«Виділення грошей на латання дір - марні витрати», - Анатолій Близнюк

Минулий рік завершився для ЖКГ зміною команди політиків, які очолюють профільне відомство, що формує політику та стратегію розвитку галузі. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ вже неодноразово заявляло, що новий Міністр Геннадій Темник та урядовий куратор галузі Віце-прем'єр Олександр Вілкул будуть наслідувати принципи керування попереднього голови Мінрегіону Анатолія Близнюка, який був обраний народним депутатом.

 

Однак, доки нові очільники галузі розбираються із ситуацією, що склалася у сфері ЖКГ, представники комунальних підприємств подейкують, що хід реформ та подальшого розвитку з приходом нової команди кардинально зміниться. Втім, доки редакція «України Комунальної» не перевірила під час інтерв'ю з паном Темником лунаючих комунальними теренами чутків, ми вирішили поцікавитись у колишнього Міністра Анатолія Близнюка, чому він залишив керування галуззю, як він оцінює свою роботу та що треба робити далі.  

 

 

Якщо мене включили 15-м в партійний список («У.К.» - на парламентських виборах балотувався за списком Партії регіонів), значить, мені довірили йти на вибори для реалізації програмних цілей партії. Я що, повинен був сказати: «Виключіть мене зі списку?». Я сказав: «Дякую!». Це мене просто зобов'язувало, і я з задоволенням займався виборчою кампанією з урахуванням вимог чинного законодавства. Вийшовши на рівень народного депутата, я можу ефективніше допомагати людям, а саме ініціювати прийняття тих законів, які б насправді допомогли б їм жити краще.

 

 

Саме так. Навіть з рівня Міністерства я не міг ефективно брати участь у процесі законотворчості, оскільки будь-яку законодавчу ініціативу безпосередньо в парламенті міг зареєструвати тільки Кабмін, тобто, доводилося проходити певну процедуру. Будучи Міністром, я вивчив можливості міжнародних донорських організацій і оцінив ті кращі європейські та світові практики, які можна адаптувати до наших умов. Тому, розуміючи реальне життя в регіонах, і, співвідносячи його з позицією Міністерства, а також, враховуючи законодавчі можливості, - все це привело мене до такого рішення. Президенту на запитання: «Ти йдеш у депутати або залишаєшся у Міністерстві?» Я відповів: «Іду в народні депутати».

 

 

Я вважав, що одним з найголовніших моїх завдань є реалізація конкретних проектів, тобто, завдань з конкретним фінансування, а також забезпечення зворотного зв'язку з громадськістю. Не можу сказати, що мені це вдалося на сто відсотків. Але сьогодні діалог з громадськістю не завжди результативний. У людей немає ніяких економічних стимулів, тільки переконання, що держава їм зобов'язана. На жаль, система життєзабезпечення залишається самої заполітизованою галуззю у країні.

 

 

Коли я був мером Краматорська, розумів проблеми міста, точно так само бачив проблеми на рівні регіону, коли був губернатором Донецької області. Коли ж очолив Міністерство, я побачив ті ж проблеми, тільки з певною специфікою у кожному регіоні. Проблематика у всіх однакова: соціалістична побудова системи комунального господарства та законодавство, що залишилося з радянських часів. Ставши Міністром, я не побачив нічого нового, просто проблеми стали більш масштабними та глобальними.

 

 

Наш перший бюджетний запит вийшов у 27 мільярдів гривень. Другий, до речі, був 41 мільярд. Мені казали: «Опустися на землю!». На це я відповідав: у мене є посадові обов'язки, згідно з якими я повинен проаналізувати всі доручення, закони та урядові постанови. За цими документами, Міністерство має виконати певні заходи, їх ціна в нинішніх ринкових умовах така. Немає грошей? Не даєте? Тоді не вимагайте від мене запобігання нових алчевських трагедій.

 

 

 

Я б не пов'язував це з позицією або особистістю Міністра, або його відносинами з тими, хто розподіляє бюджетні кошти. Наведу приклад, як цього можна досягти. Ви пам'ятаєте, коли в Сакському районі Криму розірвало трубопровід? Тоді було виділено 100 мільйонів гривень для того, щоб замінити два кілометри труби та залатати пориви на інших ділянках. Я в таких випадках кажу, що, якби ми вчасно профінансували заміну мереж, то тоді б не виникали такі ситуації. Фактично, говорив: якщо це не буде профінансовано зараз, то варто очікувати проблем. І мої слова доводили та підтверджували і мери міст, і губернатори. А гроші на латання дір - марні витрати. Окрім того, в уряді я завжди говорив про непопулярні речі. Наприклад, про те, що реалізовуючи проект з будівництва фільтрувальної станції або модернізації підприємства, не можна відразу знижувати ціну послуг до рівня собівартості. А розвиватися за рахунок чого? За рахунок чого це обладнання утримувати? Тобто, принцип простий: гроші виділяються під конкретні проекти, які вирішують конкретні проблеми. А коли приходять зі словами: «Дай грошей! Я витрачу!», я кажу:«Ні!».

