ГоловнаКомунальний кодексЗаконодавствоКілька слів від творців законопроекту

Кілька слів від творців законопроекту

У межах дискусії щодо проекту нового проекту закону у сфері ЖКГ, розробники документу прокоментували надані читачами коментарі, окремо зупинившись на зауваженнях Андрія Осадчого.

Загальні коментарі

1) Перший етап проведеного дослідження не передбачав розроблення проекту закону. Ми мали визначитися з концепцією та орієнтовною структурою такого закону. З огляду на це, до обговорення була запропонована модель організації діяльності на ринках, що традиційно відносяться до житлово-комунальної сфери.

Основні принципи, на яких побудована ця модель:

  • можливість надання вибору споживачами прийнятної та зручної для них моделі житлово-комунального обслуговування;
  • чіткість та зрозумілість у визначенні товарів, послуг, прав та обов’язків суб’єктів ринків ЖКГ, а також повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та національних комісій, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах;
  • усунення неоднозначного трактування законодавчих норм;
  • відповідність обов’язків суб’єктів ринку їх можливостям відповідати за ними;
  • відсутність декларативних норм, механізмів реалізації яких не існує.
  • Жодний з цих принципів не працює у чинному законодавстві у сфері ЖКГ. Не випадково ця сфера цілком справедливо «дратує» споживачів, не є цікавою для стратегічно налаштованого бізнесу та навпаки, - є дуже привабливою для тих, кого влаштовує невизначеність та суперечливість існуючого правового регулювання.

2) На наше глибоке переконання, у ситуації, що склалася в ЖКГ України, будь-які окремі та безсистемні зміни до законодавства не можуть призвести до позитивних змін у галузі. Законотворча діяльність останніх років довела, що вирішуючи одну локальну проблему, ми кожен раз створюємо декілька інших набагато складніших для розв’язання проблем. Незважаючи на «титанічні зусилля» уряду щодо удосконалення правового регулювання у житлово-комунальній сфері, умови для діяльності суб’єктів ринку ускладнюються з кожним роком, дебіторська й кредиторська заборгованість у сфері ЖКГ  минулоріч вже зрівнялася з дефіцитом державного бюджету. Погіршується надійність та якість житлово-комунальних послуг, технічний стан комунальних мереж та житлових будинків викликає серйозну занепокоєність у суспільстві. У той же час, реформа ЖКХ лише офіційно триває вже 9 років. За цей період було схвалено два закони про загальнодержавну програму реформування галузі, виконано декілька сотен наукових робіт у цій сфері, розроблено та прийнято десятки законодавчих актів, які суперечать один одному.

3) Житлово-комунальна сфера й все, що в ній відбувається, є надзвичайно чутливою для населення та інших суб’єктів ринку. З огляду на це, будь-які кардинальні зміни у законодавстві можуть відбуватися лише за умов їх широкого фахового та громадського обговорення. Зважаючи на це, у запропонованій нами концепції було сформовано декілька варіантів врегулювання окремих питань у житлово-комунальній сфері, які поки що незвичні для сприйняття суб’єктами ринку, та до яких у суспільстві склалися певні стереотипи. По кожному, з таких питань, нами було запропоновано декілька альтернативних варіантів їх вирішення. Проаналізовано плюси та мінуси втілення у життя кожного з варіантів.

Метою обговорення цих варіантів було отримання розуміння щодо суспільної думки стосовно запропонованих варіантів та визначення на цій основі оптимального рішення, яке у подальшому мало бути імплементовано у законопроекті. Між тим, надані при обговоренні критичні зауваження подаються їх авторами не як підтримка (або несприйняття) того чи іншого варіанту формування моделі, а як недосконалість основних положень концепції у цілому, що є некоректним. Зокрема, це стосується введення класифікації послуг за їх правовою природою (обов’язкові чи ні), а також розмежування води на питну та водопровідну (умовна назва).

