Як чиновникам вимагати довідки заборонили

 

…Був теплий вересневий вечір, ледве відчутний вітерець легко зривав вже пожовкле листя з каштанів, яке, падаючи на проспект, створювало ілюзію зимової снігової поземки. Під світлом ліхтарів, які тепер вмикалися о шостій вечора, ця ілюзія нагадувала такий собі помаранчевий вальс природи з осінню. Серед цього осіннього вальсу у натовпі неквапливо крокував Він – чоловік середнього віку, зросту та статури, який ззовні нічим не відрізнявся від інших людей, котрі йшли поряд із ним. Але це на перший погляд. Насправді ж, Він, такий непримітний у натовпі, в сірому кашеміровому пальтечку та зі шкіряною папкою в руках, був ніким іншим, як ВОЛОДАРЕМ людських душ та ВЕРШИТЕЛЕМ доль. ВІН – провідний спеціаліст профільного управління виконавчого комітету міської ради, без візи та погодження якого не видається жодної ДОВІДКИ. Про значення ДОВІДКИ в житті кожного перехожого, який того вечора йшов проспектом поряд із НИМ годі й говорити, адже в нашій державі твоє життя залежить не від тебе - твоїх розумових здібностей, стану здоров’я і зовсім не від дійсного стану речей, а від малесенького клаптика паперу, назва якому «ДОВІДКА», та від підпису і погодження цього клаптика паперу НИМИ, людьми середнього зросту у сірих пальтечках, які гордо звуться ЧИНОВНИКАМИ, кількість яких щороку збільшується в десятки разів. З погляду розвитку технологій цей факт дотепер залишається такою ж загадкою, як і походження кам’яних фігур Стоун-Хендж. Комп’ютери, електронні документи, копіювальна техніка — все це, здавалося, мало б впливати на скорочення кількості чиновників. Але відбувається зворотне, при чому ні один рік не показав зниження кількості чиновницької братії. Вся ця весела кампанія чиновників вигадує різні правила, довідки, постанови, приписи, які в основному не мають жодного сенсу, але які дозволяють демонструвати безмежну владу над пересічними людьми, що гуляють вечірнім осіннім проспектом. 

 

Дійшовши до дому, ВІН прийняв гарячий душ, чим змив із себе всі негативні емоції, які накопив за день, адже люди постійно щось від нього хочуть та вимагають. Після смачної вечері, ВІН, насолоджуючись гарячим чаєм, за давньою звичкою, вмикнув вечірній випуск новин ТСН о 19:30, який почався з того, що з 1 жовтня, тобто вже від завтра, чиновники не мають права вимагати від заявника довідок, витягів і виписок, усю інформацію представники виконавчої влади мають отримувати самі безпосередньо з Державних реєстрів. Від цієї новини ВІН ледве не відкусив замість печива шматочок порцелянової чашки. «Як так, не мають права вимагати довідки? Та вся наша система державного управління тримається на довідках. А що з нами буде, нас викинуть на вулицю, як непотрібних кошенят?» - всередині у НЬОГО починала кипіти справжня класова ненависть. Чим більше Алла Мазур розповідала про те, що тепер громадянам не доведеться давати мзду як за вирішення питання без довідки, так і за довідку там, де її повинні видати, тим швидше кров припливала до його голови, підвищувався тиск і давило у скроні. «Маячня якась, щось тут не те!» - таким був однозначний висновок, який ВІН зробив із сюжету, адже хто як не ВІН достеменно знає, що видача різного роду довідок завжди активно підтримувалася на загальнодержавному рівні. Будь-який профільний закон, указ або постанова, завдяки яким пересічний громадянин може претендувати хоч на якісь поступки з боку держави, містить у собі перелік документів, які при цьому необхідно пред’явити. Особливо завзято держава підтримує «довідковість» при отриманні яких-небудь пільг. Розрахунок простий — далеко не у всіх наших співгромадян вистачить сил, щоб підготувати всі папери, а значить кількість претендентів на бюджетні гроші автоматично зменшується. При чому так повелося, що чиновники відмовляються вірити навіть документам, які за законом є основними. Особисто ВІН ніколи не погоджував навіть солдатам, які повернулися з тої війни, надання пільг без довідки з ЖЕКу або місцевої ради про те, що громадянин дійсно прописаний за такою-то адресою, хоча штамп про прописку (реєстрацію) стоїть в основному документі — паспорті. 

