Використання технологій сміттєспалювальних заводів (ССЗ) не розв’язує проблему знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) в Україні: вони лише сприяють вирішенню питань дистанціювання від місць їх первинного накопичення.
Про це у своїй статті пише доцент кафедри прикладної механіки Національного лісотехнічного університету України Юрій Зима.
За його словами, такий висновок підтверджується й історією виникнення та постановки цієї проблеми. Проблему дискомфорту від сусідства з власноруч витвореними відходами у минулому столітті було сформульовано як «кризу звалищ» (результат громадської протидії відведенню земельних ділянок під розміщення звалищ відходів) — явище, характерне для всіх країн світу.
«Як бачимо, автори формули «криза звалищ» не переймалися питаннями знешкодження відходів і обмежилися пошуком доступних технічних рішень «втечі від проблеми», — пише автор. — Для подолання цієї кризи (розв’язання проблеми у такому її формулюванні) ССЗ справді видаються підходящим індустріальним засобом: зменшення на 70-90% маси відходів після їх термообробки — переконливе свідчення цього. Але залишається відкритим і гострим питання екологічно ефективного знешкодження «залишкових» відсотків (від 30 до 10%, за різними оцінками)».
Ю.Зима наголошує на тому, що бракує також чітких і зрозумілих відповідей на інші питання, а саме: надійності такої складної технічної системи, як ССЗ «нового покоління», екологічної безпеки і, звісно, ціни, яку муситимуть платити громади, що користуватимуться послугами такого інноваційного підприємства. Крім того, є й ще запитання, хто з вітчизняних спеціалістів візьметься за відповідальне оцінювання проекту, аналогів якому в Україні немає.
Джерело – «Дзеркало тижня»
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
