ГоловнаІнтерв’юФінансування ЖКГКожен повинен жити за доходами і самостійно оплачувати комунальні послуги

Кожен повинен жити за доходами і самостійно оплачувати комунальні послуги

Планами щодо залучення приватних інвестицій в комунальний сектор, а також з розвитку та благоустрою з кореспондентом журналу «Житлово-комунальне господарство» поділився мер Сум Геннадій Мінаєв.
Стан ЖКГ українських міст далеко не відповідає поставленим в програмі реформування галузі завданням. Разом з тим, місцева влада не розраховує на допомогу чиновників центрального апарату, а намагається вирішувати накопичені проблеми своїми силами. Планами щодо залучення приватних інвестицій в комунальний сектор, а також з розвитку та благоустрою з кореспондентом журналу «Житлово-комунальне господарство» поділився мер Сум Геннадій Мінаєв.
 
Зазначимо, що ІА «Україна Комунальна» зверталася до пана Мінаєва з проханням про проведення інтерв'ю ще на початку року. Тоді мер виданню відмовив, запропонувавши відкласти питання про інтерв'ю до весни. Проте, до цього часу «У.К.» так і не вдалося отримати позитивну відповідь від градоначальника.
 
Геннадіє Михайловичу, одна з київських компаній нещодавно оголосила про намір укласти в модернізацію Сумського водоканалу 60 млн грн. Наскільки проект реальний? Як він реалізовуватиметься?
 
– Гадаю, що нереальний. Депутати не проголосують. У нас же «страусина» політика, причому на всіх рівнях. Скрізь один одного підозрюють та звинувачують, унаслідок – повна бездіяльність.
 
Після презентації цієї компанії до мене звернулися ще дві фірми, які заявили про наміри презентувати свої інвестиційні програми. Тож незабаром познайомимося з їхніми пропозиціями. Отже, поки що про це немає сенсу говорити. Дорожня карта, як я собі її уявляю, досить тривала: треба ще виділити об’єкти в цілісний майновий комплекс, провести його оцінку. І все це має завершитися конкурсом, як того вимагає законодавство. Він не може відбутися з одним учасником.
 
Але враховуючи критичну фінансову ситуацію – борги за спожиту електроенергію складають уже більше 12 млн грн, а щомісячні збитки підприємства становлять 1,8 млн грн (це ще плюс 22 млн грн за 2012 рік), рішення треба приймати швидко. Як варіант, на першому етапі можна укласти з інвестором договір спільної діяльності. Хоча тут є певні ризики – як для інвестора, так і для водоканалу та міської ради. Але ж треба щось робити і негайно! Це моя відповідальність перед мешканцями міста Суми за якісне, цілодобове водопостачання та водовідведення, і я буду це робити!
 
А ті компанії, які зацікавилися водоканалом, знають про його стан?
 
– Звісно. Вони вже отримали документи. Фірма, яка проводила у нас свій експрес-аудит, запросила додатково тільки п’ять чи шість документів. Перед цим приїжджали представники п’яти компаній, які були приємно здивовані тим, що їм для розуміння ситуації та аналізу відразу ж видають усю документацію, включаючи статутні і бухгалтерські документи, штатний розклад підприємства, звіт про фінансову діяльність, усю технічну документацію та інші важливі папери. Як то кажуть: приїжджайте – будемо раді. От тільки такі презентації ми вже не будемо проводити на водоканалі, колектив якого виступає проти зміни форми управління. Проведемо в приміщенні міськвиконкому за участю менеджерської групи підприємства.
 
Що треба насамперед зробити на водоканалі?
 
– Єдиний вихід – подальша модернізація насосного обладнання, що дозволить значно зменшити споживання електроенергії. Це те джерело, яке скорочує витрати і за умови незмінного тарифу дає гарантії повернення інвестицій. Сьогодні в собівартості послуги у нас «сидить» 39,9% витрат на електроенергію. Я розписав дорожню карту, роздав депутатам у профільні комісії (планово-бюджетну, з питань ЖКГ) для обговорення та прийняття рішення. Хотілося б вірити...
 
Не приведи Боже, та коли щось трапиться на водоканалі, й води в місті не буде кілька днів, то всі відразу переймуться гостротою проблеми замість того, щоб запроваджувати превентивні заходи, планово йти до наміченої мети: якісної води, цілодобової безперебійної роботи водопостачального комплексу, роботи без потрясінь. Сьогодні у нас з головним інженером міськводоканалу нічні зміни: через відлигу просідають і рухаються ґрунти – відповідно провисають, деформуються або рвуться трубопроводи. Щоб спокійно спали ті, хто прийде після нас, треба приймати рішення сьогодні. Стратегічне рішення, планове.
 