 

Я не хочу говорити, що там було до мене, що робиться після мене... Я ненавиджу на когось показувати пальцем. Але ми змогли сформувати команду однодумців. Я сам, враховуючи, що наді мною не було Віце-прем'єра-куратора, сформував з двох відомств єдине Міністерство («У.К.» - до 2011 року управління галуззю здійснювали Міністерство з питань ЖКГ і Міністерство регіонального розвитку та будівництва). Я завжди підлеглим говорив непопулярні речі: перше - ми не повинні крутити засувок, і друге - ми не повинні складати цеглини. Ми повинні розробляти ідеологію просування законодавчої бази в країні, розвивати і адаптувати європейське законодавство до нашого.

 

Наприклад, ми використовуємо в середньому 200 кіловат на обігрів квадратного метра при нестачі власних енергоресурсів, а за євростандартами має бути не більше 30-50 кіловат. А, якщо через 20 років Європа готова знизити споживання енергії у кілька разів, то і ми повинні вводити їх стандарти. Адже, рано чи пізно, у контексті євроінтеграції ми до цього прийдемо. Крім того, від нас цього ж вимагає сьогодні Міжнародний валютний фонд. Маю на увазі, що Україна повинна буде виконати умови, при яких населення - найбільший споживач - платить більше всіх за енергоносії та комунальні послуги, а промислові підприємства - менше всіх. Нас змусять це зробити, і тоді доведеться відповідати на питання: а за рахунок чого і як ми це зробимо? Тому я зі своєю командою розробляв механізми адаптації нашого законодавства до європейських стандартів. Наприклад, на сьогодні ми привели у відповідність з європейськими вимогами 30 відсотків державно-будівельних норм, а також у системі комунального господарства перейшли на практично 100-відсотковий технологічний облік енергоносіїв.

 

 

Так, 92-93 відсотки підприємств оснащені системами технологічного обліку. Ще рік тому цей показник не перевищував 30 відсотків. І, якщо повернутися до розмови про досягнення Мінрегіону, ми сповідували основні принципи енергоефективності: «економ, рахуй, плати». Цю ідеологію ми намагалися донести людям. Адже нам часто в контексті ринкових цін на енергоносії кажуть «у нас не європейські зарплати», і при цьому у людини в будинку може горіти двенадцатірожковая люстра з лампами розжарювання. У Росії, наприклад, з 1 січня 2013 року лампи розжарювання заборонені, а ми до цього ще навіть не підходили.

 

 

Для початку звернемося до європейської практики. Наприклад, у Прибалтиці кожна будівля повинна мати енергетичний паспорт ефективності. Там такі ж панельні будинки, однак у них мешканці енергоефективного будинку платять за газ - 80 євро за тисячу кубометрів, а якщо ні - 140 євро. Принцип був такий. Мешканці хочуть за енергоресурси платити менше і зробили паспорт енергоефективності. Тоді держава під 3% надає ОСББ позику на термомодернізацію. Ми показали на практиці, що цей механізм працює. У бюджеті було закладено 40 мільйонів гривень на кредити з 3-відсоткової прибутковістю на забезпечення енергоефективності. Ця ідея була закладена у законопроект. Зрештою, після тривалих дебатів в уряді - документ був направлений до парламенту, але там він не пройшов.

 

 

Так, звичайно. В основному, за рахунок цих коштів була профінансована установка індивідуальних теплових пунктів у багатоквартирних будинках.

 

 

Ми розписали по кожному напрямку програми, які визначають, що потрібно робити, скільки це буде коштувати, який від цього соціальний ефект. Буквально кожен напрямок життєдіяльності було проаналізовано: внутрішньобудинкові комунікації, прибирання прибудинкової території, програма комплексної заміни ліфтів, комерційний облік. Але я на цьому не зупиняюсь. Як народний депутат я буду ініціювати у парламенті ті важливі ініціативи, які необхідні галузі.

 

 

На рівні керівників областей я мав 99 відсотків підтримки, у нас склалися чудові робочі стосунки. Ми з регіонами прекрасно розуміли і розуміємо один одного. І я ніколи не порушував двох принципів: завжди виконував, те що обіцяв, і чесно називав речі своїми іменами.

 

 

Держава не гарантує права на житло, а держава створює рівні умови для придбання житла. Коли ми говоримо про ті 1,12 мільйонів людей, які стоять у черзі за квартирами, не варто забувати, що серед них напевно є люди, які вже житло мають. Ми створили однакові умови для всіх - беріть кредити під 3 відсотки, і беріть участь у програмі, якщо у вас є така можливість. Ми планували запустити індустріальне будівництво на основі новітніх технологій, визначити реальну кількість нужденних, ліквідувати дублювання виділення грошей військовим на квартири. Ці кошти повинні бути сконцентровані державою, і вона повинна домовлятися з бізнесом. Забудовники повинні будувати, а держава субсидувати через ось цей тривідсотковий механізм. На сьогодні проблема забезпечення житлом виглядає так: у нас є комерційний сектор, і якщо ти хочеш жити у хоромах - йди туди і плати гроші. Якщо ти - бюджетник, то держава повинна будувати для тебе житло, надавати його і створювати оптимальні умови для твоєї роботи. І соціальне житло, нарешті, для малозабезпечених громадян. Для ефективної підтримки державного житлового будівництва в Україні потрібно залучати весь світовий досвід стимулювання будівельної галузі.