4) На наш погляд, публічне обговорення концепції має стосуватися переважно тих питань, які торкаються принципів організації ринків у сфері ЖКГ, підходів до державного регулювання, механізмів управління, регулювання та контролю, правил гри на відповідних ринках. При цьому слід уникати зайвої деталізації при обговорені певних питань, які зрозумілі лише невеликій кількості людей, що мають відповідну кваліфікацію. Більш глибокі фахові дискусії мають відбуватися у рамках робочих тематичних груп, як це й здійснювалося минулоріч при обговоренні концепції у профільному міністерстві. Хибність обговорення у непідготовленому для цього середовищі суто професійних питань економічного та правового характеру була переконливо доведена при розробленні «удосконаленого закону» про ОСББ та проекту житлового кодексу України. Обидва ці проекти потерпіли фіаско.

5) Розроблення єдиного акту законодавства у житлово-комунальній сфері не передбачало та й не могло навіть теоретично передбачати врегулювати в ньому всіх питань, що так або інакше стосуються сфери ЖКГ (зокрема, питань соціальної підтримки, екології, користування надрами, відходів, бюджетного та податкового законодавства тощо). Ніякий, навіть самий ідеальний акт не розв’яже всі проблеми, які десятиріччями накопичувалися у нашому суспільстві. Не було ще у світі таких прецедентів.

Підкреслимо, що передбачений концепцією акт законодавства мав би гармонізувати правове регулювання у сфері ЖКГ, яке зараз розпорошено у законах «Про житлово-комунальні послуги», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про теплопостачання», «Про питну воду та питне водопостачання» та внести окремі зміни у інші акти законодавства. На сьогодні зазначені закони не корелюються один з одним та вносять плутанину у правове регулювання.

6) Зауважимо, що відповідно до Конституції закони, включаючи кодекси, мають вищу юридичну силу. Всі інші нормативно-правові акти, у тому числі, постанови Кабінету Міністрів, накази центральних органів виконавчої влади, Укази Президента, акти органів місцевого самоврядування тощо мають прийматися у відповідності до діючих законів. У разі наявності протиріч між законами та іншими нормативно-правовими актами, останні мають бути приведені у відповідність до вимог відповідних законів. Використання підзаконних нормативних актів при врегулюванні тих чи інших питань допускається лише у випадках, якщо повноваження щодо врегулювання цих питань передбачено законом (кодексом) або якщо зазначені суспільні відносини не входять до предмету правового регулювання виключно законів (кодексів) України. Перелік таких питань (суспільних відносин) також визначається Конституцією. З огляду на це, вважаємо некоректними зауваження наших опонентів про те, що окремі положення запропонованої нами концепцію не відповідать чи-то ДСТУ, чи-то окремим підзаконним актам, схваленим ще в минулому сторіччі. Саме ЗАКОН, а не підзаконні нормативно-правові акти та методики мають визначати правила гри на ринку. А подібні підзаконні акти мають бути приведені у відповідність до закону, а не навпаки, як це часто пропонується у зауваженнях.

7) Критикувати можна будь-який документ. І критикувати завжди легше, ніж щось пропонувати. Але як й у всякій справі важливо своєчасно зупинитися та знайти компромісне рішення. У світі немає ідеальних концепцій та ідеальних законів, які подобаються усім. Основними критеріями прийнятності та готовності до схвалення будь-якого закону, на нашу думку, є наявність у ньому чітко зрозумілої всім логіки, відсутність суперечностей та неврегульованих питань, а також досягнення суспільного конценсусу. З огляду на це, ми вітаємо критичні зауваження, які містять конкретні пропозиції їх авторів стосовно того, яким є їх бачення щодо врегулювання того чи іншого питання, та готові врахувати їх у подальшій роботі.

8) І останнє. Реформування – складний, довготривалий та інерційний процес. Не слід та й навіть шкідливо для будь-якої галузі змінювати напрями та підходи до реформування кожні півроку. А саме це відбувається у сфері ЖКГ останніми роками. Здавалося б, при владі одна команда, третій рік поспіль реалізується затверджена Президентом Програма економічних реформ, закон про загальнодежавну програму реформування та розвиток ЖКХ, який підтримало більш ніж 350 народних депутатів, не втратив чинності. Між тим, кожен з 5-ти міністрів, який опікується цією сферою останні 3 роки, намагається реалізувати своє власне бачення реформи. Поки що це викликає негативні оцінки і у Президента України, і у суспільства загалом.

