Лист до Миколая: чи здійсняться бажання влади

За повір’ям, в ніч з 18 на 19 грудня Святий Миколай опускається на срібній вервечці з неба на землю. Сивобородий, у довгій золотавій киреї, він заходить до кожної хати і кладе як дітям, так і дорослим, які в нього продовжують вірити, у черевички або під подушки небесні гостинці. Правда, збитошникам Святий Миколай дарує хіба що прегарного прутика, бо з неба він бачить кожного і добре знає, хто чемний, а хто не дуже...

 

Однак, щоб Святий Миколай напевне завітав до оселі, напередодні цієї ночі потрібно написати йому лист-прохання та покласти на вікно.

 

Не зважаючи на п’ятницю та передсвятковий вечір у головному кабінеті Адміністрації Президента кипіла робота. Президент, Прем’єр-міністр та Спікер парламенту писали спільного листа Святому Миколаю, в якому хотіли відобразити єдність влади та рішучість у здійсненні реформ. Але це у думках. На папері ж виходило так, що кожен із них прохає про щось своє, особисте, але не спільне для всіх трьох.

 

«За рік, що минає, - почали Вони так, - ми намагалися бути чемними, спільними зусиллями Президента, Прем’єр-міністра та Спікера вдалося зупинити наступ агресора. Відроджена армія, створена міжнародна антиМордорсьска коаліція. Децентралізація стала реальною зміною системи влади, яку виборював Майдан. Відбувається структурна реформа енергетичного сектору держави. Започатковані системні перетворення у напрямі антикорупційної політики. Нині як ніколи необхідні єдність, взаємна підтримка і спільна подальша робота Президента, Прем’єра та Спікера….» - на цих словах Президент не витримав, пожмакав папір та викинув його в корзину для сміття.

 

«Друзі, - звернувся до всіх присутніх Президент, - ну кого ми хочемо ввести в оману? Святого Миколая? Ми ж бо втрьох як ніхто в цій країні знаємо справжній стан речей. Зупинили наступ агресора ціною втрати контролю над власною територією. В Агенцію із запобігання корупції вже понад півроку 5 членів не наберемо. Ціни на газ підвищили і далі нічого не зробили. А про єдність я взагалі мовчу, кожний про своє думає та робить все, що заманеться. От якби дійсно з цим Миколаєм поговорити як з реальною людиною, поради в нього попросити, а так писати папірчики, які не читатиме ніхто просто безглуздо!».

 

…Якраз в цей час в Білокам’яній, за високим червоним муром, чаклував в своєму похмурому кабінеті, який був більше схожий на глибоку печеру, Верховний Правитель Мордору, злий чаклун імператор Палпутін. Страшно було в кабінеті - печері Палпутіна. Там під стелею висіло опудало величезного крокодила, на високих жердинах сиділи пугачі, зі стелі звисали зв'язки сушених мишей, довга товста змія обвивалася навколо стовпа і кивала строкатою і пласкою головою. У великому закопченому котлі Палпутін варив чарівне зілля. Він кидав в казан мишей, відриваючи одну за одною зі зв'язки.

 

- Ух, ненависні люди! Ось і готово моє зілля на погибель вам! Окроплю ліси і поля, і підніметься буря, якій ще на світі не бувало! Побий, ураган! Лети по світлу, як скажений звір! Рви, ламай! Шпілі-вілі-звільніть Сараджишвілі! Крекс – пекс-фекс!...

 

Він викрикував чарівні слова і покропив доколо розпатланим помелом, і небо затьмарювалося, збиралися хмари, починав свистіти вітер. Вдалині показалися блискавиці...

 

- Рви, ламай! - дико волав Палпутін! Знищуй, урагане, людей, тварин, птахів! Тільки Моторол, Гіві, жабенят, мишок, та «ввічливих зелених чоловічків» не чіпай, урагане! Нехай вони по всьому світу розмножаться на радість мені! І вихор завивав все сильніше і сильніше, мигали блискавки, гримів грім….