 
До речі, я також тільки з часом змінив свою позицію щодо ТОВ «Сумитеплоенерго». Спочатку мені здавалося, що ТЕЦ має бути винятково в комунальному управлінні. Зрештою переконався: ефективний орендар цілком справляється. Покажіть мені місто, де теплотраси замінюються кілометрами? За шість років – 48,2 млн грн прямих інвестицій в модернізацію ТЕЦ, а найголовніше, в тепломережі – більше 6,1 км нових теплотрас у двохтрубному виконанні і 12,2 км капітально відремонтованих! Це не враховуючи планових капітальних ремонтів обладнання за рахунок амортизаційних відрахувань та інших оборотних коштів – всього на суму 63,5 млн грн.
 
Гадаю, водоканал також має піти шляхом оренди чи концесії. Хотілося б, щоб на це підприємство зайшов справжній господар, чесний, не аферист. У нас водоканал невеликий, близько 6 млн грн надходжень на місяць. Це не той об’єкт, на якому можна «вимити» мільйони та стати олігархом.
Чи є кошторис комплексного проекту модернізації водоканалу?
 
– Безумовно. Ми склали кошторис проекту в 2010 році. Необхідно 386 млн грн. Після його реалізації Сумський водоканал вийшов би на передові позиції.
 
До того ж у 2007 році в Міністерстві ЖКГ ми презентували декілька проектів для Сум. Проект по водоканалу був розрахований на 10 років. Програма передбачала співфінансування з державного та місцевого бюджетів: протягом перших п’яті років місто повинно було вкласти 60 млн грн, держава – до 150 млн грн. Потім ми представили цю ж програму міжнародним донорам для отримання кредиту в 10 млн євро від ЄБРР. Під 4% річних. І, що важливо, під гарантії держави. Відбір ми пройшли, але, на жаль, через півроку капіталісти згорнули свою діяльність в Україні. Отже, проект так і не був реалізований. До речі, попереднім сумським депутатам цей проект не сподобався. Карма.
Людей завжди більше хвилюють проблеми з обслуговуванням житла…
 
– Мене також. Житло – найбільш болюче питання. Тільки в центральній частині Сум за кілька останніх років змінилося три ЖЕКи, але, по суті, для людей нічого не змінилося. І не зміниться. Біда в тому, що ми як суспільство вийшли з соціалістичної системи, стоїмо на ганку вже неіснуючого будинку і постійно стукаємо назад у зачинені двері. Ми за 20 років не прищепили людям первинних ознак власності, і вони не вважають себе господарями своїх будинків. Хоча на генетичному рівні це мало б зберегтися.
 
Для мене як споживача неважливо, хто обслуговує будинок, важливіше як.
 
– Ось у цьому й питання. Ви не споживач. Ви господар. І ви повинні сказати, що я – господар цього будинку, і я буду вирішувати, як він буде обслуговуватися. Ось тут і прірва! Сьогодні 97% сумських квартир приватизовані, у кожної з них є власник. Але проблеми будинків і контроль за обслуговуванням, як і раніше, головний біль місцевої влади! Чому?!
 
У Ризі в 1994 році ухвалили закон про те, що 1 січня 1999 року всі будинки будуть приватними. При цьому багато будинків не зробили кондомініуми і залишились у начебто комунальній власності, але влада визначила керуючих цими будинками. Наступні 5 років Рига була в броунівському русі – люди вирішували, як будуть жити в нових умовах.  Є неприємний момент розшарування суспільства. Ми від цього все одно нікуди не подінемося.
 
В Україні відбулося розшарування суспільства на бідних та олігархів, а має відбутися на більшу кількість категорій. Кожен повинен жити за доходами і самостійно оплачувати комунальні послуги. Держава пільгами та субсидіями має допомагати винятково соціально незахищеним людям. Іншого шляху немає. Непотрібно популізму.
 
Якщо все залежить тільки від власника, то навіщо тоді в місті в 2011 р. з’явилося КП «Сумижитло», на обслуговування якого віддали 85% житлового фонду. І все це під гаслом механізму контролю?
 
– У 2002 році, коли комунальні ЖЕКи збанкрутували і їх штучно змінили на приватні, у Сумах відбулася комунальна революція. Я не називаю це реформою. Революцію було зроблено на користь певних осіб, які стали власниками нових структур з обслуговування житла. По суті, місто поділили на вотчини, виключивши процес конкуренції. У більшості випадків це призвело до тривіального «дерибану» платежів жителів.
 
КП «Сумижитло» – також не панацея. Це підприємство перехідного періоду, покликане зберегти житловий фонд до передачі його в ОСББ. Зберегти шляхом обліку платежів по кожному будинку окремо, цільового їх використання, шляхом оплати робіт підрядним організаціям за фактом їх виконання, що дає гарантію виконання робіт. Можна сказати, що це житловий ресурсний центр для кожного комунального будинку. І фінансовий, і майновий.
 
Цікаво, що прискорив процес створення підприємства начальник обласного управління Держгірпромнагляду Ігор Пантелєєв. Як з’ясувалося в ході «ліфтової кризи» (у лютому 2011 року в Сумах відключили понад 300 підйомників, які відслужили 25 річний термін), кожен комунальний будинок, кожен ліфт у ньому повинен мати господаря – балансоутримувача. А у нас же після банкрутства комунальних ВРЖЕУ житловий фонд «висів у повітрі», номінально обліковувався на балансі управління ЖКГ міськвиконкому. Отже, виконавчим комітетом у квітні 2011 року в екстреному порядку було прийнято рішення про створення комунального підприємства, але вже у форматі керуючої компанії. Це вже потім, на конкурсі, заявивши найменший тариф, «Сумижитло» виграло п’ять лотів. Проте, усі відомчі й кооперативні будинки жодним чином не «заганяються» під його «дах».
 
До слова, про кооперативи. У Сумах у мешканців житлово-будівельних кооперативів повністю вбито почуття власності. Вони купували квартири за власні кошти, але їх обслуговували ті ж ЖЕКи, брали з них ту ж квартирну плату. Усі потихеньку забули, що це їхня власність. У Харкові ситуація інша. Там створено районні Асоціації ЖБК, і люди там, навіть у радянські часи, вважалися господарями і самі вирішували всі питання.
 
У Сумах зараз усе це буде боляче відновлюватися. І почнеться все з тих самих ліфтів. Вони, безперечно, власність кооперативу, але має бути визначений відповідальний за їх експлуатацію. І це питання членам житлово-будівельних кооперативів доведеться розв’язувати вже найближчим часом. Це і є правильна постановка проблеми. Болісна, але правильна.
У чому проблема?
 
– У квітні-травні Держгірпромнагляд зупинить чергову порцію ліфтів, що вичерпали 25-річний термін. У мене нав’язливе питання, на яке мені ніхто не може дати відповідь. Чому їх має ремонтувати виключно місцева влада? Чому не держава, яка свого часу дозволила «криво» приватизувати житло: квартири приватизовані, усе інше в будинку зависло в повітрі? Чому не разом – міська рада, держава та мешканці будинку, які є власниками помешкань? Адже фінансувати ремонт ліфтів у кооперативних будинках я не повинен і не можу – заборонено Бюджетним Кодексом. А вони теж зупиняться. У чому відмінність між мешканцями? Де соціальна справедливість?
 
Люди мають позбутися ілюзій. Треба, щоб з високих трибун їм нарешті сказали, що їх чекає в майбутньому. Я впевнений, що у держави немає і ніколи не буде коштів на капітальний ремонт приватної власності приватних людей. Будинки, що сьогодні нібито перебувають у комунальній формі власності, насправді такими не є. Це приватна власність приватних людей. Законодавчо має бути прописано, що власники житлових і нежитлових приміщень у житлових будинках мусять однаково брати участь у витратах з утримання будинку, працювати на будинок, прибудинкову територію та фасад. І це також має бути відображено в Житловому Кодексі.
 
Поки цього немає і найближчим часом, схоже, не буде, то що ж робити?
 
– З нашого боку – ремонтувати... А мешканцям починати замислюватися та об’єднуватися спочатку в будинкові комітети, потім – у товариства співвласників. Їх представники вже нікому не дозволять жодних «махмадер».
 
Певний час тому Суми звучали як несприятливий регіон щодо вивезення ТПВ. Що зараз?
 
– Зі сміттям усе в порядку. Боротьба ведеться. Вулиці та контейнерні майданчики підмітають, сміття вивозять суворо за графіком. Я цю тему на колінах «пропахав» уздовж та впоперек, і в буквальному, і в переносному сенсі. Комунальний полігон для захоронення сміття розвивається. Торік ми стали учасниками Національного проекту «Чисте місто» з будівництва сміттєпереробного заводу. Зараз розробляємо проектну документацію, потім конкурс серед інвесторів. Перспектива є. Але... є і питання.
 
Розмовляла Інна Клишко, кореспондент журналу «ЖКГ України»
* подано у скороченому варіанті
 
Геннадій Мінаєв
 
Коментарі (0)