Коментарі до зауважень Андрія Осадчого:

1) Чи треба розділяти між собою питну воду та водопровідну воду (воду, яка не відповідає стандартам на питну воду)? Питання цікаве й запропоновано нами для його вирішення у двох альтернативних варіантах («так» та «ні»).

Андрій Осадчій вважає, що «ні» та підкреслює, що ДСанПіН 2.2.4-171-10 визначає як аксіому, що з водопроводу повинна подаватися питна вода, яка є водопровідною, тобто не передбачається існування одночасно питної та водопровідної води.
Виникає питання. - А як бути з тією водою, якість якої не відповідає стандартам на питну воду, і яка десятиріччями подається громадянам за тимчасовими дозволами? Чому водопровідними мережами має подаватися питна вода для поливу, миття автомобілів тощо?

Наявність у нашій країні питної води, що не відповідає стандартам на питну воду, визнається не лише у статистичних звітах, а й у законодавстві. Так, зокрема, ст. 69 Бюджетного кодексу до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів включено «відрахування 10% вартості питної води суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів».

Тобто, на практиці в Україні існує «питна» вода, якість якої не відповідає стандартам на питну воду. Цю воду споживають люди саме як питну воду. При цьому, ДСанПіНом існування такої води не передбачено.

Що стосується правового регулювання ЄС у цій сфері, зокрема, Директиви Європейського Союзу №98/83/EC «Щодо якості питної води», яка згадується у коментарях з цього питання, зазначимо, що дійсно ця директива передбачає, що «вся питна вода має бути однакової якості». Але ж в Україні ситуація не така. У нас фактично існує «питна» вода різної якості, і цю проблему потрібно виправляти. Крім цього, зазначена директива прямо вимагає від урядів країн прозорості та публічності інформації щодо якості питної води, вважаючи незаперечними «права особи на отримання достатньої інформації, що стосується якості води, призначеної для споживання людиною». Тобто населення на певній території має знати, якою є якість води, яка ним споживається. Окрім того, відповідно до цієї директиви «параметричні значення повинні бути дотримані у місці, де вода, призначена для споживання людиною, надається відповідному споживачу». Щоб забезпечити це «кожна держава-член повинна заснувати програми моніторингу для перевірки того, що вода, призначена для споживання людиною, відповідає вимогам цієї Директиви».

З огляду на зазначене, незрозумілим є намагання запобігти здійсненню матеріальних витрат з бюджету на розроблення окремих ДСанПіН щодо водопровідної води, а також - на визначення механізму моніторингу якості води за місцем її виготовлення та споживання. Цілком зрозуміло, що здійснення зазначених заходів вимагатиме витрат бюджетних коштів та що їх запровадження негативно відіб’ється на діяльності деяких підприємств водопровідно-каналізаційного господарства. Водночас, зауважимо, що консервація існуючої ситуації у сфері водопостачання негативно відбиватиметься на стані здоров’я значної кількості наших громадян та зокрема дітей, посилюватиме захворюваність серед населення, знижуватиме продуктивність праці, зменшуватиме тривалість життя наших громадян тощо. Хто-небуть рахував, скільки це коштуватиме для держави та суспільства загалом?

Зауважимо також, що з 2002 року Україна активно запроваджує  програмно-цільовий метод бюджетування. Між тим, у багатьох питаннях та, зокрема, у цьому - знов спостерігаємо мислення старими категоріями. Економимо копійки, навіть не замислюючись про результати втілення тих чи інших політичних рішень з огляду на інтереси суспільства на перспективу.

2) Введення нової кваліфікаційної групи за правовою природою послуг, яка передбачає визначення обов’язкових послуг (житлово-комунальних послуг, отримання яких та здійснення оплати за які є обов’язковим для споживачів: власників квартир у багатоквартирних будинках та нежитлових (офісних) приміщень, а також для власників житлових і нежитлових будинків). Це питання також викликало заперечення й навіть обурення у деяких дискутантів, зважаючи на те, що таким чином ми, мов би, порушуємо права споживачів. Знову все повернуто «з ніг на голову».

По-перше, концепцією передбачено два варіанти вирішення цього питання (вводити чи ні цю додаткову кваліфікаційну групу) і саме на це питання ми хотіли отримати обґрунтовану відповідь.