 

Викликаний чарами Палпутіна, ураган долинув до любої Країни і з кожною хвилиною наближався до будинку Адміністрації Президента. І раптом сталося незвичайне. Будинок перекрутився два, або три рази, як карусель, та опинився в середині урагану. Президент затулив руками обличчя. Прем’єр-міністр сидів розгублений на підлозі, схопившись руками за голову. Спікер відчував себе безпорадним та дуже самотнім, немов сталася чергова парламентська бійка. Їм здавалося що будиночок ось-ось впаде і розіб'ється, що власне і сталося… Вони відчули сильний удар, гуркіт скла, звуки падаючої на них оргтехніки, але саме в цей час хтось невідомий, здавалося, їх приспав і далі вони вже не чули і не пам’ятали, як будинок Адміністрації Президента, немов «Титанік», зачепив фасадом резиденцію того самого Святого Миколая.

 

Прокинулися Президент, Прем’єр-міністр та Спікер від янгольського співу. Вже збиралися взятися за звичну владну роботу, але, побачивши перекинуті стільці та бите скло, зрозуміли, що все було наяву.

 

У центрі кімнати стояв трон із зеленого мармуру, сяючий смарагдами. На троні сидів сивобородий і сивочолий дідусь, вдягнений у червоного кожуха, який також сяяв від смарагдів на ньому. Це був сам Святий Миколай. 

 

«Доброго вечора, панове, - голос у Миколая був таким оксамитовим та приємним. - Чим завдячую такому пізньому візиту? До речі, можна було би і якось чемніше прийти до мене у гості. Ну розповідайте, хто Ви, як себе рік вели, чого хочете? Але швидесенько давайте, мені ще потрібно облетіти всю планету – діточки та дорослі від мене ж подарунків чекають!».

 

Незвані гості помітили, що губи у Святого Миколая не рухаються і голос чується, ніби з боку.

 

Спікер парламенту підвівся першим, і бадьоро відповів:

 

- Я – Спікер парламенту, нас принесло до Вашого будинку сильним ураганом, тому ми всі хотіли Вас попрохати про допомогу, адже ми самі не здатні дійти згоди між собою, може Ви нас примирите та порадите, що робити.

 

- Ну, добре, слухаю Вас, що Ви, Спікере парламенту, просите у мене для себе? – голос Святого Миколая лунав звідусіль.

 

- Святий Миколаю, Ви дуже мудра та досвідчена людина, - від хвилювання голос Спікера почав трохи тремтіти, - тому хочу попросити у Вас мудрості, вона мені потрібна і у парламенті, і у житті.

 

- Ось моя відповідь, - сказав сивочолий старець. - Але для дорослих я нічого не роблю безкоштовно. Якщо хочете скористатися моїм чарівним мистецтвом, щоб повернутися додому, ви маєте зробити те, що я вам накажу. 

 

- Але що? - запитав здивовано Спікер.

 

- Пам’ятаєте, минулого року Ви клялися у вірності одній молодій красивій жінці на ім’я Децентралізація, але потім покинули її, промінявши на іншу жінку на ім’я Рада?, - спитав Святий Миколай Спікера.

 

- Так, звичайно пам’ятаю, але ж цей вибір я зробив свідомо, заради держави, заради реформ! – взявся пояснювати Спікер. 

 

- Так от, - обличчя Святого Миколая стало суворішим, - враховуючи те, що Рада практично себе вже вичерпала і скоро будуть перевибори, а Вас навряд чи оберуть іще раз, наказую Вам якнайшвидше повернутися до Децентралізації, плекати її, доглядати її, як Ви того їй обіцяли. Тримати своє слово – ось де справжня зрілість та мудрість, тому тримайте своє слово і станете мудрішим!

 

- Дякую, за поради, Святий Миколаю, я намагатимусь бути відповідальним за свої слова, я зрозумів свою помилку, - за цим Спікер відійшов трохи назад та поступився місцем Прем’єр-міністру. 

 

- Слухаю Вас, поважний пане, що Ви скажете і чого хочете від мене?

- Я - найуспішніший і найреформаторський Прем’єр-міністр всіх часів і народів в цій країні, але люди кажуть, що у мене не має серця, тому не люблять мене. Що мені з цим робити? Ви такий добрий, всі Вас люблять, можете позичити мені хоча б шматочок Вашого Великого Доброго Серця?

