Найважливішим ресурсом систем водопровідно-каналізаційного господарства (ВКГ) є природна вода − вихідна сировина організації виробництва. Тут також є свої проблеми, а саме − низька якість природної води (високе екологічне забруднення) і обмеженість водних ресурсів, що застосовуються у господарському обороті. Гострота проблемної ситуації ВКГ, як господарсько-економічної системи, може бути виражена двома негативними характеристиками: втрати води коливаються по різних містах від 20 до 45% від обсягів виробництва, а втрати електроенергії − 12-17%.
Водозабезпечення на межі виживання
Перехід до реальних ринкових відносин у водопровідно-каналізаційному господарстві здійснюється повільніше, ніж в інших сферах, що призвело до нинішньої кризової ситуації. Технічний стан основних фондів ВКГ України є незадовільним. Так, частка амортизованого насосного обладнання становить 20%, очисних споруд, що потребують відновлення, – 25%, мереж, що знаходяться у ветхому та аварійному стані − 35%. Вище середньогалузевого цей показник у 14 регіонах України. З технічним станом пов’язані значні втрати води.
Таким чином, за останні 8 років відсоток витоків і неврахованих витрат води в системах водопостачання збільшився на 3,6%, сягнувши пікових значень у 2010-2011 роках. Проблема погіршується через значні непродуктивні втрати води в мережах, середня величина яких становить 38,5% (дані Мінрегіону). Система втрат, на жаль, не вивчається як комплексне явище. Приміром, із всієї поданої в українські міста питної води більше 80% витрачається на технічні потреби. Загальний спектр втрат і перевитрат не має якісного аналізу за безліччю ознак, у тому числі в розрізі характеристик: постійні, епізодичні, припустимі, сезонні, аварійні, технічні, економічні, організаційні втрати та ін. регіонах перевищує 75%.
Підприємства несуть значні витрати по електроенергії (на підйом, подачу води в мережу) і хімічним реагентам (на очищення води) у розрахунку на повний обсяг води, а при визначенні собівартості поділяє ці витрати на значно меншу величину реалізованої води. При цьому збільшення собівартості (в частині прямих матеріальних витрат) відбувається більш високими темпами, ніж збільшення втрат води. Навіть цих оцінок досить, щоб стверджувати, що розвиток ВКГ – це актуальна й значима проблема, у рішенні якої зацікавлені держава, регіони, самі підприємства й споживачі централізованого водопостачання й водовідведення.
Що втрачають водоканали та споживачі?
Проблема втрат, перевитрат, нераціональних витрат матеріалів і енергоресурсів для ВКГ є одночасно вкрай актуальною й, разом з тим, недостатньо розробленою. І ця «нерозробленість» досить багатопланова. Аналітики звичайно наводять дані про втрати поданої у мережу води, про те, що енергоємність кубометра води в Україні у 2 рази і більше перевищує аналогічний європейський показник.
Але проблема в дійсності набагато ширше. Для цього, перш за все, необхідно більш повно визначити сутність самого поняття «втрати». Правомірно вважати, що до втрат, окрім загальновизнаних прямих втрат, можуть відноситися наступні види: збиток, перевитрата, недоотримана вигода, затримка в часі платіжних засобів, невикористаний потенціал, тобто втрати ресурсів, потенціалу, темпів розвитку, рівня фінансової стійкості й екологічної безпеки. Завищені ціни в монополіста означають недоспоживання або додаткові витрати в споживача. У загальній розмаїтості видів втрат у системах ВКГ є такі, на які треба звернути особливу увагу в силу їх практично повного ігнорування в економічних дослідженнях.
І збитки можна класифікувати
Насамперед, це екологічні втрати, у тому числі збиток здоров'ю населення неякісною водою. Втрати пов'язані з аварійністю на дорогах у результаті розривів водопровідно-каналізаційних систем і витоку води.
Втрати від злодійства в результаті розкрадань – несанкціоноване підключення. Збиток від підтоплення, обчислювальний мільйонами доларів.
Втрати державних фінансів, які виникають через змушене дотування безгосподарності й неплатежів. Втрати несуть промисловість і бізнес, змушені «доплачувати» за високими тарифами за знижені тарифи для населення.
Зниження стійкості й надійності – це теж різновид втрат. При такому розгляді проблеми, структурно-функціональна модель втрат у ВКГ утворить багатоелементну й багатопрофільну схему взаємозв'язків. Система втрат, на жаль, не вивчається як комплексне явище. Приміром, із всієї поданої в місто питної води, більше 80% витрачається на технічні потреби. Загальний спектр втрат і перевитрат не має якісної аналітики за безліччю ознак, у тому числі в розрізі характеристик: постійні, епізодичні, припустимі, сезонні, аварійні, технічні, економічні, екологічні, організаційні втрати й т.ін. Негативним узагальнюючим результатом такої ситуації є, нерозвиненість у суспільстві культури водокористування, економічного мислення, спрямованого на ощадливе відношення до питної води, що у свою чергу, призводить до виникнення соціальної напруженості.
Таким чином, існуюча практика примирення з масштабними втратами повинна розглядатися не просто як факт безгосподарності, а як недоброякісний фундамент старої системи, непридатний для її розвитку в нових умовах. Цей застарілий фундамент оцінювання ситуації й досвіду керівництва робить прямий негативний вплив на ефективність роботи ВКГ, на добробут населення й на стратегію розвитку регіону в цілому.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