По-друге, на нашу думку, запровадження обов’язкових послуг не порушує, а навпаки захищає права споживачів. Чому? 

Концепцією пропонується віднести до обов’язкових послуги з централізованого опалення, водопостачання, водовідведення, поводження з побутовими відходами, технічне обслуговування ліфтів (за наявності), обслуговування систем диспетчеризації, технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовентиляційних каналів тощо.

Поміркуємо, хто виграє та хто програє від того, що частина мешканців будинку може відмовитися від таких послуг. Всім зрозуміло, що у реальному житті не можна відключити будинки в цілому від централізованого водовідведення, водопостачання або припинити надавати інші наведені вище послуги. Припустимо, певна частина мешканців відмовилася від централізованого водопостачання та не сплачує за відповідні послуги. Хто за них буде платити, якщо багатоквартирний будинок в цілому не відключено від централізованого водовідведення? Ті, хто від цих послуг не відмовився. Чи можна це вважити сраведливим? На нашу думку, ні.

Що ж до цивільних правовідносин, то зауваження Андрія Осадчого ґрунтуються на тому, що нібито розробником не враховані ті обставини, що житлово-комунальні правовідносини є за своєю правовою природою цивільними, тобто врегульованими нормами цивільного законодавства суспільними відносинами особистого немайнового та майнового характеру. У зв’язку з цим, слід зазначити, що ст. 1 Цивільного кодексу містить у собі перелік цивільно-правових відносин, які регулюються положеннями цивільного законодавства і які, у свою чергу, становлять предмет цивільно-правового регулювання. Ця стаття, як і зазначено у зауваженнях, визначає основні принципи вищезазначених відносин, зокрема рівність суб’єктів цивільних відносин і майнова самостійність учасників, які врегульовані цивільним законодавством. Варто зазначити, що під рівністю учасників цивільних відносин розуміють юридичну рівність, а не економічну. При цьому цивільне право не регулює правовідносини між юридично нерівними учасниками, тобто учасниками, які знаходяться між собою у будь-якій формі підпорядкування. Для цивільного права застосовується диспозитивний метод регулювання, тобто метод, який надає учасникам відносин вибір бажаної поведінки. Водночас для відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні – цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, тобто застосовується імперативний метод. Отже, твердження, що розробником не враховані ті обставини, що житлово-комунальні правовідносини є за своєю правовою природою цивільними, тобто врегульованими нормами цивільного законодавства суспільними відносинами особистого немайнового та майнового характеру – є хибними. Крім того, не враховані норми ст. 9 Цивільного кодексу, відповідно до якої положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Посилання щодо необхідності узгодження переліку житлово-комунальних послуг із ст.2 Закону України «Про адміністративні послуги» є також недоречним, оскільки цей Закон не належить до сфери регулювання правових положень Закону «Про житлово-комунальні послуги».

3) Щодо основних принципів тарифної політики.  Андрій Осадчий цілком справедливо зазначає, що норма відносно заборони встановлення тарифів, які не відшкодовують економічно обґрунтованих витрат на надання комунальних послуг, є фактично «юридично мертвою». Аналогічний висновок міститься й у нашому звіті. Між тим, ми по-різному бачимо шляхи розв’язання цієї проблеми. Наш опонент – у внесенні змін до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення та встановлення кримінальної відповідальності посадових осіб НКДРКП або ОМС за завідоме встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які не відшкодовують експлуатаційних витрат підприємства, а також встановити адміністративну відповідальність посадових осіб НКДРКП або ОМС за умисне затягування процедури встановлення тарифів чи перешкоджання комунальному підприємству збирати та здавати необхідні документи. Ми - у визначенні механізмів (порядку) такого відшкодування та закріплення норми щодо відшкодування лише економічно обґрунтованих експлуатаційних витрат, а не всіх витрат суб’єкта господарювання взагалі. Оскільки останнього наші люди поки що не витримають. Водночас, ми не заперечуємо необхідності внесення певних змін до кримінального законодавства та законодавства щодо адміністративних правопорушень, але лише після затвердження на законодавчому рівні зазначених вище механізмів.

4) Що стосується зауважень до розділу п. 1.7. «Права та обов’язки суб’єктів ринків у житлово-комунальній сфері», які ґрунтуються на тому, що Розробником не охоплений цілий пласт відносин, взаємних прав та обов’язків між споживачами комунальних послуг та виробниками (виконавцями) цих послуг.

