Існує гарна приказка, що копійка з твоєї зарплати береже чиюсь гривню.
Тарифи на послуги, що надаються підприємствами житлово-комунальної галузі, включають у себе не лише енергетичну складову, щодо якої громадськість зрозуміла головне, що тарифи на газ і електроенергію – дуже високі. Не менш цікавою є ще одна складова, що впливає не лише на вартість послуг, а й безпосередньо на їх якісний рівень – це оплата праці в ЖКГ.
Подекуди в засобах масової інформації виникають замітки про те, що оплата праці працівників ЖЕКів, теплоенерго та підприємств водопровідно-каналізаційного господарства сягає 70% собівартості послуг. Що з цього правда, а що вигадки, спробуємо розібратись.
Звідки ростуть ноги
Основним нормативним документом, що регламентує порядок включення в собівартість житлово-комунальних послуг основної та додаткової оплати праці, доплат і надбавок, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, є постанова Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».
Що ж до розмірів таких виплат, то вони, крім встановленого законодавцями для всіх працюючих мінімального розміру зарплати, регулюються ще й Галузевою угодою, підписаною Міністерством ЖКГ та Центральним комітетом профспілки працівників ЖКГ на 2010-2012 роки. Ця Угода є обов'язковою до виконання і в той же час, крім гарантованого рівня соціальних виплат, дозволяє підприємствам за рахунок власних коштів (читай тарифу) встановлювати додаткові блага, якщо це передбачено колективними договорами (Закон України «Про колективні договори та угоди»).
І ось тут відкривається поле для «вирощування» собівартості.
На що шкутильгаємо
Проаналізувавши колективні договори деяких підприємств, що діють на цьому ринку, можна віднайти цікаві розділи щодо матеріального заохочення працівників. Зокрема, граничний розмір премії по деяким категоріям працівників (і це не про виробничий чи лінійний персонал) може сягати 90% посадового окладу. Також такими колективними договорами передбачається щорічна матеріальна допомога на оздоровлення, до професійних свят та інші, що виплачуються за рахунок собівартості послуг ЖКХ. А от матеріально допомогти своїм працівниками при укладанні шлюбу, народженні дітей чи призові до Збройних Сил України можна за рахунок прибутку підприємств.
Але ще більш цікавими є приклади преміювання «за виконання особливо важливого завдання» чи присвоєння отакого собі звання в межах одного підприємства – «Ветеран підприємства», з розміром щорічної винагороди, наприклад у сумі однієї мінімальної зарплати. Під особливо важливими завданнями подекуди розуміється дострокова ліквідація аварій, якщо такі виникли не з вини працівників (!), дострокове введення в експлуатацію об'єктів після реконструкції, та ще багато цікавого. Як правило, мінімальні розміри заохочення прирівнюються до рівня однієї мінімальної заробітної плати, а от деякі заохочення сягають і розміру 4-х таких зарплат.
Мова йде не про те, потрібно це чи ні та на скільки розміри цих винагород є обґрунтованими, мова про інше – забезпечивши єдиний підхід до матеріального стимулювання працівників ЖКГ, можна забезпечити не лише прозорий процес регулювання соціально-трудових відносин в колективах, а й захистити працівників від «кишенькових» профспілок та не надто зговірливих директорів. А от Нацкомпослуг, нарешті, відповість ще на одне питання, чому ж так різняться тарифи на ЖКП в розрізі регіонів.
Що говорять цифри
Найменш енергоємною підгалуззю житлово-комунальної сфери є надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, тобто квартплата. Якщо енергоносії в структурі цієї послуги займають в загальному по Україні близько 5%, то що ж є найбільшою складовою тарифу на квартплату? І відповідь тут передбачувана – витрати на оплату праці робітників ЖКГ, які в середньому по Україні за результатами 9 місяців поточного року сягнули 39,3%. Причому цей показник в межах регіонів коливається від 49,7% (Житомирська обл.) до 11,9% у Харківській області. Хоча варто зауважити, що менше 40 % витрат на оплату праці робітникам ЖКГ в 1 кв. м досягли лише у декількох регіонах: Донецька обл. (36,4%), Полтавська обл. (32,5%), Херсонська обл. (39,2%) та м. Київ (37,7%).
