ГоловнаПублікаціїФінансування ЖКГЖКГ України: грошам вхід заборонено!

ЖКГ України: грошам вхід заборонено!

Яким чином галузь ЖКГ відвертає від себе приватних інвесторів? Як сталося так, что потенційно прибутковий сектор економіки - досі збитковий? Що лежить в основі державно-приватного партнерства в ЖКГ? Розбиралась "У.К."

Про те, що українське ЖКГ потребує коштів сказано та написано чимало. Усі політики, які приходять до влади обіцяють зробите все можливе для залучення приватного капіталу та інвестицій для модернізації комунальних підприємств. Державно-приватне партнерство стало політичним гаслом, а досвід українських теплоенергетиків та водопостачальників в концесії та оренді такий, що соромно розповідати. Але «Україна Комунальна» все ж вирішила проаналізувати специфіку українських концесій в сфері водопостачання (механізми ДПП найбільш поширені саме в цьому сегменті ЖКГ).

Руйнівна сила дефолту

Після трагічних подій січня-лютого цього року Україна перебуває у найглибшій за всю історію своєї незалежності економічній, політичній і соціальній кризі. Прем’єр–міністр Арсеній Яценюк офіційно визнав, що дефіцит державного бюджету у 2013 році склав 65 млрд грн, а з урахуванням усіх зобов’язань уряду - понад 80 млрд грн. У той же час, сукупний зовнішній борг на кінець минулого року досяг 140 млрд дол. або близько 80% ВВП, з цієї суми короткострокові боргові зобов’язання склали 65 млрд дол., що більш ніж в 4 рази перевищує золотовалютний запас держави, який становить сьогодні лише 15 млрд дол.

Такий переддефолтний стан української економіки не може не позначитися на стані галузі житлово-комунального господарства (ЖКГ), яка є найуразливішою серед усіх секторів національної економіки. Із серпня 2013 року українські теплоенергетичні та водопостачальні підприємства безупинно нарощували борги та продовжують це робити й досі. За даними Держстату, протягом останніх 6 місяців заборгованість підприємств комунальної теплоенергетики за спожитий природний газ зросла до захмарних 27 млрд грн, а українські водоканали винні постачальникам електричної енергії більше 4 млрд грн.

Очевидно, що в такій ситуації сподіватися на подальше дотування із державного бюджету різниці в тарифах на природний газ для вироблення теплової енергії для населення, або на виділення фінансування програм таких, як «Питна вода України», - справа марна. Але без грошових вливань на модернізацію об’єктів комунального господарства Україна ризикує в короткостроковій перспективі отримати «другий Чорнобиль», тепер вже комунальний…

Чужі гроші

Приватні інвестиції – чи не єдине, що може врятувати галузь від остаточного краху, адже на сьогодні потрібно чесно визнати, що ані держава, ані органи місцевого самоврядування, які в більшості своїй є засновниками підприємств тепло- та водопостачання, не мають достатніх фінансових та управлінських ресурсів для утримання об’єктів хоча би в робочому стані, не кажучи вже про їхню модернізацію.

Читайте також: ДПП як рішення протиріч

Державно-приватне партнерство (ДПП) у формі концесії – це те, що врятувало такі країні як Велика Британія, Польща, Румунія, Литва від комунального колапсу. В ідеалі концесія повинна проводитися так. Органи місцевого самоврядування віддають приватному інвестору в користування за концесійною угодою інфраструктуру: труби, колектори, насосні станції, котельні, та, у свою чергу, гарантують певний рівень тарифів на більш-менш довгострокову перспективу. Компанія-інвестор бере на себе зобов'язання модернізувати отримане майно. Маючи на руках гарантії від влади по тарифах, а відтак, і гарантований майбутній дохід, концесіонер залучає кредити, вкладає кошти в оновлення мереж і устаткування. З проведенням переобладнання, витрати інвестора, в першу чергу, на оплату енергоносіїв скорочуються, а виручка, завдяки фіксованому тарифу як мінімум не знижується, так що прибуток автоматично зростає (принаймні сама ця схема закладена в класичний механізм стимулюючого тарифного регулювання). Задоволеними залишаються й споживачі: підвищується якість комунальних послуг при їх відносно незмінній вартості. Задоволена й міська влада: інфраструктура після завершення терміну концесії буде в кращому стані, чим до передачі її інвестору. Але, на жаль, це все в теорії. Українська практика впровадження концесійних механізмів на основі діючого законодавства поки що обманює очікування.

