ГоловнаІнтерв’юІнтерв’ю«Ми двічі піднімали тарифи — люди мене не розстріляли», - Геннадій Мінаєв

«Ми двічі піднімали тарифи — люди мене не розстріляли», - Геннадій Мінаєв

Голова Сумської міськради Геннадій Мінаєв скаржиться, що, оскільки центральна влада не дозволяє піднімати тарифи на воду, через аварійний стан очисних споруд місто «живе на пороховій бочці».

«У 2010-му держава забрала право міняти тариф. Ми піднімали його 2006-го й 2008-го — люди мене не розстріляли. А ми двічі виводили водоканал на прибутковість, вкладали великі гроші в реконструкцію насосів, ставили енергозберігаючі насоси на водозаборах у свердловинах усередині, на глибині», - розповів мер Сум в інтерв’ю виданню «Газета по-українськи».

«Україна Комунальна» раніше також мала розмову з паном Мінаєвим про ключові проблеми ЖКГ міста. Сьогодні ми публікуємо найцікавіші моменти чергової розмови мера з журналістами. 

Про тарифи на водопостачання

- Зараз тариф — 5,01 гривень за кубометр, а має бути 7,12. Після підняття кожному мешканцю Сум довелося б "переплатити" 6 гривень на місяць — це пляшка поганого пива. А проблему водоканалу вирішили б. Місто майже навпіл ділить річка Псьол. Очисні споруди в нас отут — за містом. А всі стоки сходяться в район Центрального ринку. Тут були аварії, й тепер треба міняти центральний колектор. Ось вона, найбільша проблема Сум, вартістю 15,9 мільйона гривень.

Про українську ментальність

У 2009 року я відпочивав у Юрмалі, спілкувався з тамтешнім мером. Спитав, як той вирішує проблему ремонту ліфтів. Він спершу не зрозумів запитання. А тоді: «Геннадію, я не маю стосунку до ліфтів у багатоповерхівках. Не знаю навіть, як вони їх ремонтують. Це — приватна власність приватних осіб». Я часто повторюю цю його фразу. У наших людей відсутнє прагнення дбати про щось поза межами їхніх квартир. Це — головне, що не дає Україні розвиватися.

- Чому ми не пішли шляхом Латвії? Що там зробили такого, чого ми не змогли?

1994-го там до влади прийшов "уряд смертників", який вирішив, що за п'ять років державного житлового фонду не буде. Сказали людям: створюйте об'єднання співвласників будинків, беріть їх на баланс та обслуговуйте самі. Бо держава ніколи не матиме достатньо грошей, щоб відремонтувати дах чи труби в підвалі дому, в якому все приватизоване. Тим, хто до 1 січня 1999-го ОСББ не створив — примусово перевели житловий фонд на баланс управлінських компаній.

А далі в Ризі відбулася серйозна міграція населення. Раніше багаті й бідні мали квартири поряд. А після реформи, наприклад, маємо 5-поверхівку в центрі Риги. ОСББ установило плату за обслуговування в 4 лати за квадратний метр. В одній квартирі живе бабуся, яка не може платити стільки. Їй і кажуть: «Бабусю, мила, викликай дітей та онуків, продавай квартиру за 50 тисяч латів, купуй таке ж за розмірами житло на околиці Риги за 5 тисяч латів, а на решту живи». А в нас бізнесмен із доходом 50 тисяч гривень на місяць живе поряд із пенсіонером, який має 2 тисячі. Вони не можуть нормально співмешкати в одному під'їзді.

- У чому перевага латвійських та загалом європейських законів?

Їх головний принцип: людина усвідомлює відповідальність за власну долю. Держава не має вести громадянина від народження до смерті, як у СРСР. Має створити суспільство рівних можливостей, а не суспільство нероб і людей, які тупцюють на біржі праці, отримуючи допомогу за небажання працювати. Також закони мають сприяти бізнесу. Хоча в Україні інфраструктура для нього дуже слабка. Наприклад, два тижні тому в нас були інвестори з Італії. Ми надали їм ідеальні умови, навіть землю в оренду безкоштовно виділяли. Але зрештою вони сказали: «Ми до вас більше не приїдемо». «Чому?» - До вас неможливо доїхати!».

