Теплоенергетика: чи хоче держава врятувати підприємства ТКЕ від знищення?

Новини по темі

19 Квітня 2024 p. 14:45
В Україні закінчується дія пільгових тарифів на газ для населення  

18 Квітня 2024 p. 16:51
Теплоенерго вже вимагають підвищення тарифів  

16 Квітня 2024 p. 16:54
З 1 травня спливає строк дії ПСО для постачальників електроенергії  

За останній час правоохоронні органи порушили кримінальні справи відносно декількох керівників підприємств ТКЕ. І майже кожного тижня з'являється повідомлення про відкриття нових справ. Що наразі відбувається у галузі і в чому проблема?

Згідно із законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», встановлені тарифи на газ повинні 100% відшкодовувати витрати, в іншому випадку це буде порушення закону. Але, на жаль, сьогодні середній рівень по Україні відшкодування витрат у тарифі становить близько 62%, рівень платежів населення за отримані послуги - 85%, газова складова в структурі тарифів становить 60-70%. Таким чином, грошових надходжень у теплопостачальних підприємств не вистачає, щоб розрахуватись з бюджетом, заплатити за енергоносії і виплатити заробітну плату - і це є головна проблема. Вини в цьому керівників підприємств немає, це об'єктивна реальність. Мало того, підприємства не можуть вільно розподіляти свої грошові надходження, згідно з постановою КМУ від 3 грудня 2008р. №1082, це робить держава. Фактично держава порушила закон, не встановивши 100% тарифи, сама розподіляє грошові надходження підприємств, а відповідальність несе керівник підприємства. Хіба це справедливо?

Скільки їх вже відкрито на сьогодні?

Ми не ведемо моніторинг по кримінальним справам. На конференції (17 травня відбулася науково-практична конференція «Ресурс» на тему «Модернізація комунальної теплоенергетики», - ред.) до мене підходили кілька керівників і казали, що на них відкриті кримінальні справи саме за несплату коштів за газ.

Але є і випадки, коли порушувалися кримінальні справи за несплату заробітної плати. Хоча раніше підприємства Асоціації не мали боргів по зарплаті. Як я уже наголошував, вини керівників теплопостачальних підприємств немає в тому, що не виплачується вчасно заробітна плата та є борги за природний газ. Збиткові тарифи теплопостачальним підприємствам встановила держава і вона розпоряджається їхніми грошима, тому держава і мусить нести відповідальність. Але, на жаль, відбувається навпаки - кримінальні переслідування керівників теплопостачальних підприємств за газові борги, які утворилися через збиткові тарифи та неплатежі населення і бюджетних організацій.

Зрозуміло, що найпростіший вихід з цього – підвищити тарифи на теплову енергію. Чи зверталися Ви до Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) з цього приводу?

Зверталися. І отримали від НКРЕ відповідь, що робота у цьому напрямку ведеться, але, на жаль, дуже повільно. Якщо тариф на теплову енергію піднімуть хоча б до рівня відшкодування витрат, наприклад, через рік - ось саме тоді потрібно вимагати від нас і 100% оплати за газ.

Крім того, різниця між нинішнім тарифом і собівартістю виробництва теплової енергії складає майже 40%. Вона включає в себе вартість газу, електроенергії і зарплату, і інші видатки. Але чомусь всі ці 40%, що компенсуються державою, йдуть на оплату газу. Було б логічно, щоб ці кошти теж розподілялися відповідно до постанови КМУ № 1082, але цього не відбувається.

Які ще проблеми на сьогодні «заважають» підприємствам ТКЕ нормально працювати?

Крім вищезгаданих, я виділив би наступні проблеми. Зокрема, у законодавчому полі - це постанова КМУ від № 1082 3 грудня 2008 р., наказ Мінпаливенерго від 15 липня 2010 р. №288. Крім того, ігнорування НАК типового договору на постачання природного газу підприємствам теплоенергетики та велика кількість перевірок теплопостачальних підприємств.

