Як відомо, в нашій країні дві біди – це дурні та дороги. Але коли перші починають ремонтувати другі – це не просто біда, а катастрофа. Особливо на початку сезону осінніх дощів та перших приморозків у листопаді чи грудні. А ось коли дороги починають раптово ремонтувати тоді, коли лежить вже перший сніг та ожеледиця накрила міцним шаром той ландшафт, який не описаний у жодних технічних регламентах світу, але вітчизняні інженери вперто продовжують називати «дорожнім полотном» - це вже повний апокаліпсис, принаймні для розумної людини, здатної до аналітичного мислення.

 

А щоб Ви робили, якби були Прем’єр-міністром країни, у бюджеті якої катастрофічно не вистачає коштів, тому що він «липовий» із першої до останньої сторінки, а у Вас із 16 тисяч автомобільних мостів і шляхопроводів вітчизняним нормам відповідають лише 46%? Реформувати «чорну діру» автошляхів ніяк не хочеться, бо лише ідіот буде різати курку, яка несе золоті яйця. А тут іще на носі візит комісара ЄС з питань транспорту з перевіркою стану реформування дорожньої галузі відповідно до європейських стандартів, якому, точніше якій, бо пані комісар ЄС є чарівною жінкою, нічого казати. Правильно, лишається тільки одне – показати високоповажній комісарці бурхливу імітацію реформ та пред’явити наочно «потьомкінські селища», так би мовити «європеїзовані дороги», які трішечки не дотягують за якістю до справжніх європейських. Ну зовсім трішечки, ну майже…Тож, з бюджету в листопаді терміново виділили мільярд вітчизняних грошей на проведення аварійно-відновлювального ремонту доріг, котрий в народі називають «ямковим», - і прийнялися завзято їх освоювати, видовбуючи грудки замерзлого ґрунту та засипаючи ямки, ями та котловани напівгарячою асфальтною сумішшю з порушенням всіх правил і норм.

 

Але ж тепер перед Вами стоїть завдання повернення цього мільярду вітчизняних грошей до бюджету, бо він у Вас тріщить по швах, а пенсії потрібно перед Новим роком виплатити всім літнім людям, бо вони – Ваші найкращі виборці, слухняний електорат, на який Ви можете завжди розраховувати. Як виконати? Дуже просто – Ви оголошуєте, що віднині «відремонтовані» дороги є платними. Таке рішення дозволяє вбити двох зайців одночасно: повернути кошти, витрачені на «ямковий» ремонт, до бюджету та наблизитися до вимог ЄС, транспортна політика якого, як одну із генеральних ідей, рекомендує введення платності доріг. Щоправда, лише наблизитися, бо в країнах ЄС завжди є альтернатива: не хочеш платити за кожен кілометр, їдь місцевими дорогами, які є безкоштовними. Але питання, де їздитимуть ті, хто не захоче платити, Вас як Прем’єр-міністра не повинно хвилювати. Це ж наша країна, в якій про альтернативу говорити не прийнято, тим більше, якщо у Вас халепа з бюджетом. Головне, щоб було дешево і в середньому зручно. 

 

*****

- Невже на решті і до нас у гості Європа завітала? - запитав Любомир Мацьків у колишньої однокласниці Соломії, купуючи на заправці перед поїздкою з Івано-Франківська до Львова бортовий пристрій фіксації для свого вірного «Wolkswagen Passat». 

 

- Авжеж, ми тепер усі – Европа. Ось вже тиждень працюю з цими договорами після того, як Прем’єр-міністр оголосив, що в країні вводиться система платних доріг, - відповіла Соломія, нашвидкуруч заповнюючи договір. - Далеко зібрався?

 

- До Львова їду зустрічати однокурсника - словака Мартіна Седлацкі, який живе в Братиславі. Ти його повинна пам’ятати, - Любомирові вже не терпілося оформити той договір та виїхати на першу платну вітчизняну дорогу. Нарешті Соломія заповнила документ, і він, не читаючи, його підписав, отримав пристрій, встановив, поповнив рахунок та швидко розпрощався з колишньою однокласницею. 

 

Потяг із Братислави прибув на Львівський залізничний вокзал на диво вчасно, друзяки зустрілися, обійнялися та пустилися в мандри. За п’ять днів вони об’їздили всю Львівську область, завітали до своєї викладачки по спротиву матеріалів Гани Мирославівни у Червоноград, заїхали в Івано-Франківськ до друзів та батьків Любомира. За цей час їх кілька разів зупиняли співробітники ДАЇ - все було в нормі, бо рахунок регулярно поповнювали.

 

Незадовго до завершення відпустки Мартіна, старі друзі вирішили поїхати до Кракова, в якому жив їхній третій із команді «шибеників», як їх тоді називали, міцний холостяк Марек Зелінські. На кордоні здали прилад. Адже планували виїхати на тиждень – мало що, загубиться, зламається, вкрадуть – такі часи настали. Їм повернули залишок із рахунку, небагато, всього 150 вітчизняних грошей і 20 євро заставної вартості. 

 

З Мареком вони навеселилися, навідпочивалися, наспівалися і натанцювалися на наступний рік авансом. Поверталися Мартін та Любомир у прекрасному настрої, який тримався доти, доки відразу після проходження кордону, біля шлагбаума, їх не зупинили співробітники ДАЇ. Перевірили номери і ... виписали штраф в 2150 євро! Мовляв, за дорогу не заплачено. 

 

Платити вони не взялися. По-перше, після їхнього вояжу до Кракова у них не було таких грошей, а по-друге, не зрозуміло, за що? Машину відвезли на штраф майданчик, одна доба послуг якого коштувала 20 євро.

 

На наступний день після того, як машину забрали на штрафмайданчик, Любомир з Мартіновою допомогою відправив претензію європейській компанії – виробнику пристрою фіксації. Через дві доби (ось, що значить Європа, подумав про себе Любомир) на електронну скриньку звідти прийшла відповідь, що бортовий пристрій було зареєстровано на неіснуючий автомобіль. 

 

- Як воно таке може бути? Я ж офіційно придбав пристрій, уклав договір, вносив гроші за проїзд по платних дорогах ..., - обурився Любомир та поїхав на заправку до Соломії, яка йому цей пристрій і продала.

 

Після кількох годин емоційних розмов із використанням місцевого діалекту та міцних словосполучень, виявилося, що коли Любомир купував на заправці прилад, його колишня однокласниця Соломія, укладаючи договір, помилилася в буквах номеру машини. Замість букви S написала С. Відтак, розумний європейський пристрій було, по суті, зареєстровано на неіснуючий автомобіль. Тому з пристрою списувалися гроші за проїзд, але на номерний знак машини фіксувалися порушення. 

 

- Сам винен, сам підписував договір і повинен був його уважно прочитати, я всього лише оператор заправки і нічого тобі відшкодовувати не повинна, - навідріз сказала Соломія. 

 

- Nebojte sa, priateľovi! Не впадай у розпач, друже, Ви ще побудуєте свою Європу, колись, але не сьогодні і не зараз, це дуже довгий шлях. Європа повинна бути всередині Вас! Zbohom! - потискаючи на прощання руку, сказав Мартін Любомиру на пероні Львівського вокзалу.

 

 

Комунальний Байкар