Розробник не намагався охопити всю площину порушених питань на цьому етапі проведеного наукового дослідження, а лише окреслив необхідність чіткого визначення прав та обов’язків усіх суб’єктів ринків у житлово-комунальній сфері. Ці питання будуть розглянуті при виконанні наступних етапів, якщо Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства такі вирішить продовжувати цю роботу. До цього часу відповіді на це питання у нас немає.

При цьому, зауваження Андрія Осадчого до цього розділу не містять жодних конкретних пропозицій, окрім посилання на діючі положення підзаконних актів, які мають бути приведені у відповідність до запропонованих законодавчих норм.

5) Зауваження до розділу 1.6 «суб’єкти ринків у житлово-комунальній сфері та їх правовий статус». Слід зазначити, що Розробник звіту намагався застосовувати термінологію теорії держави і права, згідно з якою суб’єкт права — це юридична або фізична особа, що має правосуб'єктність та використовує її у правовідносинах, виступаючи реалізатором суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень та юридичної відповідальності. При цьому, розробник не намагався на цьому етапі вилучити окремих суб’єктів, а лише визначив вичерпний перелік усіх суб’єктів відносин у житлово-комунальній сфері. Крім того, у цьому розділі навіть не йде мова про право оперативного управління (на яке йдеться у посиланні на ст. 137 Господарського кодексу України), а також договорів управління майном щодо окремих об’єктів інфраструктури, зокрема спеціалізованих державних установ. На думку розробника права власності в подальшому доцільно розглядати у розділі 3 «Об’єкти у житлово-комунальній сфері та їх правовий режим».

6) Зауваження до розділу 1.7 «права та обов’язки суб’єктів ринків у житлово-комунальній сфері». Зауваження стосуються виключно виконавчого провадження та захисту персональних даних, проте їх вирішення не розглядаються першочергово як такі, що комплексно вирішують проблеми житлово-комунальної сфери. Ці питання мають розглядатися у майбутньому шляхом внесення відповідних змін до Законів України «Про виконавче провадження» та «Про захист персональних даних».

Окрім того, хотіли би зазначити, що найбільш важливим при розробленні цієї концепції та законопроекту вважаємо побудову таких правил гри на ринках у житлово-комунальній сфері, які б мінімізували кількість судових розглядів, а не забезпечення умов для більш «комфортного» правового супроводження спорів між суб’єктами ринків у сфері ЖКГ.

І. Запатріна,керівник НДР, доктор економічних наук, заступник Міністра з питань житлово-комунального господарства у 2007-2010 рр.

О. Гаврилюк, заступник Міністра з питань житлово-комунального господарства у 2009-2010 рр., член Національної комісії регулювання електроенергетики України у 2005-2006 рр. 