Так, постанова КМУ №1082 була опротестована Генеральною прокуратурою України, як така, що суперечить чинному законодавству, але чомусь продовжує діяти. Згідно з Наказом Мінпаливоенерго №288, впроваджено методику, яка спричиняє 1,5 млрд. грн. збитків теплопостачальним підприємствам і джерела для покриття цих збитків у них немає. Не дивлячись на те, що існує типовий договір, затверджений постановою КМУ №1087 від 7 жовтня 2009 року, НАК його ігнорує, нав'язуючи теплопостачальним підприємствам свої кабальні договори.

Хотів би відмітити наступне. Основне обладнання систем теплопостачання міст України фізично та морально зношене, що спричиняє значні втрати енергоресурсів та знижує надійність теплопостачання і якість послуг. Галузь потребує проведення масштабної реконструкції та модернізації. Але, жоден інвестор не ризикне вкладати свої кошти, коли немає 100% відшкодування витрат у тарифі, а підприємство не може вільно розпоряджатися своїми коштами. Ось чому ці проблеми нищать галузь теплоенергетики.

Минулого місяця директор ДК «Газ України» Едуард Швидкий казав, що якщо підприємства ТКЕ не зможуть покрити борги, то їм «запропонують» перейти на інші види палива. Чи можливо це зробити?

А за що перейти на інші види палива? У підприємств забрали всі кошти на газ, тож немає навіть коштів на проведення ремонтних робіт, та і в бюджеті грошей немає. Потрібні капітальні інвестиції у підприємства галузі, а це може бути лише тоді, коли буде фінансування державної програми, яка передбачає частковий перехід на альтернативні види палива.

ДК «Газ України» перед початком кожного опалювального сезону вимагає погашення всіх боргів. Проте підприємства ТКЕ, незважаючи на всі труднощі, самі намагаються підійти до нового опалювального сезону без суттєвих боргів за газ. Але доки ми не будемо мати зрозумілу тарифну політику, доки не буде вибудований ланцюжок відповідальності від споживача і до виробника теплової енергії, доти ми не розрахуємося з ДК «Газ України».

Основна тема останніх місяців, про яку говорить і Президент, і Прем'єр-міністр, - це впровадження єдиної методики тарифоутворення на ЖКП. У теплозабезпеченні це можливо швидко зробити? Які є труднощі з впровадженням єдиної методики тарифоутворення для підприємств ТКЕ?

На сьогодні існує порядок формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, затверджений Постановою Кабміну №955 у 2006 році із наступними змінами. Є також методика НКРЕ, у розробці якої ми брали участь. Хоча по інших документах місцевій владі дали ініціативу.

Якщо щось у цьому плані буде прийматися, то, звичайно, ми обов'язково внесемо свої пропозиції. Поки все на рівні дискусій, хоча у нас є методика, яку можна доопрацювати.

Наразі ситуація у містах різна. Якщо в одному місті підприємства займаються теплозабезпеченням від котельні до будинку, то в іншому – від котельні до батареї кожної квартири. Тобто це не один договір на будинок, а тисячі договорів з кожною квартирою, які укласти дуже складно. Тож потрібно вдосконалювати і затверджувати типовий договір на постачання теплової енергії.

Можна піти іншим шляхом, коли підприємство укладає договір з утримувачем (власником) будинку. Якщо б перевели всі підприємства на таку модель, і сказали, що так повинно бути, то можна говорити про єдину методику. А якщо підприємство має на балансі ще і внутрішньобудинкові системи та інше «майно», то це вже інша річ. І тариф тут буде неспівставний.

Є також питання і різниці у ціні на газ для різних категорій споживачів...

Так. Бо для тих, хто живе у квартирі і гріється від батареї, газ, який йде на опалення, коштує 1039 грн за 1 тис. куб. м.. Для тих, у кого автономна система, – 726 грн за 1 тис. куб. м. Держава населенню дає газ за різною ціною і каже: вам - український газ, а вам - російський. Це несправедливо і економічно необґрунтовано.

