- Основна проблема галузі питного водопостачання – це зношеність фондів. Сьогодні в Україні аварійними є понад 60% трубопроводів, з цієї причини втрати води в системах становлять близько 40%, а в деяких населених пунктах ця цифра перевищує 70%. У середньому втрати питної води у зовнішніх мережах становлять 30%, а в будинках – близько 18%.

Люди ставлять на лічильники магніти, перенастроюють їх, змінюючи поріг чутливості приладу. Виходить, що в середньому за місяць на одну людину припадає близько 0,6 кубометра недорахованої води. І після цього люди вимагають від держави поліпшення її якості. Поки українці не зрозуміють, що крадіжка не призведе ні до чого хорошого, то про якісь зміни в галузі не може бути й мови, адже кожен кубометр недорахованої води все одно лягає на плечі конкретних комунальних підприємств, у яких і без того вистачає проблем з недофінансуванням. Людина повинна відчувати відповідальність за свої дії.

Другою проблемою я б назвав фінансування галузі за залишковим принципом. Це рано чи пізно має призвести до катастроф. Перші надзвичайні випадки вже відбулися – завалився колектор у Севастополі. Сьогодні комунальні служби роблять дивовижні речі, працюючи мало не на голому ентузіазмі, утримують ситуацію під контролем, наскільки це взагалі можливо. Комунальне господарство – це не завод, де людина, відпрацювавши зміну, зі спокійною совістю йде додому. Тут, якщо відбувається аварія, то аварійні служби усувають її незалежно від часу доби.

Наші системи вже минули всі пороги надійності і працездатності. Для прикладу наведу статистику – на заході на кілометр трубопроводу доводиться 0,2 аварії на рік, а у нас – 5-10, а у вугільних містах до 16. Аварійність у десятки разів вища за європейську.