В 2011 році кожна українська область витратить на газифікацію від 70 до 150 млн. грн. Загалом ця сума становить близько 1,5 млрд. грн. І це лише прямі витрати, до яких потрібно додати зростання споживання «блакитного палива» та, відповідно, зростання витрат на його закупівлю.
Ще один кроком до зміцнення енергетичної незалежності може стати розвиток відновлюваних джерел енергії.

Україна володіє значним потенціалом у цій сфері, проте він, на превеликий жаль, використовується лише на 1%. Причому, що характерно, українська відновлювана енергетика жодним чином не пов’язана з комунальним секторам. Хоча в багатьох українських регіонах котельні можна перевести на місцеві види палива і це дозволить економити як мінімум декілька мільярдів кубічних метрів газу щорічно.

До згаданих прикладів можна додати ситуацію з власним видобутком газу, яка останнього року, попри заявлені плани уряду, зменшилася, а також невизначеність з видобутком сланцевого газу.
Все це свідчить про відсутність чіткої збалансованої політики в енергетичній сфері. Ми прагнемо зменшити залежність від імпорту російського газу, але паралельно з цим робимо все для зростання його споживання; ми декларуємо розвиток відновлюваної енергетики, але не створюмо жодних механізмів для приходу приватного капіталу в ЖКГ та зростання теплової генерації з відновлюваних джерел; ми говоримо про сланцевий газ і збільшення видобутку власного газу, але навіть сьогодні немає розуміння, чи буде цей газ в Україні хоч коли-небудь добуватися і якщо так, то де.

Одним словом, є багато слів, які мають тягнути за собою багато справ. Проте зі справами не все так добре, як хотілося б, особливо в умовах, коли Росія використовує газ як інструмент тиску, що на сьогодні вже створює реальну загрозу для економічного суверенітету країни.

Голова громадської організації «Комітет енергетичної незалежності України» Іван Надєїн.