Інша річ, як цю ідею в сьогоднішній Україні реалізувати. На це питання, напевне, небагато фахівців зможуть дати відповідь. Сьогодні ми не можемо говорити про те, щоб закладати інвестиційну складову в тарифи, оскільки у нас вони навіть окупності не передбачають, тобто вони навіть не доведені до рівня економічно обґрунтованих. Ніхто не переглядає тарифи для підприємств теплокомуненерго та водоканалів, які фактично працюють собі у збиток, не покриваючи навіть витрат. Для одних підприємств встановлена ціна покриває 5%, а для інших 50%.

Можна згадати грудень минулого року, коли НКРЕ вольовим рішенням без будь-якого обґрунтування підняло тарифи для ТКЕ. Підприємства у вересні того року подали заявки з власними розрахунками з пропозицією підняти тарифи у 1,5 рази у зв'зку з підвищенням ціни на газ. Але до грудня комісія не розглядала це питання, а потім, як я вже сказав, абсолютним вольовим рішенням підняла ціни для одних підприємств на 10%, для інших – на 15%, для третіх – на 30%. Чому так – пояснити ніхто не може. Відсутня загальнодержавна методика розрахунку.

Тому прийняття рішень стосовно включення до тарифу коштів на модернізацію та відновлення фондів – це правильний і прогресивний, на моє переконання крок, однак реалізувати його в сучасних умовах буде неймовірно складно.

У влади відсутнє розуміння того, що, власне, вона хоче від ЖКГ. Здійснити реформу і дати шанс подальшим перспективам (у такому разі очевидним є той фат, що потрібно підвищувати ціни, робити галузь інвестиційно привабливою), чи вона хоче утримати біля себе виборця і зберегти добре незаплямоване обличчя керівників, які турбуються про людей. Влади, яка утримує зростання цін, руйнуючи при цьому всю житлово-комунальну галузь.

Необхідно, насамперед, визначитися ми хочемо бути розумними чи гарними. Це дві діаметрально протилежні філософії і, як результат, дві різні стратегії поведінки національного регулятора. Або він «закрутить гайки» і нікому не підвищуватиме тарифи, дотуватиме сферу з держбюджету або ризикне перекласти тягар проблем на людей, викликавши цим невдоволення у мас, але дасть шанс для подальшого розвитку.

Однак доля інвестицій в ЖКГ, які підуть на ремонти, на будівництво, на запровадження нових технологій, і досі має примарні обриси. Адже ніхто не розуміє, чим буде керуватися національний регулятор, встановлюючи нові тарифи. Уявіть: ви вклали гроші і вийшли на тариф 1 грн з 5% закладених інвестицій (якщо йдеться про житлове господарство), а нацрегулятор не погоджується затвердити більше 80%. Ви банкрут. У такі проекти добровільно не піде ніхто, якщо не брати до уваги можливість корупційних схем. Поки інвестор не упевниться, що він матиме обґрунтований тариф, про які грошові вкладення може іти мова.

Віктор Матчук, народний депутат, член парламентського комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики