ГоловнаВибір редакціїТарифи ЖКГНад-завдання з Банкової: чи винайде Азаров «тарифний велосипед»?

Над-завдання з Банкової: чи винайде Азаров «тарифний велосипед»?

Згадаємо статистику: вперше житлово-комунальні послуги подорожчали вже наприкінці грудня 1991 року

Сьогодні на засіданні уряду, на якому очікується і поява Януковича, буде розглянуто це питання – та обов'язково знайдуться винні. Проте чи зможе влада разом з експертами вирішити це питання, чи ні – вже є відповідь у історії нашого ЖКГ.

 

Як виникло «тарифне» питання?
Ще наприкінці 80-х років держава надавала житлово-комунальні послуги населенню фактично безкоштовно, громадяни оплачували лише близько 2% вартості фактично спожитих ЖКП. Після розвалу СРСР стало зрозумілим, що в умовах переходу до ринкової економіки держава більше не може собі дозволити утримання всього житлово-господарського комплексу, особливо при різкому подорожчанні енергоносіїв на початку 90-х років. Саме так прийшли до одного з найактуальніших завдань того періоду - проведення реформи тарифної політики у галузі і «підтягування» тарифів до ринкового рівня.

Згадаємо статистику: вперше житлово-комунальні послуги подорожчали вже наприкінці грудня 1991 року. Згодом – знову. Усього до 1994 року можна нарахувати чотири етапи підвищення тарифів. Проте всі вони були зумовлені, насамперед, високими темпами інфляції, що мала місце на той час в економіці країни. Небачене досі зростання цін на всі товари та послуги спричинило подорожчання і ЖКП.

Однак, навіть за таких темпів підвищення, частка вартості послуг, яку сплачувало населення, все ще залишалася мізерною. Це змушувало державу продовжувати виплачувати дотації підприємствам житлово-комунального сектора економіки. Так, фінансова допомога житлово-комунальному господарству з боку держави складала у 1994 році близько 8% усіх бюджетних витрат. У той же час, споживачі сплачували лише близько 4% від реальної вартості ЖКП.

Уперше «реформуванням» тарифів зайнялися на початку 1994 року. Тоді було розпочато реалізацію програми реформування ЖКГ країни, в рамках якої, зокрема, передбачалося поетапне запровадження повної оплати житлово-комунальних послуг сім'ями з достатніми доходами. Це запроваджувалося для того, щоб основний фінансовий тягар із покриття витрат житлово-комунального сектора поступово перенести з держави на споживачів цих послуг. Першим етапом реалізації програми було досягнення 60% рівня відшкодування витрат. З цією метою у 1995 р. тарифи підвищувались декілька разів. Так, наприклад, у Києві фактично з січня 1995 р. по лютий 1996 р. тарифи на ЖКП зросли до 30 разів. Зокрема, на послуги водопостачання - в 27 разів, на гарячу воду – в 21,5 разу, на центральне опалення – в 20,5 разу. Як свідчить статистика, якщо на початку 1995 р. в середньому по Україні населення відшкодовувало 6-8% реальної вартості послуг, то на початку 1996 р. обсяг відшкодування становив уже 60%.

Тим часом тарифна планка упродовж року підвищувалася. Так, зокрема, протягом 1996 р. майже вдвічі подорожчала квартплата, так само майже у 2 рази було підвищено тарифи на комунальні послуги. Разом із тим, загальна сума заборгованості населення на кінець 1997 р. досягла 3,4 млрд. грн. Частка боргу місцевих бюджетів за призначені субсидії в загальній сумі заборгованості склала 15%, а решта 85% - була боргом населення, який також містив у собі заборгованість місцевих бюджетів за надані пільги по сплаті житлово-комунальних послуг. У 1997 році середній рівень сплати населення склав 75%, а місцевих бюджетів за субсидіями – 63% від нарахованих сум.