 

- Хм… серця…, - Святий Миколай замислився, - ну що ж, можна й серця, але є одна умова – і вона дуже не проста у виконанні, чи погодитеся Ви її виконати? 

 

- Я згоден на будь-які умови, аби залишитися Прем’єр-міністром, бо кращого за мене не існує, але щоб і народ мене трохи полюбив, - упевнено відповів Прем’єр. 

 

- Ну добре, тоді моя умова така – Ви зобовязані відтепер завжди і всюди казати правду, тільки правду і нічого окрім правди, якою б гіркою вона не була. Ні зараз, ні потім Ви більше ніколи не будете виступати з популістичними виступами, в яких у Вас росте економіка, знижується рівень корупції, збільшуються доходи населення. Після цього народ Вас почне поважати, а Ви почнете поважати його. Ви більше не будете пишатися, що у Вас план з надання субсидій перевиконаний, бо так Ви тільки принижуєте власний народ. 

 

- Зависока ціна, зависока…, - Прем’єр відверто розчарувався у Святому Миколаї, - я ж по іншому працювати не можу і не вмію, але доведеться вчитися, мабуть… 

 

Останнім до Святого Миколая підійшов Президент.

 

- Доброго вечора і Вам, пане Президенте! Ви хоч що від мене хочете, Ви ж найвища посадова особа, вершина політичного Олімпу підкорилася Вам. Що ж Вас бентежить, чого не вистачає?

 

- Так, Святий Миколаю, Ви праві. Є країна, є влада. Немає єдності та віри людей у мене. Та й звідки та віра виникне, якщо я сам в себе не вірю, постійно сумніваюся у доцільності прийняття тих чи інших рішень. Довіряю різним радникам, які начебто дають адекватні поради, але потім виявляється, що їхні поради – це не перемоги, це суцільні програші. Знаючи про мою мрію звільнити країну від агресії імператора Палпутіна з Білокам’яної, мені порадили укласти ті кляті Менські угоди. Тепер я не можу йти вперед на війська, керовані Палпутіним, я змушений відступати назад, втрачаючи власну територію… як це зупинити? 

 

- Зупинити це можна, але у Вас рішучості не бачу я, - почав Святий Миколай у стилі Майстра Йоди, - добре, Ви отримаєте від мене рішучість, але після того, як, по-перше, виконаєте свою обіцянку перед народом та продасте свою Солодку фабрику, яка випускає солодощі для Білокам’яної та самого Палпутіна. Не гоже ж платити податки до казни ворога. По-друге, звільните нарешті отого бридкого стариганя прокурора Шохіна, який не здатний нікого посадити. Кажуть, що в нього навіть светр не сідає після прання. Третє – перестанете займатися імітацією реформ, а просто візьмете і скажете собі і свої друзям: «досить наживатися на корупційних схемах». Отоді, Ви будете рішучим, і сильним, щоб переглянути Менські угоди і повернути собі територію. А поки – я Вам зичу удачі! 

 

- Дякую, Святий Миколаю… не знаю, чи мені вдасться все…

 

- Якщо не вдасться, Вас чекає Забуття, власне, воно чекало і на всіх Президентів, які були перед Вами… Щось я тут засидівся, а мене ж діти чекають… 

 

І Святий поїхав дарувати добро всім іншим людям на планеті. 

 

…Несамовитий вихор, але вже якийсь теплий та лагідний, знову закрутив будинок Адміністрації Президента, та за мить повернув його, а з ним і Президента, Прем’єр-міністра та Спікера, на його звичне місце в столичний урядовий квартал. Нарешті вийшовши на вулицю після буревійної ночі, подивившись у нічне святкове небо, Президент, Прем’єр та Спікер поспіхом вирушили до своїх домівок, де їх чекали рідні. І лише маленькі червоні шкарпетки з особистим вензелем Святого Миколая, які всі вони втрьох знайшли у себе під подушками наступного ранку, нагадав їм про умови виконання їхніх бажань…

 

 

Комунальний Байкар