Національний регулятор - сто днів… (без)діяльності

Пройшло 100 днів з часу утворення Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг. Що ж відчула галузь від такого новоутворення і чи відчула взагалі?

У колах працівників, що мають відношення до колишнього Міністерства ЖКГ, ходить байка про одну з неформальних розмов міністрів, які після чергової наради почали з'ясовувати, хто ж з них важливіший і найвпливовіший. Міністр паливенерго сказав, що він – бо у нього газ і електроенергія, Міністр транспорту був переконаний, що він – бо у нього вся інфраструктура, Міністр охорони здоров'я наголосив, що всі ж хворіють, а лікуватися – то до нього. І лише Міністр самого непрестижного і бідного Міністерства ЖКГ довго мовчав, слухав і врешті видав: «Воно-то все так, але у мене ж кладовища...» На цьому розмова припинилась. І кожен Міністр, мабуть, подумав про своє.

Так от, житлові будинки, благоустрій і кладовища так і лишились у тому міністерстві, а от вершки цієї 20-річної занедбаної владною політикою галузі – теплоенергетика, водопостачання та водовідведення – перейшли під регулювання 100-денного Ювіляра.

«Основне завдання: комунальні тарифи в Україні мають бути справедливими», – заявив голова Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України Валерій Саратов після зустрічі з Президентом України в Криму.

«Тарифи не повинні залежати від стану справ у державі. Люди мають знати, за що платять, платити своєчасно. Але при цьому має бути забезпечено відповідну якість послуг», – наголосив голова Національної комісії (джерело: офіційне Інтернет-представництво Президента України). Це було озвучено в липні поточного року.

Слова гарні, правильні. Далі усі чекали дій.

І вони не забарились. Не встигли всі звикнути до назви новоутвореного органу, як через 1,5 місяці ця структура отримала нову назву, яка відрізнялась від попередньої лише доповненими словами «що здійснює державне регулювання у сфері...». Відверто кажучи, мене насторожує те, що з назви зникло слово «ринок».

По-перше, логічним було б, якби до виробництва, транспортування та постачання теплової енергії (що, відповідно до Закону України «Про теплопостачання», визнана товаром) та питної води впроваджувались механізми, які задіяні при купівлі-продажу товару.

По-друге, лише тоді можна було б говорити про якість, кількість та цінову величину товару та, відповідно, нести за це відповідальність. А от щодо послуги, то вона мала б лишитись лише на рівні населення, як споживача. Тобто, сподіватись на дієві ринкові механізми регулювання у діяльності природних монополістів на ринку житлово-комунальних послуг не варто! А сподіватись на те, що «тарифи не повинні залежати від стану справ у державі» не потрібно було б з часу, коли ця фраза прозвучала.

За 100 днів діяльності Національний регулятор провів аж два відкритих засідання – 1 та 30 вересня, одне носило більш організаційний характер (було прийнято Регламент), а от на іншому були відкориговані діючі тарифи на теплову енергію, водопостачання та водовідведення для бюджетних організацій.

До речі, як смішно це не звучало б, але до 29.09.2011 року не було навіть затверджено граничну чисельність працівників Комісії (відповідно до Указу Президента України від 29.09.2011 № 953 гранична чисельність цього відомства має сягати 412 штатних одиниць). От і виходить, що всю роботу виконували лише 5 чоловік – Голова комісії (Саратов В.В.) та чотири члени комісії.

Причому така працездатність п'яти високопоставлених чиновників починає викликати щире захоплення. Посудіть самі.

За словами того ж В.Саратова, які звучали на початку вересня цього року, в Нацкомпослуг із 70 підприємств водопостачання та водовідведення на перегляд тарифів надали документи 54 ліцензіати, з яких щодо шести вони повністю готові до розгляду.

При цьому він уточнив, що з 298 підприємств теплопостачання свої розрахунки надали 114 компаній, з яких лише щодо однієї вони готові до розгляду (є підозри, що та одна компанія – це ПАТ «Київенерго», а у всіх інших просто з власниками не склалось).

