ГоловнаПублікаціїБлагоустрійАморальність ринку ритуальних послуг

Аморальність ринку ритуальних послуг

Протягом 2011 року в Україні було поховано 574 тисячі осіб. У грошовому еквіваленті загальний обсяг наданих ритуальних послуг та предметів ритуальної належності склав понад 1 млрд грн. І це – тільки офіційні дані.

Один із неписаних законів підприємництва каже: бізнес не розрахований на те, щоб вестися в дусі моральності або аморальності, він повинен вестися в дусі ефективності. Причому стосується цей «закон» усіх сфер, у тому числі і ринку ритуальних послуг. А тому спробуємо відкинути усі «моральні» аспекти цього питання, і поговорити тільки по суті: яким сьогодні є ринок ритуальних послуг в Україні. 

Протягом 2011 року в Україні було поховано 574 тисячі осіб. У грошовому еквіваленті загальний обсяг наданих ритуальних послуг та предметів ритуальної належності склав понад 1 млрд грн. І це – тільки офіційні дані. Скільки лишилось у шухлядах та кишенях директорів цвинтарів, правоохоронців та медиків (тобто усіх, тією чи іншою мірою причетних до констатації та фіксації смерті і організації майбутніх поховань) – не порахуєш. За неофіційною інформацією, у цій «делікатній сфері» реально крутиться у 8-10 разів більше грошей. 

Земельне питання 

На сьогодні в країні розміщується понад 32 тисячі місць поховань. Не все гаразд із їхнім благоустроєм. Відповідно до чинного законодавства, утримання кладовищ здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. Та на сьогодні, тільки близько 70 % місць поховань є благоустроєними. Таку далеко не стовідсоткову готовність у Мінрегіоні пояснюють браком грошей. Минулого року, приміром, органам місцевого самоврядування виділили на це 91 млн грн. З яких більше половини пішло на оплату праці персоналу. 

Читайте також:Ритуальні послуги по-київськи: вдень автобус - пасажирський, уночі - ритуальний

Проте найгостріше нині стоїть земельне питання. В країні потрібно створити понад півтисячі нових місць поховань. Хоча б частково вирішити проблему дефіциту землі під кладовища, могла б популяризація кремації. Роботи у цьому аспекті – непочатий край. Минулого року таким способом було поховано лише 3,3 % померлих. Щоправда, пояснити цей факт може і те, що самі крематорії функціонують лише у містах Одеса, Харків і Київ.

Відтак, багатьом українцям вони є просто фізично недоступними. Раціональність же такого способу поховання очевидна. Для прикладу: колумбарна стіна на 1030 ніш на Міському кладовищі у Києві заощадила близько 5 гектарів землі. 

До речі, у столиці кремація, насправді, досить популярна. Таким способом було поховано у 2011 році аж 52% померлих. Цей показник можна пояснити не стільки європейськістю киян (у Європі, до слова, поховання шляхом кремації сягають 80%), як високими розцінками на традиційне захоронення. Саме у столиці, між іншим, навіть офіційні ціни - найвищі в країні. І у середньому вартість одного поховання становить 3 648 гривень.

Читайте також: Закриті цвинтарі – індикатор «ритуальної» корупції

Та повернемось до земельного дефіциту. Його Київ відчуває, як ніхто. У місті, де щодня в середньому помирає 80 осіб, вільних місць на кладовищах лишилось лише до 2013 року.

Враховуючи це, за місце на цвинтарях родичам померлих доводиться викладати чималі суми. Хоча по закону такі  місця мали б виділятися безоплатно. Та наскільки реально діє ця норма, найкраще знає той, кому доводилось ховати близьку людину. Киянка Наталія рік тому втратила чоловіка. Тоді їй і справді запропонували безкоштовне місце на кладовищі, за 35 кілометрів від столиці… Або ж інший варіант – ближчий, але значно дорожчий. За «символічну плату» у кілька тисяч доларів, «небайдужі» до її горя люди пропонували місце на уже давно закритому Лісовому кладовищі. Щоправда, мова йшла про так званий «другий поверх». На тому місці уже було поховано людину. З дня її смерті минуло понад 20 років, тому згідно із законом до неї могли підселити «сусіда»… Подібні оголошення, коли б онуки чи далекі родичі торгували могилами своїх пращурів, попри усю моторошність цього процесу – зустрічаються і досі. Не гребують підзаробити на цьому і дехто із керівників цвинтарів. Причому, не тільки  у столиці.

У лютому цього року затримали заступника директора одного із обласних цвинтарів, який торгував місцями для поховання по 1,5 тис. дол. У квітні до рук правоохоронців потрапив його колега із Чернівців. І географія таких прикладів – уся Україна. 

А все мало б бути інакше 

Згідно із офіційними даними Мінрегіону, на кінець минулого року в країні працювало 602 ритуальні служби та ще 2727 підприємств різних форм власності. Щоправда, дану сферу послуг обмежує не тільки бажання споживача та його фінансові можливості, а й чимало нормативно-правових актів та інструкцій. Саме вони мають зробити процес похорон, якщо не менш болісним, то принаймні легшим в організаційному плані. 

