Днями уряд відзвітував перед країною щодо проведеної ним роботи впродовж поточного року. Своїми здобутками поділився і Віце-прем'єр-Міністр – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадій Зубко. Багато йшлося про децентралізацію та енергоефективність, житлово-комунальне господарство згадувалося більше у контексті законодавства, зокрема прийняття Закону № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та №626-VIII «Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг». Чи допоможуть ці поодинокі законодавчі ініціативи з-під пера Мінрегіону вирішити проблемні питання в галузі, що потрібно для узгодження спеціального законодавства та на інші питання – відповідає юрист «Центру консультацій і практичної допомоги у сфері ЖКГ» Іван Смольний.
- Минулого тижня Віце-прем'єр-Міністр – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадій Зубко відзвітував перед країною щодо проведеної ним роботи впродовж поточного року. Багато йшлося про здобутки у якості Віце-прем’єра, і дуже скромно про перемоги у якості керманича Мінрегіону. Чи випадає, з огляду на це, говорити про ефективність роботи Мінрегіону впродовж року і чи допоможуть вирішити існуючі проблеми галузі ті поодинокі законодавчі ініціативи, котрі були прийняті цьогоріч із подачі відомства?
Дуже важко давати характеристику тому, чого практично немає. Як на мене, перш за все варто зауважити, що підпорядковане пану Зубку відомство - рудимент радянських часів, особливо в частині регуляторних функцій в галузі житлово-комунального господарства.
Навіть при скороченні назви Міністерства вживаються слова «Мінрегіон», «Мінрегіонбуд», і жодним чином не згадується ЖКГ. Як відомо, диявол ховається у незначному. Така словесна гра з назвою державного управлінського інституту доволі характерно передає ставлення до самого інституту та його функцій.
Причин тому багато і за наявності часу та бажання можна накопати не на один десяток критичних зауважень щодо роботи Міністерства. Але, якщо звузити поле зору саме до галузі ЖКГ і розглянути хоча б законотворчу діяльність відомства, то за виключенням багатостраждального та значущого Закону №417 «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», нічого дійсно важливого у 2015 році, ця гора не породила. Тому, вважаю за доцільне, коротко, прокоментувати наслідки імплементації саме цього НПА.
А наслідки дійсно революційні. Перше і головне те, що Закон де-юре і де-факто створив умови, за яких співвласники багатоквартирних будинків, у т.р. їх мешканці, отримали беззаперечне право здихатися комунального рабства, хоча б у частині управління своєю власністю, у т.р. шляхом прийняття колективних рішень. Балансоутримання будинків так званими ЖЕКами припинене.
Друге – це досить чітко прописані норми правових взаємовідношень, які виникають поміж самими співвласниками будинку та поміж співвласниками і третіми особами, при реалізації ними своїх прав, що нівелює колізійні моменти у таких правовідношеннях.
Третє – внесення перспективних змін до ЗУ «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», що упорядковують діяльність ОСББ та правове поле, в якому вони знаходяться.
Сумарно, Закон створює умови для модернізації найбільш занедбаної частини системи ЖКГ – житлового фонду, шляхом фактичної, реальної доприватизації раніше приватизованого – передачі у повні власність, розпорядження, та управління багатоповерхових будинків, прибудинкової території та приналежних інженерних мереж та споруд – співвласникам таких будинків.
Так, власність породжує зобов’язання з її утримання.
Враховуючи поточній стан будинків та інфраструктури, легкого шляху не буде. Але, якщо місцева влада належним чином скористається можливостями, які надає децентралізація, то такий шлях можна буде максимально облегшити, створюючи відповідні структури при самих ОМС і надаючи допомогу співвласникам на всіх етапах реалізації ними своїх прав та обов’язків.
- Нормативна та законодавча база у ЖКГ не узгоджена. Що і кому в першу чергу потрібно зробити, щоб зрушити з місця вирішення питання?
Законодавча база – це звід обов’язкових для дотримання правил та норм, що діють у означеному правовому полі. Інакше – хаос та домінування права сильнішого. При цьому законодавча база має бути юридично збалансована. Нормативно-правові акти не можуть містити норми, що вступають у протиріччя поміж собою або нормами інших НПА, допускати неоднозначність трактування - так звані колізійні норми, або просто колізії.
