Концесія: без права на помилку

Новини по темі

15 Квітня 2024 p. 11:57
Розробляється програма компенсації українцям тіла кредиту на встановлення сонячних панелей  

11 Квітня 2024 p. 17:30
"Зелені" електростанції допоможуть подолати результати обстрілів  

08 Квітня 2024 p. 12:29
НКРЕКП опублікувала Реєстр об’єктів генерації ВДЕ  

Відповідно до нього, передачі в оренду чи концесію підлягають об'єкти паливно-енергетичного комплексу, на яких можливе залучення сучасних технологій виробництва і які потребують модернізації (технічного переоснащення) технологічного процесу, розрізи та шахти з видобутку вугілля та його переробки, які є неперспективними та підлягають закриттю. Крім того, підлягають передачі в концесію і об'єкти незавершеного будівництва й законсервовані об'єкти, що перебувають у державній власності, які можуть бути добудовані з метою їх використання для провадження діяльності у сфері видобування кам'яного вугілля і його переробки.

Безумовно, концесія або оренда як форма економічного співробітництва держави і приватного капіталу необхідна. Але це виправдано лише в тих випадках, коли механізм концесії задіюється на підприємствах, які насправді збиткові, а не за звітами бухгалтерії. Приватні інвестиції можуть посприяти розвитку або виходу з кризи подібних підприємств.

Дивлячись на світовий досвід, можна стверджувати, що ця модель здатна бути ефективною в сфері ЖКГ. Проте зрозуміло, що нікуди не дітися від національної специфіки, яка в Україні часом здатна деформувати до невпізнання будь-яку іноземну бізнес-модель.

Прибуткові труби
Як свідчать факти, прихід приватного капіталу в ЖКГ не завжди покращує стан підприємств цієї галузі. Приватний бізнес почав активно придивлятися до водоканалів і тепломереж ще кілька років тому. І влада на місцях намагалася «підтримати» цей інтерес, щоправда, на користь окремих бізнес-груп. Чиновники з уряду на виїзних засіданнях у своїх доповідях все частіше вживали терміни «концесія» та «довгострокова оренда». Їхня логіка полягала в тому, що інженерні мережі так званих природних монополістів – водоканалів і тепломереж – знаходяться в дуже поганому стані, вони зношені на більше ніж 50-70%.

За підрахунками експертів, на модернізацію системи ЖКГ в Україні знадобиться близько 50-60 млрд доларів. Це як мінімум два річних бюджети країни. А отже провести ремонт і заміну застарілих комунікацій за державний рахунок в найближчі десять років просто нереально. Але міняти проржавілі труби і обладнання, яке вийшло з ладу треба: щодня на водоканалах і тепломережах відбувається до десяти аварій. Керівництво комунальних підприємств лякає: ще кілька років – і глобальних аварій не уникнути.

Єдиний вихід з даної ситуації – залучення приватного капіталу в цю галузь шляхом передачі в оренду та концесію природних монополій (їх приватизація в Україні заборонена). В усякому разі, саме таку ідею чиновники закладають в основу реформування галузі. Однак, вирішивши масово сприяти передачі у приватні руки управління монополістами, чиновники так і не спромоглися вивчити ситуацію в житлово-комунальній галузі. А дарма. Адже в Україні вже є приклади приходу приватного бізнесу в житлово-комунальну сферу й, на жаль, не дуже вдалі.

Обіцянки влади та інвесторів
За даними профільного міністерства, сьогодні в рамках концесії в Україні працює кілька компаній-водоканалів (найбільший з них – концесіонер Луганського облводоканалу, компанія «Луганськвода»), в оренді – близько 10 водоканалів (у тому числі, Одеський). З теплопостачальних підприємств у концесії на сьогодні перебуває тільки одне – «Артемівськ-Енергія», ще 38 – в оренді. Правда, як стверджують експерти, в більшості випадків оренди і концесії водоканалів і тепломереж якість наданих послуг не тільки не покращилась, а навпаки погіршилась. При цьому тарифи на послуги компаній зросли в два-три рази.

Показова в даному випадку історія з Луганським водоканалом. Так в 2008 р. бажання брати участь в конкурсі на передачу об'єкта в концесію висловило сім компаній з різних країн світу. Але обласна рада раптово висунула суворі вимоги: претендент на управління «Луганськводоканалом» повинен був мати досвід роботи не менше п'яти років у місті з чисельністю населення більше 3 млн. Далеко не всі європейські столиці можуть похвалитися такою чисельністю. Офіційно навіть у Києві немає стільки жителів. Таким чином, єдиним претендентом на концесію підприємства виявився «Росводоканал», що входить в структуру російського консорціуму «Альфа-Групп» Михайла Фрідмана. Тож, «виписуючи» умови конкурсу, місцева влада явно не зважала на інтереси своєї громади. До того ж вона пообіцяла росіянам, які взяли в управління «Луганськводоканал», підняти тарифи до рівня рентабельності. А що з цього вийшло?

Місцева влада своєї обіцянки щодо підвищення тарифів не виконала, тож і «Луганськвода» не поспішала виконувати взятих на себе зобов'язань.

За умовами конкурсу, концесіонер повинен інвестувати в підприємство не менш 756,7 млн грн до 2032 р. З них 500 млн грн – в перші п'ять років роботи. У той же час за перші 1,5 роки концесіонер інвестував у підприємство всього 18 млн грн й виплатив в рамках концесійного платежу 13,9 млн грн.