Як бачимо, питання боргів населення, механізму розрахунків тощо за 15 років ніхто не вирішив. Галузь ЖКГ збиткова і не приваблива для приватного інвестора. На додачу до всього у той час комусь на думку спало рішення, яке підтримав тодішній Президент Леонід Кучма. У період 1995-1999 рр. відбулася майже повна передача державних об'єктів ЖКГ в комунальну власність територіальних громад. Виконавчим органам місцевого самоврядування було делеговано встановлення тарифів на комунальні послуги підприємств комунальної власності. Також було розроблено інструкцію з планування витрат, які підприємства комунальної галузі всіх форм власності можуть включати в повному обсязі в собівартість реалізованих послуг при розрахунку тарифів.

І хто у цьому «винен»?
Тарифи зростали, борги накопичувались, але протягом тривалого часу, принаймні до 1999 р. (коли у жовтні Кучма підписав указ стосовно реформи ЖКГ), ця сфера залишалася фактично поза увагою державної влади. Статистика підказує, що з 2001 р. упродовж трьох років органами місцевої влади підвищували в цілому тарифи на комунальні послуги для населення на 18%, на утримання житла - на 7,6 %. При цьому реальна середня заробітна плата у 2003 р. порівняно з 2000 роком зросла в два рази. Тобто було реальне зростання доходів населення та зростання ВВП, але місцева влада не скористалася шансом. Не виділявся й активністю у тарифному питанні і сам Янукович. З другої половини 1996 року його було призначено першим заступником голови Донецької облдержадміністрації. З травня 1997 р. по листопад 2002-го він обіймав посаду губернатора Донеччини та за сумісництвом – був три роки головою облради.

У листопаді 2002 року Кучма призначає Януковича на посаду Прем'єр-міністра України. Більш ніж 2 роки він був на цій посаді - нинішній посаді Миколи Азарова, але нічого конкретного сам не зробив. Звичайно, була відсутня єдина методика з планування, обліку та калькулювання собівартості житлово-комунальних послуг у галузі. І як результат – в регіонах на початку 2000-х років вже склалася значна різниця в розмірах тарифів на послуги ЖКГ, що різнилися у 2 і більше разів між собою.

Як і сьогодні, звичайно, тоді мали місце численні порушення порядку формування тарифів. Тільки у 2002 р. (а саме тоді Янукович прийшов до влади) ревізійними і правоохоронними органами було виявлено майже 2 тис. випадків грубих порушень порядку формування тарифів на комунальні послуги в усіх областях України. Тож населенню повертали кошти, керівників комунальних підприємств притягували до відповідальності. Як і зараз, майже 10 років тому були численні випадки, коли до складу тарифу включаються видатки, прямо не пов'язані з наданням комунальних послуг. Поширювалася й практика перекладення неплатежів за комунальні послуги по завищених тарифах з населення на промислові підприємства.

Слід зазначити, що у 2001-2002 рр. влада намагалася навести лад у тарифному питанні. Так, був затверджений порядок формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, введені в дію методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості послуг на підприємствах і організаціях ЖКГ тощо. За останні роки було прийнято кілька документів стосовно тарифів. Однак, як бачимо, це суттєво не допомогло наблизили «платіжки» по ЖКП мешканців Львова та Донецька до приблизно однакових цифр. На місцях відсутній єдиний підхід до формування тарифів, а відмінності в їх величині по регіонам просто неможливо зрозуміти.

І хоча це окреме питання, слід зазначити, що наразі влада не може навіть зрівняти тарифи на газ для тих, хто користується централізований теплопостачанням і автономним.

Найстрашніше, що може зробити Президент і уряд – це зайнятися вирівнюванням тарифів на тепло та воду, не вирішивши нагальні проблеми підприємств галузі.

Створення єдиного і зрозумілого алгоритму розрахунку тарифів в ЖКГ, запровадження економічно обґрунтованих та прозорих тарифів на ЖКП, як і стимулювання населення до погашення боргів минулих років та своєчасної оплати ЖКП, потрібно робити. А от як це робитимуть і взагалі чи будуть це робити Азаров та перший віце-прем'єр-міністр - міністр економічного розвитку і торгівлі України Андрій Клюєв разом із профільним міністерством, Національною комісією регулювання електроенергетики та іншими відомствами – незабаром дізнаємося.

Файдер Максим спеціально для ІА «Україна Комунальна»

 
Коментарі (0)