На жаль, таке можливо лише у ідеалі. Взаємовідношення у ЖКГ регулюють більше сотні Законів, постанов, наказів, порядків та не облікована кількість актів органів місцевого самоврядування. За такою кількістю НПА, що регулюють діяльність та взаємовідношення у галузі ЖКГ, майже неможливо збалансувати та узгодити поміж собою їхній зміст. Навіть спеціалісти у галузі написання НПА вже не в змозі якісно узгодити зміст нових НПА з вже діючими. Що відповідно породжує значну колізійність правового поля ЖКГ.
Як на мене, то єдиною можливістю є:
По-перше, оптимізація та універсалізація понятійного апарату у сфері ЖКГ, та перехід від поняття послуги до поняття товар.
По-друге, створення Кодексу законів про ЖКГ.
По-третє, дерегуляція діяльності та правовідношень в ЖКГ, в частинах, де взаємовідношення вже регулюються Цивільним кодексом України та іншим не спеціалізованим законодавством.
По-четверте, все вищезазначене має проходити на тлі передачі регуляторних функцій до ОМС, особливо в частині тарифоутворення та нормування.
Центральна виконавча влада має втручатися в діяльність ЖКГ виключно на рівні глобальних питань пов’язаних із фінансово-інвестиційною діяльністю, законотворчістю і взаємодії з профільним комітетом Ради та консультаційно-експертному рівні.
Діяльність у сфері ЖКГ, за виключенням питань пов’язаних із безпекою та соціальною допомогою, не має чимось відрізнятися від інших видів підприємницької діяльності і має регулюватися відповідно.
- Ціна на газ для населення зросла. Читачі частіше почали цікавитися, яким чином можна відмовитися від централізованого опалення. Що з цього приводу говорить законодавство, і як це відбувається на практиці?
Я багато років є послідовним захисником права власника, чи користувача приміщень, у багатоквартирних будинках на вільний вибір способу реалізації їхнього обов’язку з належного утримання таких приміщень. Спрощено – на відмову від послуги з централізованого опалення, яка монопольно та примусово їм надається, та на встановлення індивідуальної системи опалення у приміщеннях.
Стан правового регулювання цього питання є прикладом незбалансованості. НПА насичені колізіями. Тексти НПА криві, а місцями - абсурдні.
Вже кілька років, як я публічно, на сторінках «У.К.», пообіцяв зжерти під відеозапис свого капелюха, якщо хтось мотивовано та з посиланням на норми НПА доведе, що діюче законодавство України забороняє відмову від послуги ЦО, шляхом відключення окремого приміщення від системи ЦО чи врегульовує таке відключення прямо та безпосередньо – містить порядок такого відключення
Час йде, капелюх їсть міль. Ні, спроби скормити мені капелюха були. Але невдалі. Причиною цього є фактична відсутність у діючому ЗУ порядку відключення окремих приміщень розташованих у житлових багатоквартирних будинках від системи ЦО.
До 6 листопада 2007 року такий порядок дійсно існував і був затверджений наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4. Але 6 листопада 2007 року в Наказ, іншим наказом МінЖКХ №169, було внесено зміни, які вивели окремі житлові приміщення в багатоквартирних будинках з поля регулювання зазначеного Наказу, і ввели до цього поля лише окремі житлові будинки. З вказаної дати, питання відключення окремих приміщень в багатоквартирних будинках від системи ЦО - не врегульоване окремим порядком.
Славнозвісна же Постанова №630 від 21 листопада 2005 року, а точніше затверджені нею Правила надання послуг з ЦО, водопостачаня…, на які дуже люблять посилатися псевдоексперти, також була змінена іншою постановою КМУ №1268 від 31 жовтня 2007 року, в частині регулювання відключення окремих квартир, і з цієї дати містить розділ, що регулює відключення лише багатоквартирних будинків.
Маловідомий у широких колах Наказ Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76, що встановлює правила утримання житлових будинків та територій, п. 1.4.2. регулює переобладнання та перепланування. Але, новела містить вичерпний перелік дій, приладів та обладнання, в якому така дія, як відключення від системи ЦО чи демонтаж приладів опалення - відсутні. Перелік не передбачає розширення чи неповноти переліку через частку «тощо», яка як правило використовується у НПА саме для цього.