Що ж до підприємств теплоенергетики, то у структурі тарифу на 1 Гкал теплової енергії (в середньому по Україні) на оплату праці передбачено всього 13,7%. Мабуть висока складова енергоносіїв (57% - природний газ та 6% електроенергії) не дають можливості до безмежності збільшувати тариф. Дещо краще повинні жити працівники підприємств водопровідно-каналізаційного господарства при 24,8 % витрат на зарплату в 1 куб. м води та при 34,6% при водовідведенні цього ж 1 куб. м (див. табл.).
Питома вага заробітної плати у структурі собівартості послуг та продуктивність праці
Яскравим показником ефективності трудової діяльності в підгалузях є продуктивність праці. Найнижчою вона чомусь є там, де виплати на оплату праці займають найбільший відсоток – тобто в квартплаті. І з таким підтвердженням ми стикаємось майже щодня, спостерігаючи за роботою працівників ЖЕКів. Якщо проаналізувати показники в зрозумілих для кожного з нас кв. м, то в кожному регіоні, кожен працівник ЖЕКу здійснив обслуговування абсолютно різної кількості цих кв. м. Найгірше «віддаються» робочому процесу з віником та ганчіркою в Одеській області – 291,97 кв.м/чол. та в м. Київ – 301,32 кв.м/чол. Для порівняння – в Полтавські області продуктивність праці в натуральних показниках сягає 667,03 кв.м/чол., а в Закарпатській – 509,06 кв.м/чол. Тобто, якщо згадати хоча б основні економічні залежності, то можна зробити один висновок: хочете отримувати більшу заробітну плату – продуктивніше працюйте.
Шукаємо… гроші
Ситуація, коли навіть при детальному аналізі заробітної плати не вдається віднайти в ній гроші – це про заробітні плати в житлово-комунальній сфері. Якщо відійти від процесу тарифоутворення, а поглянути на розмір заробітної плати через призму працівника ЖКГ, то «грошей в тій же зарплаті не так і багато». Якщо в 2009 році середньомісячна зарплата у галузі становила 1 252 грн, то торік – 1 350 грн, тобто, досягнуто лише 7,3 % росту.
Поряд з цим, у галузі існує постійна заборгованість по виплаті заробітної плати. І це стосується не лише підприємств теплоенергетики, які мають сезонний характер робіт, а й ЖЕКів та водопровідно-каналізаційних господарств.
Станом на 1 листопада 2011 року працівники недоотримали 65,9 млн грн зароблених вже у цьому році грошей, і це поряд з тим, що в галузі існує ще й заборгованість попередніх років. Кожному працівнику ЖКГ роботодавці, в середньому по Україні, заборгували понад 2 400 гривень. І це лише офіційні дані. А ще ж є механізми, які дозволяють місяць-другий не показувати органам статистики фактичний рівень заборгованої заробітної плати, так звана «прихована заборгованість».
Основними причинами такого стану речей залишаються затверджені тарифи, які не покривають собівартість послуг, заборгованість споживачів та держави (пільги, субсидії, заборгованість бюджетних установ), збитковість підприємств.
І, нажаль, по цьому замкненому колу ми будемо ходити ще довго. Тому що з однієї сторони споживач, який перед черговими виборами стає електоральним полем і «голосом», з другої – працівник, який повинен утримувати себе та сім'ю і теж є тим же «голосом», а з третьої – житлово-комунальна галузь, що вже подає останні ознаки своєї життєдіяльності.
От і виходить, як у тому сумному анекдоті про зарплату:
- Що повинен робити спеціаліст за зарплату в тисячу триста гривень?
- Нічого. Він навіть може трохи нашкодити!
Тетяна Ларіна, спеціально для ІА «Україна Комунальна»
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