Одеські гойдалки

Одним з перших в України реалізованим проектом ДПП є укладання договору оренди цілісного майнового комплексу КП «Одесаводоканал» у грудні 2003 року з ТОВ «Інфокс» (засновники – Микола Лісін та Микола Злочевський). Основною умовою цього договору було вкладення 500 млн грн інвестицій з боку інвестора в розвиток водопровідних та каналізаційних мереж, підвищення ефективності використання обладнання. Однак, не сталося, як гадалося. В зв’язку з тим, що протягом 2006-2008 років тарифи на послуги водопостачання та водовідведення так і залишилися збитковими, і Одеською міською радою не переглядалися, ТОВ «Інфокс» ініціювало перегляд інвестиційної програми (яка є невід’ємною частиною договору оренди) у бік зменшення щорічних сум, які інвестор повинен вкладати в модернізацію виробництва.

Більш того, з метою захисту інтересів концесіонера в кінці 2012 року ТОВ «Інфокс» було ініційовано позов до Господарського суду Одеської області про стягнення з Одеської міської ради 321,6 млн грн заборгованості з різниці в тарифах. До крапки в цьому процесі, який триває до сьогодні, ще далеко. Втім, той факт, що рішенням Господарського суду Одеської області від 19 грудня минулого року повторно було підтверджено правомірність вимог концесіонера і встановлено факт порушення його законного права на обґрунтований тариф, свідчить тільки про одне – державне приватне партнерство в Одесі не вдалося.

 Лугансько-московське протистояння

Рішення, що стало відомим на всю країну, особливо у галузі ЖКГ, було прийняте у березні 2008 року. Тоді депутати Луганської облради ухвалили рішення про передачу свого комунального підприємства «Компанія “Луганськвода”» у концесію групі компаній «Росводоканал», яка входить до «Альфа-груп» (засновники – російські бізнесмени Михайло Фрідман та Герман Хан).

Читайте також: ЖКГ прагне до партнерських стосунків

Складності з виконанням концесійного договору у «Луганськводи» з'явилися в перші ж роки роботи. Влада регіону, хоча і підвищила тариф на воду, однак він все одно залишився не збалансованим, і покривав лише 70% витрат підприємства. Герман Хан, який завжди відзначався принциповою позицією, категорично висловлював нерозуміння такого відношення до концесіонера з боку влади. «Ми вкладаємо кошти, а ви вимагаєте від нас інвестицій, щоб ми й надалі генерували собі збитки? Ми не можемо так, це ж бізнес», - повідомляв він.

Такі світоглядні суперечки між владою та «Альфа-груп» на питання ведення бізнесу призвели до цілої низки позовів, результатом яких стали судові рішення, якими концесіонеру надано право на несплату концесійних платежів до моменту досягнення підприємством позитивного фінансового результату від господарської діяльності (прибутку), а також перенесено терміни внесення концесіонером основної суми інвестиційних вкладень до 2032 року.

Заради справедливості все-таки варто зазначити, що для поліпшення водопостачання області концесіонер зробив дуже багато. Зокрема, розв'язав проблему з водою у проблемних шахтарських містах на півдні області, значно знизив енерговитрати, замінив чимало аварійних ділянок водоводів. Однак, все це не допомогло знайти спільну мову місцевій владі та московським бізнесменам, в результаті чого 28 лютого 2013 року Луганською облрадою було прийнято рішення про розірвання концесійного договору з ТОВ «Луганськвода» за взаємною згодою.  

Читайте продовження у розділі "Публікації" 14 березня.

 
Коментарі (1)
I am1
13 Березня 2014 p. 11:37
Нужно быть умалишенным, чтобы при такой нестабильной и непонятной ситуации в стране, вкладывать частные инвестиции в спасение отрасли.