Це ж як необхідно важко працювати, щоб перевірити всі ці папки, перерахувати всі сторінки та надати «обґрунтовані» відповіді (а можливо і варто повірити в те, що всю роботу виконали-наприклад – миші, адже колись ми «вірили» що всю пшеницю в «засіках Батьківщини» сточив довгоносик). Чи доступ до інформації мали сторонні особи, які не працюють у цьому відомстві? Тоді гасла про відкритість та прозорість тарифів знайшли своє втілення в нашому суспільстві.

Ми довгий час чули, що місцеві органи влади, встановлюючи тарифи, порушували все можливе законодавство, доводили галузь майже до банкрутства та запроваджували корупційні схеми. Це як той «невинний циган в Забеглицях, що вломився вночі під Різдво до крамнички. Він клявся й божився, ніби хотів лише нагрітися, - та лисого дідька йому це допомогло. Коли вже суд ухопить щось у свої руки, - біда. Біда, але так і мусить бути. Хоч не всі люди такі негідники, як можна про них подумати, та спробуй-но відрізнити порядного від пройдисвіта, а надто сьогодні, в такий важкий час, коли уколошкали...»

Тобто, це вже в минулому. Тепер почався «розквіт». Якщо станом на 1 липня (місяць утворення Нацкомпослуг) сума простроченої цьогорічної заборгованості із виплати заробітної плати у ЖКГ становила 53,8 млн грн (в перерахунку на 1 працівника 2 325,3 грн кожному), то через два місяці ця сума сягнула вже 54,4 млн грн (і кожен працівник недоотримав вже в середньому по 2 731,4 грн). Але якою турботою відзначилась Нацкомпослуг, затвердивши своєю постановою №2 від 01.09.2011 Механізм визначення фонду оплати праці для ліцензіатів..., який не відповідає Галузевій Угоді між МінЖКГ та ЦК профспілки працівників ЖКГ на 2010-2012 роки і суперечить Законам України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та «Про оплату праці».

Можливо, варто радіти тому, що за сто днів роботи цей орган так нічого і не зробив, тому що він зробив основне – не нашкодив!

От тільки все частіше починають звучати слова невдоволення з регіонів, і не лише від простих людей, а від мерів обласних центрів, щодо позиції формування та затвердження тарифів. Майно, в своїй більшості, було і залишається власністю територіальної громади, і якщо мер розумів, що йому необхідно і «вовків накормити, і вівці зберегти» (відчував межу, на яку можна було хоча б задовго до виборів, переглянути тариф і передбачити кошти на латання дірявих мереж), то Києву абсолютно байдуже, що в зиму підприємства ввійшли майже без аварійного запасу матеріалів, з голодними працівниками та дірками в фінпланах.

«Встановлення лічильників на тепло- та водопостачання сприятиме нарахуванню прозорих тарифів», - заявив В.Саратов на брифінгу 30 вересня цього року. Ну не розуміють фахівці, яким чином наявність лічильника на кінцевий продукт – теплову енергію, може вплинути на прозорість тарифів, адже всі підприємства обладнанні лічильниками газу, води та електроенергії, які в коктейлі з іншими складовими ресурсами і дають те, що називається тепловою енергією. Ну не варто плутати процес виробництва, де багато витрат формуються по принципу нормування, з відпуском продукції кінцевому споживачу. А причину не підняття тарифів можна озвучувати хоча б таку, яка не визивала б іронію. І не варто забувати, що саме до функцій держави належить турбота про те, щоб люди в цій країні мали гідну заробітну плату, соціальний і правовий захист, і щоб того, що вони заробляють, вистачало не лише на комунальні послуги.

Ярославу Гашеку свій геніальний роман завадила дописати смерть.

«Принаймні радієш, що ти тут не сам. Кожен упевнено йде своєю дорогою і не боїться, що йому в канцелярії скажуть: «Ми тут порадилися, і завтра вас або четвертують, або спалять, як ви самі виберете». Напевно, тоді було важко вирішувати, що саме вибрати, і я, панове, думаю, не один би з нас у таку хвилину розгубився. Та що тут багато говорити, світ не той став, пішло з іншої бочки і, що не кажіть, на нашу користь».

От тільки користь у кожного, мабуть, все-таки своя.

Тетяна Ларіна, спеціально для ІА «Україна Комунальна».