Пані Наталю, Ви ініціювали прийняття Закону України №2404-VI «Про державно-приватне партнерство», яким визначено організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами та основні принципи партнерства на договірній основі. На Вашу думку, чи працюють механізми, передбачені цим Законом «поза стінами» Парламенту? Можливо, час ще не настав? Можливо, ринки вивчаються? Чи, можливо, держава не готова ділитись «своїми ласими шматками»?
Ні, сьогодні Закон повністю не працює. Для підвищення ефективності його роботи при Комітеті працює робоча група, яка сьогодні готує поправки до Закону. Ми отримали оцінки і рекомендації з боку представників зарубіжних організацій, які аналізуємо і вносимо в проект поправок до закону. Поки що можу сказати, що іноземні інвестори вкрай позитивно оцінюють механізм державно-приватного партнерства (ДПП), прийнятий в нашій країні. Однак підкреслю, що залучити інвесторів одним законом неможливо. Для цього в Україні повинен бути сформований сприятливий інвестиційний клімат. Поки що ми бачимо погіршення позицій України в міжнародних рейтингах, зокрема ДБ, де ми займаємо 153 місце. З такими показниками говорити про інвестиції в ЖКГ навіть при самому прогресивному механізмі доступу до інфраструктури не доводиться.
В які форми державно-приватного партнерства може «вписатись» житлово-комунальна галузь? Сьогодні посилено популяризується така форма як концесія (зокрема, з боку київської влади та ПАТ «Київенерго»). Якщо це все-таки концесія, то на скільки років варто віддавати такі стратегічні та соціально-важливі об'єкти у концесію? Невже на 49 років? І чи не буде це «прихованою приватизацією» об'єктів, приватизація яких на даний час законодавством заборонена?
Енергетичні об'єкти вимагають значних капітальних вкладень в інфраструктуру і обладнання. Сьогодні знос енергетичних об'єктів в Україні вже перейшов критичний показник в 85%. Через п'ять років країна може випробувати відчутний дефіцит електроенергії. Якщо інвестор приходить з готовністю вкладати в модернізацію об'єктів з подальшою їх експлуатацією, я не бачу жодних проблем для укладення довгострокової концесії. Безумовно, у Законі існують механізми захисту інтересів держави у разі, якщо інвестор не виконуватиме взятих на себе зобов'язань. І в цьому ніяких проблем не існує. Однак для свідомих інвесторів ми не повинні обмежувати можливості отримання економічної вигоди від підприємств, в які вкладено великі інвестиції. Це питання модернізації інфраструктури та економіки в цілому.
Чому від жодного органу влади, тобто тих, хто уповноважений управляти майном територіальної громади, яким на даний час є більшість об'єктів комунальної теплоенергетики, ми не чуємо бажання спробувати таку форму співробітництва на підставі договору про спільну діяльність? Чи не здається Вам, що така форма є більш прозорою? І її навіть з великою «натяжкою» важко назвати «прихованою приватизацією»?
Укладення договору про спільну діяльність доцільно у випадку, якщо інфраструктура що використовується не являє собою руїни. Сьогодні більша частина комунального господарства - це об'єкти, побудовані в минулому столітті з критичним рівнем зносу. Ці об'єкти вимагають багатомільйонних вкладень. Територіальні громади не мають фінансових ресурсів, щоб брати участь в проектах по їх модернізації та розвитку. У зв'язку з цим укладення договорів про спільну діяльність, на мій погляд, виглядають не цілком адекватно з точки зору інтересів інвестора в проектах пов'язаних з ЖКГ. Хоча я вважаю, що вид договору, що укладається, повинні вибирати інвестори і місцева влада, виходячи із специфіки кожного об'єкта окремо. Можливість вибору - це і є особливість ДПП. І знову наголошу, закон про ДПП навіть без поправок повністю захищає державу від механізмів прихованої приватизації. Згідно з висновками іноземних колег, які брали участь в експертизі Закону, - гарантії державних інтересів повністю забезпечені цим законом.
У нас вже є приватизовані енергетичні компанії (обленерго) та частина облгазів (на черзі ще решта). Тарифи, зокрема, на електроенергію для підприємств піднімались лише в цьому році 6 разів (майже щомісяця). Про прозорість їх формування мова взагалі не йде. Так, інвестиції в галузь прийшли, але не в тих обсягах, яких потребують ці об'єкти. Хоча ці компанії постійно лідирують у всіх рейтингах щодо отриманих прибутків. Ваші прогнози, як зміниться процес тарифоутворення в комунальній галузі в разі, наприклад, отримання в концесію хоча б 10 підприємств комунальної теплоенергетики у самих потужних регіонах (Київ, Одеса, Львів, Запоріжжя, Харків, тощо)? Адже не є таємницею, що до цього часу цей процес знаходиться не стільки в економічні площині, як в політичній.
Сьогодні, поза всякими сумнівами, процес тарифоутворення лежить у політичній площині. Якщо говорити об'єктивно, то рівень тарифів в Україні для населення значно нижчий, ніж в інших країнах Європи. При цьому Україна єдина країна в Східній Європі, де тарифи для промисловості вище, ніж для населення. Далі підвищувати тарифи для промисловості неможливо - її продукція буде неконкурентоспроможною. При цьому високі тарифи для промисловості частково компенсували відносно низькі тарифи для населення. Сьогодні критичний стан електроенергетики не дозволяє більше продовжувати таку політику перехресного дотування. Єдиним виходом з цієї ситуації я бачу здешевлення виробництва електроенергії за рахунок модернізації галузі на принципах державно-приватного партнерства. Дельта між дешевою електроенергією і нинішніми тарифами повинна лягти в основу інтересів інвесторів. Безумовно, тут мова йде про довгострокові концесії. Проте саме завдяки механізму ДПП ми можемо і зберегти доступні для населення тарифи, і залучити кошти в модернізацію (ще раз підкреслюємо, що збереження існуючих тарифів в умовах модернізації галузі приватними інвесторами неможливо. Підвищення тарифів складе мінімум 40%). Те ж стосується і інших секторів ЖКГ. Зробити тарифи дешевше в осяжному майбутньому не вийде - це факт. Проте зупинити процес зростання тарифів - реальність ДПП.
Якими, на Вашу думку, мають бути гарантії держави, щоб захистити інвестиції в житлово-комунальній галузі з боку приватного капіталу? І як захистити власність територіальних громад?
Ключова гарантія держави - формування сприятливого інвестиційного клімату: комфортне податкове законодавство, зручна дозвільна система, низький адміністративний тиск на бізнес. Це основи для діяльності інвестиційного капіталу в Україні. Решта гарантії, які стосуються прав інвесторів у сфері ДПП вже виписані і працюють. Сьогодні ми вносимо поправки до Закону, які стосуються низки процедур. Зокрема, це встановлення чіткої і зрозумілої інвестору процедури ініціації, оцінки, ведення переговорів, затвердження та моніторингу проектів ДПП; жорстка процедура передачі та повернення об'єкта ДПП; положення про відкритий доступ до національних та місцевих реєстрів договорів, укладених в рамках ДПП; можливість вибору іноземного права для регулювання відносин у сфері ДПП; синхронізація Закону про ДПП до законодавства у сфері діяльності об'єктів водо-, теплопостачання та водовідведення; удосконалення порядку використання земельної ділянки для здійснення державно-приватного партнерства; усунення процедури, яка сприяє режиму «колективної безвідповідальності»; усунення законодавчих колізій.
Підготував Євген Рідош, спеціально для ІА «Україна Комунальна».
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
