних цінностей помилково відносять просто старі будинки чи споруди, які не мають нічого спільного з пам'ятками. Це справа рук так званих псевдоекспертів, які не мають належної освіти й кваліфікації, але мають бажання заявити про себе за будь-яку ціну.

Якщо на місці старих, морально та технічно застарілих будівель зводитимуть нові сучасні будинки, які композиційно й архітектурно вписуватимуться у загальну панораму, то кому від цього стане гірше?

Бажаємо ми того чи ні, але мегаполіс буде розвиватися. Його центральна частина буде забудовуватися.

Я хотів би бачити рідний Київ сучасною і в той же час історичною столицею, яка гідна європейської держави – України!

Розмовляла Грамотна Юлія спеціально для ІА «Україна Комунальна».