На перший погляд, дана сфера в Україні мала б функціонувати як годинник. Парламентом, різними відомствами та міністерствами розроблено та прийнято стільки нормативно-правових актів та інструкцій, що і питань не повинно було б виникати. Але на практиці усе не так. Після розмови із кількома представниками цієї галузі стало очевидним: підводних каменів у цій сфері – чимало. І це, повторимось, попри те, що існує окремий Закон України «Про поховання та похоронну справу», офіційно затверджені порядки утримання кладовищ та інших місць поховання, державні санітарні норми і навіть єдина методика визначення вартості надання громадянам окремих видів ритуальних послуг тощо. 

Непорозуміння, а як результат і маніпуляції із законом, виникають уже на етапі перевезення тіла померлого із дому до місця зберігання. Сьогодні у затвердженому «Необхідному мінімальному переліку вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення» чітко прописано тільки процес доставки в морг тіл одиноких громадян, осіб без певного місця проживання або ж тих, від кого відмовились рідні. Їх для встановлення причин смерті в морг мають доставляти органи внутрішніх справ. А що ж із іншими категоріями громадян? Так як про їхнє перевезення нічого у Вимогах не сказано, на цьому намагаються підзаробити. При чому не завжди дотримуючись санітарно-гігієнічних норм. Трапляються випадки, коли перевезення труни з тілом померлого здійснюється громадським транспортом. Який після цього навіть без санобробки повертається на маршрут…

Читайте також: В останню путь – за ринковими законами

Та найдивніше те, що такі «перевізники» самі знаходять померлого. І не встигають лікарі констатувати смерть, як вони уже пропонують свої послуги. Щоправда, це «диво» не природне, а рукотворне. За фінансову винагороду, дехто із медперсоналу «зливає» інформацію про смерть людини певній фірмі.

Щоби надалі унеможливити хоча б ці порушення, Мінрегіон у травні цього року розробив проект наказу про внесення змін до уже згадуваного необхідного мінімуму вимог. У ньому пропонували чітко прописати: доставка тіл померлих до місць їх зберігання – не ритуальна послуга. А тому здійснювати її повинні органи внутрішніх справ або заклади охорони здоров’я. Крапка. Іншим установам, організаціям та суб’єктам господарювання усіх форм власності робити це категорично заборонено. Та судячи із того, що наказ і досі не прийнято. Ймовірно, так він і залишиться проектом. Адже інший проект, який у той же день було запропоновано для громадського обговорення, затвердили ще у липні цього року. Стосувався він удосконалення порядку утримання кладовищ та полегшення процесу встановлення намогильних споруд. 

Досі не вирішено питання створення нових крематоріїв. І основний нюанс: за чий рахунок їх будувати? Очевидно, що без приватних інвестицій не обійтись. Але для цього потрібно внести зміни у законодавство.

Майже  в унісон усі учасники ринку констатують: за майже 9 років, що діє Закон, конкурентне середовище і досі майже не створене. На законодавчому рівні не визначено повний перелік послуг, які відносяться до ритуальних. Не проведено комплексної і масштабної інвентаризації кладовищ. До речі, за даними Асоціації працівників ритуального (похоронного) обслуговування населення, на закритих кладовищах насправді до 30 % земель «гуляє»… Чимало клопоту додають і нелегальні ритуальні фірми. Яким взагалі жодні закони не писані. (Нагадаємо, що за законом, займатися похоронною діяльністю можуть тільки спеціалізовані комунальні служби та комерційні структури, що підписали з ними відповідні угоди).  І таких проблемних точок – чимало.    

Та, мабуть, основна проблема цієї сфери – відсутність єдиного бачення на подальший її розвиток. Поки дехто із міських чиновників обстоює інтереси комунальних підприємств і наполягає на посиленні ролі держави у контролі та діяльності цього ринку. Приватні структури переконують, що тільки віддавши цю сферу на «приватизацію» можна подолати корупцію та порушення у ній. Можна припустити, що дискусії з цього приводу триватимуть і надалі. Надто багато грошей «крутиться» у цьому бізнесі.  

 
Коментарі (1)
Андрій Осадчий
06 Вересня 2012 p. 09:05
Пам'ятаєте, як починається безсмертний роман Ільфа та Петрова "12 стільців"? "В уездном городе N было так много парикмахерских заведений и бюро похоронных процессий, что казалось, жители города рождаются лишь затем, чтобы побриться, остричься, освежить голову освежителем и сразу же умереть"...ритуальний бізнес в усі часи був найприбутковішим, адже люди мають, нажаль, властивість помирати. А інші люди мають властивість на цьому заробляти, користуючись тим, що родичі померлої особи в ці важкі дні знаходяться в стані афекту та згодні прийняти всі умови. Заробляють на горі людському всі - приватні фірмочки, солідні ритуальні агенства, які пропонують придбати навіть домовини з вбудованими кондиціонерами, чиновники, які підписують дозоволи на ритуальну діяльність, а й не рідко самі здійснюють її через підставних осіб...таки ми вже є слов'яни...