Тому в 2002 році указом Президента інститут прописки був відмінений, і зайшла мова про необхідність прийняття закону про реєстрацію громадян за місцем проживання. Його не спромоглися прийняти, а в 2003 році був прийнятий закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».
Проблема в тому, що Україна як перебувала в совєтському ментальному полі, так в ньому і залишилася. Прийняли новий закон, але в нових термінах залишили старий зміст. Хоча в цьому законі і передбачається, що відсутність реєстрації не обмежує права громадян на утримання соціальних або адміністративних послуг, але за фактом, коли людині потрібно влаштовуватися на роботу, дитину в дитячий садок чи школу, отримати медичні послуги, відкрити свою справу, то обов’язково потрібна реєстрація.
Навіть формально ми не спромоглися перейти до іншої форми, в законі просто записали, що реєстрація – це внесення відомостей до паспортного документу про місце перебування або проживання особи. Раніше в штампі було написано «прописаний за адресою», а зараз - «зареєстрований за адресою», тобто змінилося тільки одне слово, а зміст залишився той самий.
Така обмежена реєстрація веде до стримування внутрішньої міграції населення, яка повинна бути живим джерелом економічного зростання. Є регіони депресивні, де не вистачає робочих місць, а є регіони, де не вистачає робочої сили. Я не за відсутність реєстрації, я за її іншу форму. Можлива зміна форми реєстрації приведе до можливості підвищення економічного потенціалу в тих регіонах, де такий потенціал потрібен. Напевно, в цьому контексті і прозвучала заява Акімової про необхідність відмовитися від реєстрації. Я не думаю, що вона говорила про відмову реєстрації взагалі, тому що це дуже складний механізм, який абсолютно потрібний.
Інститут, якому абсолютно необхідна реєстрація, - це інститут виборів. Але в цьому випадку реєстрація у вигляді, якому вона є зараз, може бути замінена Реєстром виборців. Є ще один інструмент, який ми не спромоглися прийняти за 20 років, - це загальноукраїнський реєстр на власність, і не тільки на нерухоме майно, а і на більш-менш цінні речі, ціна яких вище законодавчо обумовленої.
Якщо говорити про іноземні інститути реєстрації, то там вони називаються повідомленою реєстрацією. Тобто, людина сама повідомляє державу, де вона проживає або перебуває в той чи інший період часу. Якщо у неї декілька об’єктів нерухомого майна, в яких людина може жити, то вона вказує, на якому об’єкті вона проводить більшу кількість часу, і його можна вважати основним місцем перебування.
Тому в першу чергу реєстр власності нерухомого майна, а в другу чергу - інших об’єктів власності, могли б стати додатковим громадянським регістром населення України. Але основним повинен залишатися загальноукраїнським регістр населення, і ще напевно необхідно перейти до повідомлюючого принципу. Але на сьогодні є велика проблема: хоча у нас досить багато нерухомого майна приватизовано, але велика кількість не знаходиться у приватній власності. Якщо зараз відмінити реєстрацію, то дуже багато громадян втратять право на безоплатну приватизацію. Саме реєстрація за місцем проживання в квартирах, які на сьогодні відносяться до комунального майна, дасть можливість цим людям отримати у власність цю квартиру.
Без ув’язки всіх цих питань – власності, виборчих процедур, повідомлення реєстрації, необхідності статистичних та облікових даних, міграційних потоків населення всередині країни – відмовлятися від такого інституту зарано, хоча це - логічно. Було б бажання влади, зробити це можна. Проте ніхто нічого не хоче робити, бо будь-які дискреційні повноваження у чиновника є корупційними і на цьому можна заробляти, в тому числі і на реєстрації. Хоча ми і кажемо, що надання соціальних чи адміністративних послуг прив’язане до реєстрації, але ці питання дуже просто вирішуються за допомогою грошей.
Проти скасування реєстрації виступають і правоохоронні органи, тому що вони до цих пір є розпорядниками цих баз даних, це полегшує їхню роботу. Добре, що прийнятий закон про захист персональних даних, бо можна піти на «Петрівку» і купити будь-яку базу даних: від довідкової до бази БТІ і т.д., бо все це - кримінальне правопорушення.
Але тримачами такої інформації не повинні бути правоохоронні органи, а лише Мін’юст, який веде загальний реєстр громадян, або місцеві органи виконавчої влади. Тримання цієї інформації в правоохоронних органах створює ризики переростання в поліцейську державу або тотального нагляду за всіма громадянами України. В нормальній демократичній державі будь-який орган підлягає громадянському контролю, в тому числі і правоохоронні органи. Це наша з вами справа дивитися, як вони використовують свої базові інструменти.
Директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
