Підводні камені: екологічний податок - 2012

Нагадаємо, з 1 січня 2011 по 31 грудня 2012 року ставки екологічного податку становитимуть 50% від ставок, передбачених статтями Податкового кодексу (див. таблицю), а з січня наступного року - ставки збору збільшаться ще на 25%.

 

  

 

Враховуючи велику кількість публікацій щодо незаконності дій податківців з таких питань, як екологічний податок з підприємств, які працюють в системі ЖКГ, пропонуємо механізм роботи з уповноваженими органами з порушеного питання.

Згідно вимог Податкового кодексу особами, що платять екологічний податок є юридичні особи, що не провадять підприємницьку діяльність,  під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях. Згідно з вимогами податкової служби, базою щоквартального оподаткування є відходи (в тому числі небезпечні відходи, побутові відходи, інші відходи, які утворилися у процесі діяльності та підлягають утилізації чи видаленню), що тимчасово зберігаються, незалежно від терміну, до їх передачі на утилізацію або розміщення на іншому комунальному або спеціалізованому підприємству тощо, в місця видалення відходів.

 

Отже, якщо комунальне підприємство, що надає послуги із вивезення побутових відходів, безпосередньо здійснює захоронення відходів, воно має платити екологічний податок за розміщення відходів. У випадку, коли комунальне підприємство передає зазначені відходи іншій організації (наприклад організації, що експлуатує полігон) для здійснення операції захоронення, експлуатуюча організація є платником екологічного податку за розміщення відходів. Тобто саме той суб’єкт господарювання, що безпосередньо здійснює операцію розміщення відходів, повинен сплачувати екологічний податок за фактично розміщений (захоронений) обсяг відходів. Комунальне підприємство, яке виконує послуги в частині збирання та вивозу побутових відходів (за умови, що не має власних об'єктів розміщення відходів) та у подальшому по договору передає їх для розміщення іншим власникам відходів, які здійснюють діяльність щодо видалення та утилізації відходів мають орендовані, власні звалища (полігони) не є платником екологічного податку до бюджету. Хоча в Податковому кодексі група осіб, що не є платником податку, не визначена. В цьому випадку платником екологічного податку є підприємство, яке безпосередньо здійснює розміщення відходів на орендованих, власних звалищах.

 

В листі № 14364 Міністерства екології та природних ресурсів зазначено, що основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження. Зазначені у листі місця тимчасового зберігання відходів, а саме контейнери для побутових відходів, не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів. Крім того, Мінрегіон зазначив, що на цей час законодавством не передбачено отримання дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами на зберігання побутових відходів у контейнерах. Кабінетом Міністрів встановлено, що житлові масиви і внутрішньо дворові території, дороги загального користування та інші об'єкти благоустрою населених пунктів обладнуються контейнерними майданчиками, урнами для побутових відходів; власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують їх роздільне збирання. При цьому контейнери та контейнерні майданчики для побутових відходів, що належать споживачам, або виконавцям послуг з вивезення побутових відходів, не є спеціально відведеними місцями чи об'єктами для розміщення відходів, на використання яких необхідно отримувати дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

 

Ні власники чи балансоутримувачі, ні виконавці послуг з вивезення побутових відходів, які здійснюють лише збирання та/або перевезення побутових відходів, не здійснюють їх розміщення.

 

Податковий кодекс України та Закон України «Про відходи» мають однакові визначення ключових понять у сфері поводження з відходами. 

 

Головною відмінністю, яка існує між підходами податківців та нашою думкою (яка в свою чергу відповідає позиції Мінекології та Мінрегіону), є трактування визначення «розміщення відходів». Позиція Державної податкової служби ґрунтується на тому, що збір відходів в сміттєвих баках – є тимчасовим зберіганням відходів, що є підставою для нарахування та необхідністю сплачувати екологічний податок.

 

Профільні міністерства дотримуються позиції, що зберігання відходів в сміттєзбірних баках не потребує отримання дозволу спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами (яким є сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо). Таким чином, не можна трактувати зберігання сміття в баках до їх вивезення до спеціально відведених місць чи об'єктів для подальшого зберігання, сортування або утилізації, як операцію, з якої стягується екологічний податок згідно вимог ПК.

 

Крім того, необхідно звернути увагу на об’єкт оподаткування: сміття утворюють мешканці, які сплачують за вивезення сміття на користь ЖЕКів; ЖЕК сплачує транспортній компанії за вивезення та утилізацію (захоронення) відходів (в собівартості послуг закладений екологічний податок); компанія перевізник сплачує за утилізацію чи захоронення відходів (в собівартості послуг закладений екологічний податок); компанія «власник полігону» сплачує екологічний податок. 

 

Відповідно платниками є мешканці будинків (що утворюють відходи), а компанія «власник полігону» є податковим агентом щодо сплати екологічного податку.

 

Вимога щодо сплати екологічного податку ЖЕКами призводить до подвійного оподаткування самого об’єкту оподаткування (певної маси відходів), яка транзитом проходить від виробника (утворювача) до утилізатора (зберігача). ЖЕКи не є виробниками сміття та не підпадають під дію норм кодексу. ОСББ, ЖБК, ЖЕКи не зберігають відходи у спеціально відведених місцях чи об’єктах, що потребують дозволу уповноважених органів. Вони сплачують вартість послуг з перевезення та утилізації (захоронення) відходів іншим суб’єктам господарювання, у собівартість яких входить екологічний податок.

В судовій практиці з’явились факти прийняття рішень судами на користь платників податків, які в свою чергу підтверджують правильність використаних нами та профільними міністерствами доводів. З урахуванням того факту, що структура взаємовідносин між «утворювачами» відходів та «безпосередніми утилізаторами» в різних регіонах різна, необхідно зазначити наступну ситуацію. В разі укладання угоди на вивезення та утилізацію споживача взагалі не має щось турбувати – такі підприємства навіть опосередковано не відносяться до категорії «ризику». Такі підприємства не мають дозволів на розміщення відходів у спеціально відведених місцях.

 

А от тим підприємств, які укладають окремі угоди щодо перевезення та утилізації відходів необхідно, виходячи із конкретної ситуації, перш за все, письмово пояснити свою позицію відповідному органу Державної податкової інспекції та обов’язково отримати податкову консультацію щодо порушеного питання. Також можна звернутися до територіального відділення Мінекології з проханням отримати дозвіл на розміщення відходів «у баках для сміття» за певною адресою та отримати відмову. Після отримання податкової консультації (в разі шаблонної відповіді із посиланням на загальне роз’яснення ДПС) -  йти до суду.

 

Дмитро Локтев, спеціально для  «У.К.».