 

Він закурив, трохи заспокоївся та почав метикувати, розмовляючи в голос із самим собою. 

 

- Нас вирішили принести в жертву, - вирішив ВІН. - Коли ніхто нічого реформувати та змінювати не хоче, а перед так званими «кураторами» реформ, які представляють фінансові установи, що люб’язно дають нам гроші на газ під мінімальні проценти, потрібно показати, що щось таки змінюється – знаходять ритуальну жертву. Першою такою «жертвою» стала патрульно-постова служба, яку замінили на глянцеву поліцію. Тепер ось ми, професійні чиновники, яких влада сама й створила, придумуючи все нові і нові види довідок. Ну, добре, навіть якщо так дійсно станеться, що нам заборонять вимагати і виписувати довідки, але ж в закони і постанови, які вимагали від людей надати ту чи іншу довідку, зміни не внесли. Все одно, як і раніше, будуть вимагати від людей довідки. Нас відправлять на біржу праці, прозвітуються перед західними мультимільйонерами, отримають гроші на газ, проживуть зиму, а довідки, як вимагали з народу, так і вимагатимуть – і нічого не зміниться. Що робити? Так, я повинен щось зробити, якось зупинити цей цирк… 

 

У його голові народився план дій…

 

…Зовні ніщо не вказувало на важливе значення цього комплексу будівель. Не було необхідності привертати чиюсь увагу на те, що тут розташований Серверний Центр, кожний чиновник і без того знав про це. Звідси виходили накази, звідси здійснювався контроль, тут зосередилося все управління. ВІН почав усвідомлювати роль величезного комплексу, можливо, завдяки своєму чиновницькому досвіду. І все ж, дивлячись на будівлі зі свого сховища, яке підготував заздалегідь, він нічого не відчував. Ні припливу емоцій, ні тріумфування від того, що зміг забратися так далеко. Йому належало ще відкривати двері і долати коридори. Він поки залишався зовні.

 

Верхній поверх Серверного Центру поглинав стільки енергії, скільки споживало населення цієї нещасної країни. І при всьому тому тут було майже тихо. Помітне зовні світло йшло не від традиційних ламп, підвішених під стелею або стоячих на столах, а від безлічі пристроїв, які показували, наскільки правильно працює той чи інший компонент. Кілька ламп горіло червоним світлом, деякі - жовтим. До нещастя для людства, переважна більшість вогнів були зеленими або білими. ВІН простягнув руку до панелі, що прикриває головний пульт управління, зірвав кришку і відкинув убік. Його погляду відкрилися неймовірна павутина різнокольорових дротів, окремі мікросхеми й цілі процесорні блоки. ВІН підняв обидві руки і занурив їх у це електронне диво. Вже через кілька секунд ВІН відшукав необхідний вузол, стер найпростіші базові команди і ввів нові інструкції:

 

1. «ВІДКРИТИ ВСІ ДАНІ РЕЄТРУ НЕРУХОМОГО ТА РУХОМОГО МАЙНА НА ВИЩИХ ПОСАДОВИХ ОСІБ».

2. «ВІДМІНИТИ ВСІ ЗАКОНИ І ПОСТАНОВИ, НОРМИ ЯКИХ ВИМАГАЮТЬ НАДАННЯ ДОВІДОК». 

3. «СЛУГУВАТИ СУСПІЛЬСТВУ, ЗАХИЩАТИ НЕВИННИХ, ДОТРИМУВАТИСЬ ЗАКОНІВ». 

 

Після цього він так само бережно повернув на місце зняту панель і знову вийшов під нічне небо, закурив і пішов додому. Наступного дня, спостерігаючи колапс системи та кілометрові черги до чиновників, щоб встигнути отримати довідки, ВІН написав заяву та звільнився. Може досить терпіти?…

 

 

Комунальний Байкар