Чи можливо, як каже Президент, поширити закарпатський досвід відмови від централізованого теплопостачання і переходу на автономні системи всією Україною? Хоча б у малих містах.

Рушійною силою для процесів децентралізації стала роздрібна ціна газу для індивідуальних споживачів. Підвищення вартості природного газу обумовило підвищення рівня неплатежів та прискорило темпи децентралізації через зростання розриву в цінах. Це посилило мотивацію споживачів до впровадження індивідуальних систем опалення. В усьому світі ціни для роздрібних споживачів вищі, ніж для оптових, що дає можливість підприємствам (в тому числі і природним монополіям) прибутково працювати. На жаль, у нас це відбувається навпаки.

Справжня вартість переходу від централізованого до індивідуального опалення – це оплата заміни опалювальних пристроїв, димової труби, систем вентиляції, заміна газових та електричних мереж. Крім того, це набагато більше забруднення довкілля. Із впровадженням індивідуального опалення гостро постають також питання безпеки споживачів. Тільки за 2009 р. в Україні сталося 179 нещасних випадків від вибухів індивідуальних газових котлів. Крім того, відомий сумний досвід Албанії, Вірменії, Грузії та більшої частини Молдови і Азербайджану. У цих державах централізоване теплопостачання зруйноване.

Для комунальної теплоенергетики ключовим елементом таких реформ можуть стати централізовані системи теплопостачання. Підтвердженням цієї тези може слугувати досвід розвитку систем теплопостачання в державах Західної Європи, а також у Чехії, Німеччині та Прибалтійських державах. Системи ЦТ з використанням технологій комбінованого виробітку теплової та електричної енергії стали домінуючими в державах Західної Європи. В останні десятиліття такі системи створювали Фінляндія, Данія, Норвегія, Австрія. Подібність енергетичної політики цих держав та масове поширення ЦТ зумовлене рядом чинників.

До того ж у централізованих систем є декілька незаперечних переваг. Це і вивід вибухонебезпечного технологічного обладнання із житлових будинків, і локалізована концентрація шкідливих викидів на джерелах, де з ними можна ефективно боротися, і можливість роботи на різних видах палива, включаючи місцеве, сміття, а також поновлювальні енергоресурси тощо.

Дахові котельні та індивідуальні системи опалення економічно доцільні лише в місцях, де щільність теплових потоків в існуючій мережі малі та/або мережі не існує, а витрати на її будівництво перевищують кошторисну вартість дахових котелень. Індивідуальні системи опалення доцільно застосовувати в приватних та малоквартирних будинках (менше 3 поверхів, – ред.).

Зараз багато розмов про концесію. Зокрема, у столиці триває процес передачі «Київенерго» у концесію. Чи прийде приватний капітал на інші підприємства ТКЕ? Чи вирішить основні проблеми підприємства ТКЕ факт його переходу у приватну власність?

У тих важких умовах, у яких наразі знаходяться підприємства ТКЕ, про концесію говорити важко. Така ситуація, що приватний капітал сюди не прийде. Якби для теплопостачальних підприємств встановили такі правила гри, як, наприклад, в електроенергетиці, тоді галузь була б привабливою. Можна було б вкладати кошти.

Зважаючи на те, що вже місяць йде підготовка до нового опалювального сезону, чи можна сказати, у яких містах ситуація з підготовкою найгірша і у зимовий період можливі серйозні аварії?

У нашій асоціації об'єднуються підприємства, у яких не було значних аварій і, сподіваюся, попри все, не буде. На підприємствах ТКЕ працюють відповідальні люди, які, не зважаючи на труднощі, все одно підготуються до нового опалювального сезону. Тому зривів не повинно бути.

Максим Файдер спеціально для «України Комунальної».