За словами начальника управління ЖКГ Луганської міськради Світлани Сукач, зокрема, компанія не проводить в достатньому обсязі роботи по санації водоводів, не поліпшує якість води, не вирішує проблему підтоплених підвалів, проблему з люками на оглядових колодязях й багато інших. «Я з усією відповідальністю хочу заявити і абсолютно впевнена в тому, що за останні три роки на території Луганська ніяких робіт, окрім аварійно-відновлювальних на водопровідних та водо-каналізаційних мережах, не проводилося», – зазначила С.Сукач.

Зазначимо, що зношеність інженерних комунікацій Луганського облводоканалу перевищує 70%, в області відбувається близько 40 аварій на водогонах, а більшість водозаборів без докорінної реконструкції працюють уже 60 років, до того ж в деякі населені пункти Луганської області вода подається за розкладом.

І це не єдиний приклад. Схожа ситуація склалася й з ТОВ «Чиста вода – Бердянськ» – концесіонер Бердянського водоканалу, заборгував запорізькому КП «Облводоканал» та енергетикам понад 30 млн грн, при цьому рівень розрахунків мешканців Бердянська за воду перевищує 95%.

Тарифне питання
Як бачимо, передаючи у концесію чи в оренду комунальні підприємства, потрібно вирішити багато питань, у тому числі й щодо тарифів на послуги комунальних підприємств.

«Тарифи не завжди збиткові, як нас у цьому намагаються переконати компанії-концесіонери. Часом рентабельність може досягати 50-100%. Адже часто в структуру тарифу вносять такі складові, які в принципі ніякого відношення до наданої послуги не мають. Спробуйте, отримайте у будь-якого комунального підприємства інформацію про складові тарифу. Упевнений, такої інформації ніхто не дасть», – запевняє один з учасників житлово-комунального ринку, який побажав залишитися неназваним.

Дійсно, розкривати відомості щодо структури тарифу не хоче жодна з приватних компаній, яка працює в сфері ЖКХ. Особливо складно розібратися в структурі тарифів підприємств комунальної теплоенергетики – квадратний метр як одиниця виміру тепла допомагає заплутати розрахунки. Простіше було б вимірювати спожиту теплову енергію в гігакалоріях, для чого потрібно лише встановити лічильники на кожен житловий будинок. Але влада і комунальники неохоче йдуть назустріч мешканцям, які бажають встановити лічильник.

Ще в 2004 р. Іван Плачков, колишній гендиректор ПАТ «Київенерго» (яке наразі фактично керується компанією Рената Ахметова), обіцяв, що в найближчі три роки компанія забезпечить лічильниками тепла всі будинки столиці. Відповідна програма фінансувалася за рахунок 3% надбавки до тарифів і частини кредиту Світового банку, який освоювала компанія «Київенерго». Але станом на початок 2011 р. в Києві було забезпечено теплолічильниками трохи більше 20% будинків. Київське відділення Антимонопольного комітету навіть оштрафувало ПАТ «Київенерго» на 12 тис. грн за зловживання монопольним становищем. «Встановлено, що компанія тривалий час не приймала прилади обліку теплової енергії в житловому фонді Деснянського району Києва на комерційний облік. У зв'язку з цим не проводилися розрахунки за постачання теплової енергії на основі показань лічильників», – повідомляло АМКУ. Компанія порушення визнала й пообіцяла сплатити штраф до держбюджету.

«ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 «Київенерго» спалюють газ, виробляючи одночасно електричну і теплову енергію. Коли я очолював компанію, ми звітували таким чином: 12% спожитого газу пішло на вироблення електричної енергії, а 88% на вироблення теплової. Але зараз, наскільки мені відомо, це співвідношення змінили. Розумієте, чому? Газ для виробництва теплової енергії коштує 1100 грн за тисячу кубів, а для вироблення електричної енергії – 2200 грн, тобто вдвічі дорожче. А споживається один й той самий газ! Але якщо прозвітувати, що було спожито більше дорогого газу, а менше дешевого – це дає тобі шалені прибутки. Все одно споживачі за це заплатять», - пояснював раніше І.Плачков «Українській правді».

Законом, що був прийнятий, передбачено, що ті приватні компанії, які візьмуть в оренду чи концесію об'єкти ПЕК, повинні вкласти у мережі якісь гроші, тобто провести реконструкцію об'єктів. Звісно, що інвестор потім захоче покрити ці витрати, а зробити це можна лише за рахунок економії або підняття тарифу хоча б до рівня рентабельності. Іншого джерела покриття у комунальному господарстві немає. Проте, як свідчить досвід, підвищувати тарифи влада (місцева чи державна) не хоче, бо тоді її рейтинг стрімко падає. Однак, у разі концесії платити все ж доведеться більше. Або кожному домогосподарству окремо, або бюджету громади.

Проте таке управління не йде на користь ні українцям, ні державі (міській владі), якій після таких «господарів» залишаються одні проблеми. Але влада про це сьогодні не думає. Навіть пересічному українцю зрозуміло, що законопроект №8705 не переслідує мету хоча б почати вирішувати наболілі проблеми. Його прийняття, як і прийняття ще низки подібних документів, буде означати хіба що переділ сфер впливу, зміцнення існуючих фінансово-промислових груп та приховану форму приватизації вугільних шахт і ТЕЦ. Однак, навіть з урахуванням усіх існуючих гострих кутів концесії, вітчизняне ЖКГ без неї очікує колапс, при чому вже упродовж найближчих кількох років.

Світлана Рябова, спеціально для ІА «Україна Комунальна».