- Які негативні сценарії для України?

Повернення у Радянський Союз. Це єдина реальна дорожня карта, яку намагаються втілити. От я й кажу: всі, хто хочуть жити в нормальній демократичній країні, де кожен відповідає за себе, мають їхати звідси.

- Однак розвивати країну треба. Як це робити на регіональному рівні, скажімо, в Сумах?

Нещодавно ми створили групу з підготовки стратегічного плану розвитку до 2025 року. Маємо з'ясувати: в якому напрямку рухатися. Тобто, чи залишити місто зеленим, чи зробити промисловим? Що робити з машинобудівними підприємствами, з хімпромом? Потрібно провести потужну серію фокус-груп, круглих столів. Це досить важко. Крім того, є і державні умови, що можуть стати бар'єром на шляху побажання громади.

- Багато хто скаржиться на те, що місцеві влади обмежені у своїх правах.

Якби хоч не забирали того, що є. Почала це ще Юлія Володимирівна, а зараз це успішно продовжується. В європейських державах чи США громадам залишають не менше двох третин зібраних податків. І це правильно. На території Сум торік зібрано 2,4 мільярда гривень усіх податків. Бюджет же міста — мільярд. Мені б ще 600 мільйонів, щоб як у США, я б Суми привів до ладу і дуже швидко. А 0,8 мільярда забирайте на пенсії, армію, міліцію, утримання Верховної Ради, врешті-решт.

- Що ще можна зробити, щоб Україна пішла європейським шляхом, а не радянським?

Україну врятують або ж загублять олігархи. Якщо вони зрозуміють, що об'єднання з Росією призведе до їхньої загибелі, то потягнуть нас до Європи. А інакше їх з'їдять. Маю на увазі Ахметова, Коломойського, Пінчука, Фірташа й усіх за списком «Форбса».

-Як вони можуть це зробити?

Відчувши небезпеку їхнього поглинання російськими олігархами — а там олігархи державні. Наші багатії мають об'єднати зусилля, насамперед політичні, і зробити так, щоб нарешті було прийнято рішення: «Все, йдемо до Європи». Треба туди рухатися, навіть незважаючи на ринок, який ми начебто маємо в Росії. Нікуди той ринок не дінеться. Якщо ми робимо кращий сир у СНД, то вони його купуватимуть. Їсти ж щось треба. Було, що Росія блокувала наш сир. Але фігушки вам, він тоді в Росії зник. І нічого, почали знову купляти пирятинський.

- Влада й зараз каже, що ми йдемо до Європи...

Не заяви треба, а закони. Не можемо ми бути європейською країною, маючи кодекс ЖКГ радянського зразка!

- Чи не може цей процес піти знизу?

Ні. Був шанс 2004 року. Але потім почався 2005-й — Тимошенко, Ющенко. Декларації одні, а дії інші.

- Тобто, масові протести такого масштабу в Україні вже неможливі?

Народ уже нікуди не піде. У найближчі десятиріччя — точно. Мене, наприклад, трактором на жоден Майдан не затягнеш.

Біографія:

Геннадій Мінаєв народився в Росії у селі Велике Городище Білгородської області. Навчався у Харківському політехнічному інституті на інженера-дослідника. 1994-го очолив підприємство «Комп'ютерні інформаційні технології». За 10 років передав його дружині. До політики потрапив 2004-го. Тоді створив громадську ініціативу «Нічний дозор», що протидіяла фальсифікаціям на президентських виборах і стала популярною у Сумах. Брав участь у помаранчевій революції. Із 2006 року двічі обирається мером Сум.

Геннадій Мінаєв
 
Коментарі (0)