 
Коментарі (4)
Sergiy1
07 Березня 2013 p. 14:07
Біда в українських ,,ноу- хау,,кожного високого керівника в ЖКГ при зайнятті крісла.Хоча необхідно було вивчати досвід попередників та удоскона
Андрій Осадчий2
08 Березня 2013 p. 14:44
Доброго дня! Перш за все, хочу привітати всю жіночну частину людства, а особливо чарівних жінок, які працюють у галузі ЖКГ, до яких відноситься і чарівна пані Ірина Запатріна, зі святом Весни та Краси!Побажати удачі, злагоди, кохання!По-друге, зазначити, що жодним чином не ставив собі за мету просто покритикувати запропоновану НДР концепцію законопроекту задля власного піару. Як людина, яка з 2004 року вариться в бульоні під назвою "ЖКГ", я чітко розумію, що правове регулювання галузі зайшло в глухий кут. Безліч законів, норми яких суперечать одна одній, іще більше піздаконних нормативно-правових актів, які суперечать і один одному, і законам - такі вже реалії сьогодення. Так, безперечно згодний з пані Запатріною та очолюваною нею НДР, що в такий ситуації єдиний кодекс ЖКГ необхідний, як ковток свіжого повітря. Але, пам'ятаючи про досить гіркий досвід впровадження єдиного Податкового кодексу, коли його розробники просто об'єднали в одному акті всі податкові закони без їх суттєвої переробки, без докорінних змін "знизу" - хотілося б застерегти та попередити розробників проекту єдиного кодексу ЖКГ про те, що навіть дуже хороша концепція,але яка не зустріла розуміння у безпосередніх учасників відносин (споживачів та комунальників), приречена на провал. За 20 років було розроблено та затверджено 4 Програми реформування ЖКГ, незліченну кількість ідей, концепцій, пропозицій. Але чи були втілені вони в життя? навіть і на 10 відсотків не були втілені. Відсутність коштів в бюджеті, нерозуміння концепцій на місцях, небажання місцевих чиновників щось міняти - ось основні причини провалу цих Програм. Не хотілося, щоб запропонавна концепція пані Запатріної залишилась ще одною хорошою концепцією, але не втіленою в життя. Тому на моє глибоке переконання, єдиний кодекс ЖКГ окрім суто теоретичних, концептуальних норм, принципів та дефініцій, потрібно наповнити ще й емпіричним матеріалом, досвідом, практикою застосування норм та вирішення спорів, яка склалася впродовж десятиліть. Тому прошу розглядати мої нотатки до розділів концепції лише як практичні рекомендації, які зумовлені особистим досвідом юридичного супроводження діяльності підприємств ЖКГ та захисту прав споживачів. Дозволю собі виразити особисту думку, але на сьогодні ЖКГ найменше потребує теортичного обгрунтування відносин, виведення нових дефініцій або розробки нових концепцій. ЖКГ потребує швидких, прагматичних, іноді навіть болісних змін. єдиний кодекс ЖКГ потрібно наповнити такими нормами, які стимулюватимуть підпрємства ЖКГ працювати на ринкових засадах, а споживачів навчити нести тягар відповідальності за власне майно у вигляді квартири. Саме в невідповідності фактичної реальної поведінки учасників правовідносин ЖКГ існуючим економічним та правовим реаліям і полягає головна причина кризи в ЖКГ. Державні органи влади, розуміючи, що тариф є категорією суто економічною, дедалі більше політизують та ускладнюють процедуру їх затвердження. Створення Нацкомпослуг жодним чином не вплинуло на економічний стан комунальників, вони як були зі збитковими тарифами, так і залишилися. Просто на їхню голову ще один контролюючий орган народився. І ніхто не може пояснити зрозуміло, в чому різниця між ситуацією коли тарифи затверджували ОМС, і ситуацією коли тарифи затверджує Нацкомпослуг? Адже що для одних, що для других не 31 статття Закону "Про ЖКП" є визначальною, а негласне розпорядження з уряду або адміністрації Президента є священим. Тому завдання єдиного кодексу ЖКГ полягає на мою думку в тому, щоб наблизити ЖКГ до ринкової економіки, мінімізувати політизацію питання тарифоутворення, а не консервувати існуючу ситуацію. Завданням кодексу ЖКГ, знову ж таки на моє особисте переконання, має бути докорінна зміна умов допуску приватного капіталу на ринок, спрощення процедури концесії та оренди, адже існуюче правове регулювання концесії в ЖКГ - це фікція. За основу можна взяти законопроект № 10228 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо державно-приватного партнерства), автор К. Ляпіна, який містить досить багато позитивних моментів.У комунальників повинен бути дієвий механізм впливу на споживачів-боржників у вигляді можливості припинити надання послуг або подання в суд позову із зазначенням ідентифікаційного коду боржника, на відміну від сьогоднішної ситуації, коли у нас споживач має лише права, а комунальники можуть лише нараховувати пеню за прострочення платежу, та й то механізм цієї пені досі не розроблений рідним Міністерством (підозрюю, що знову ж таки з політичних міркувань, бо сфера ЖКГ є дуже чутливою, а кому хочеться втрачати політичні бали популярності). МАЮ надію, що єдиний кодекс ЖКГ запрацює та докорінно змінить правове регулювання відносин, піднявши їх на якісно вищий рівень.