Більш того, за п.2. ст. 382 ЦКУ, прилади опалення у квартирі не відноситься до обладнання, яке б обслуговувало більше одного приміщення і не належать до спільної сумісної власності, так як використовуються виключно для опалення лише одного приміщення. Самі ж прилади опалення знаходяться у приватній власності, і відповідно не є частиною системи загального користування. За цим, згідно поточній редакції Ст. 100, Ст. 152 Житлового Кодексу УРСР (так він є діючим!!!), переобладнання (якщо навіть вважати таким демонтаж батарей) без втручання у інженерні системи загального користування будинку, не потребує отримання документів для його здійснення.
Все фініта аля комедія.
Але не тут то було. На жаль, більшість виконавців послуги ЦО ігнорує вищезазначене і вчиняє шалений спротив споживачам, які в силу різних причин роблять спроби відмовитися від ЦО.
При цьому у деяких містах діє повна заборона та відключення, а в більшості всупереч ЗУ так звані міжвідомчі комісії при виконкомах продовжують надавати дозволи на таке відключення, перевершуючи свої повноваження.
Причини тому на поверхні. Вони лежать у економічній площині.
По-перше, втрата споживачів, особливо у будинках, що не оснащені приладами обліку, заважають виконавцям послуг ховати наднормативні втрати теплової енергії, газу та електроенергії.
По-друге, навіть при забороні, питання без проблем віршуються шляхом хабара.
При такій мотивації кудись випаровуються всі аргументи та підстави, на яких споживачу раніше відмовлялося.
Якщо ж хабара не дати, а у рамках діючого ЗУ відмовитися-відключитися від ЦО самостійно, то треба бути готовому до того, що виконавці послуги і далі будуть нараховувати плату за неї, не зважаючи, що фактично послуга надаватися не буде!!!
При цьому, здійснюючи нарахування за фактично ненадані послуги, та відповідно відмовляючи споживачам у перерахуванні їхньої вартості, підприємства теплоенергетичної галузі, які в основному і є виробниками-виконавцями послуг, де-факто вдаються до фальшування фінансової та статистичної звітності, у т.р. звітності про структуру споживання газу (при виробництві теплової енергії для різних категорій споживачів), що приводить до незаконного одержання ними субвенцій з державного бюджету для компенсації різниці у тарифах, пільг та субсидій. Також наслідком зазначених дій є спотворення розрахункових та звітних даних щодо кількості та вартості використаного для виробничих потреб газу та електроенергії у розрахунковому періоді і відповідно створює можливість для розкрадання фінансових та енергоресурсів.
Такі дії виконавців послуг з ЦО можна розцінювати як скоєння кримінальних правопорушень, які можуть кваліфікуватися за ст. 210 Кримінального Кодексу України (ККУ), як нецільове використання бюджетних коштів, за ст. 222 ККУ, як шахрайство з фінансовими ресурсами, та за ст. 364 ККУ , як зловживання владою та службовим становищем.
Окремо, хочу звернути увагу на позицію з нарахувань за фактично ненадані послуги Мінрегіоном. В своїх, роз’ясненнях із цього питання відомство розпочинає «за здравіє», а закінчує за упокій.
Роз’яснення, що цікаво, не несуть офіційного характеру, і навіть не авторизовані.
Єдине враження від них – огидність від вражаючої нарочитої, або реальної некомпетентності.
Ще гірші справи з судовою практикою, там таке, що «мама-дорога», причому не на користь споживача. Навіть у верховному суді не знайшлося здорового глузду, щоб сформувати правову позицію основану на товарно-грошових відносинах, за якими, оплата здійснюється за фактично надані послуги, як це передбачає низка НПА. Все було зроблено навпаки. Чи навмисно, чи по тупому.
Але тут некомпетентність судової «колєгії» зіграла на руку споживачу, і правова позиція була сформована відносно «послуги з теплопостачання», якої не існує ні у видах підприємницької діяльності, ні ЗУ в цілому.
Тому, як завжди, на хитру гайку, розумна людина знайде відповідний болт.
Резюмуючи, хотілося б сказати, що система управління ЖКГ, структура, та правове забезпечення його діяльності потребує реформ та реформ. Особливо кадрових. А найголовніше, без децентралізації, дерегуляції та передачі більшості й адміністративних функцій в галузі ЖКГ до ОМС толку не буде. Імхо.
Розмовляли Олена Бульбас