Иван Смольный
09 Березня 2013 p. 00:14
Підтримую Пана Осадчого. Не все що він виклав у своїх попередніх та цьому коментарях співпадає з моєю точкою зору, але взагалі він правий. Щодо ремарок творців законопрожекту (це не помилка!), та й самого законопрожекту, то відчувається що в його фундамент закладена суто теоретична складова. Автори, незважаючи на свої регалії (навіщо було їми хизуватися
Иван Смольный1
09 Березня 2013 p. 02:35
Соррі, таки 8 березня впливає на твердість рухів. Так ось, незважаючи на свої регалії та попередні посади(навіщо було ними хизуватися?)відчувається що автори, далекі від практичних реалій правозастосування як в самій системі ЖКГ так і в судовій системі. Так нормативно-правова база ЖКГ в якійсь мірі потребує, "приводу до одного знаменника" у т.р. єдності понять та термінології. Але це можна зробити й без прийняття окремого глобального НПА. Стандартним інструментом - законом про внесення змін. Щодо взаємовідношень поміж споживачами та виконавцями саме житлово-комунальних послуг,то з моєї точки зору, діючи НПА регулюють їх достатньо виважено. Створюючи щось нове, не було б зайвим добре роздивитися, а що ж робиться з правозастосуванням діючих НПА. А ось тут повна катастрофа. Яка котрий раз підкреслює той факт, що мало мати добрі закони, ще треба їх добре виконувати! Це відноситься до обох сторін взаємовідносин. Але, якщо типовим та головним порушенням норм права зі сторони споживачів є несплата за послуги, то зі сторони виконавців це цілий букет типових порушень. Наприклад: повне ненадання послуг, надання їх у неналежній якості та кількості, вимога сплати за фактично не надані послуги, відмова у встановлені договірних відносин, ненадання інформації щодо кількості та якості послуг та структури тарифів, незаконне використання персональних даних споживачів та конфіденційної інформації про них, примус до отримання послуг, незаконна діяльність з надання послуг, омана споживачів. Причина не у тому що НПА погані, причина в тому, що їх норми не виконуються. І не будуть виконуватися, які б юридично виважені норми ці чи інші НПА не містили. І споживач у цій війні правових нігілізмів програє вчисту. Статистика, у середньому, фіксує оплату за послуг на рівні 95-98%. Показник не відрізняється від "Еропи"! Так ці показники не рівномірно розподілені у часі та регіонально, але на кшталт комунальники отримують нараховане(Якщо тарифи не покривають собівартість послуг чи знаходяться на межі собівартості, то це проблеми тарифоутворення, а не оплати). На боці виконавця його юридичні служби, місцева влада, суди і виконавча служба. А на боці споживача немає нікого, у кращому випадку він скористається послугами юриста. Рекомендую шановним теоретикам з науковими ступенями, скласти собі за труд,та хоча б трохи з ознайомитися з судовою практикою! Зміст судових рішень, в особливості їх мотивувальних частин - шокує! Наприклад - суд виносить рішення про стягнення заборгованості за "житлово-комунальні послуги з теплопостачання"?! При цьому предметом позову є заборгованість за теплову енергію до фізичної особи яка не є підприємцем, або володарем будівлі і проживає у квартирі багатоповерхового будинку. А у самій квартирі, в період утворення заборгованості, були відсутні тепловикористальні прилади (батареї) підключені до внутрішньо-будинкової мережі будинку і встановлено індивідуальне опалення. І цей факт задокументовано Позивачем та судом визнається, але не приймається до уваги на підставі того, що відключення було виконано свавільно ще попереднім власником квартири! При цьому договірні відносини відсутні, конклюдентних дій не здійснювалося, інженерні мережі будинку у сервітут не надавалися, Ніяких доказів щодо кількості, якості, періодичності, до суду не надано. Ну, і допомогла особі буква закону?! ....! Таких рішень з різними варіаціями обставин - 99 зі 100. Ще приклад, суд видає судовий наказ про "стягнення КВАРТПЛАТИ", при цьому у заяві про видачу судового наказу фігурує заборгованість за ТЕПЛОВУ енергію. Це свіженьке, четвергове. І таких прикладів....! Можна до нестями вести фахові,теоретично-юридичні диспути, розробляти та приймати виважені НПА, але все це до одного місця, доки механізми реалізації права будуть буксувати об зелені(чи інших відтінків) папірці.
Loading...

загрузка...
 
Loading...