Гаряча вода: хто відповідальний?

Відсутність законодавчого врегулювання питання надання населенню послуги гарячого водопостачання призводить до виникнення значних сум заборгованості житлових організацій перед комунальними підприємствами, неможливістю обрахувати обґрунтовану вартість послуги, та, як наслідок, - відсутність відповідальних за низьку якість гарячого водопостачання.

 

Проблема з отриманням послуги гарячого водопостачання належної якості давно стала однією з найголовніших для побутових споживачів. В столиці та багатьох великих містах країни гарячу воду вимикають на довгий термін для проведення гідравлічних випробувань у міжопалювальний період. В деяких населених пунктах українці взагалі не знають, що таке централізоване гаряче водопостачання, та змушені гріти воду самостійно за допомогою електричних бойлерів чи газових котлів. За словам голови Нацкомісії, що здійснює державне регулювання в сфері комунальних послуг Валерія Саратова, централізоване гаряче водопостачання вдалося зберегти лише у 19 містах, де проживає всього 15% населення України.  

 

Основною причиною цього є відсутність законодавчого визначення та врегулювання механізму виробництва та постачання гарячої води споживачеві. Тобто де-юре в Україні такої послуги не існує, але де-факто українці отримають її, та, головне, сплачують за спожиту гарячу воду чималі кошти. Зокрема, вартість кубометру гарячої води для побутових споживачів, які мають прилади обліку в різних областях варіюється у діапазоні 12-22 грн, а за нормами (у середньому людина має споживати 3-6 кубометрів на місяць) – 17-20 грн. 

 

Відсутність законодавчої бази в цій сфері актуалізує низку серйозних проблем. А саме: ані водопостачальні компанії, які подають холодну воду для її підігріву, ані підприємства теплової енергетики, що здійснюють підігрів води, ані житлові організації не прагнуть брати на себе відповідальність за виробництво та постачання послуги. Невизначеність виконавця послуги залишає відкритим питання відповідальності за якість гарячого водопостачання, та також ставить під сумнів обраний механізм обчислення її вартості.  

Втім, спроби сформувати основні законодавчі норми робилися і в уряді, і в парламенті. Розробляти відповідний законопроект в Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ почали ще у минулому році. Тодішній Міністр Анатолій Близнюк заявляв про те, що відомство готує документ, який, перш за все, надасть визначення поняттю «гаряче водопостачання», але зі зміною керівництва Мінрегіону у грудні 2012 року, ініціативи з цього приводу припинилися. 

 

Народні обранці зареєстрували два проекти законів №2244а «Про гарячу воду та гаряче водопостачання» та  №2244а-1 «Про централізоване постачання гарячої води». В цих документах детально прописується та регламентується система надання послуги з гарячого водопостачання населенню, обліку витрат та відповідальності сторін. Однак минулого тижня документ №2244а-1 Комітет Верховної Ради з питань будівництва, містобудування, ЖКГ та регіональної вирішив винести в сесійний зал парламенту тільки один документ - №2244а. Законопроектом передбачається, що гаряча вода має відповідати вимогам до питної води та мати температуру не нижче 55 градусів Цельсія, встановлюється відповідальність за неналежну якість гарячої води та припинення її постачання. Окрім того, документом визначаються повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування щодо регулювання постачання гарячої води. Однак коли законопроект буде прийнято - наразі невідомо.

 

Спробуємо розібратись зі схемою виробництва та постачання гарячої води. Водоканал постачає воду для підігріву, ТКЕ її підігріває (в цьому моменті відбувається виробництво гарячої води) і далі транспортується до споживача (будинку). Відповідно є три схеми, які відрізняються місцерозташуванням виробництва гарячої води. Виробництво гарячої води може бути у котельні, може бути у Централізованому тепловому пункті (ЦТП) або в Індивідуальному тепловому пункті (ІТП).

 

У випадку з ІТП – система досить проста і не викликає проблем. Так в ІТП входить мережа опалення та холодного водопостачання. За рахунок теплопостачання холодна вода підігрівається і йде по циркуляційній мережі будинку. В такому випадку споживачі сплачують за холодну воду і трішки більше (витрати теплової енергії на підігрів холодної води) за теплову енергію по лічильникам.

 

В інших схемах гарячого водопостачання (ЦТП, котельня) ситуація складніша. Водоканали скаржаться на теплокомуненерго, що останні не сплачують кошти за постачання холодної води, яка була подана на підігрів. В такому випадку водоканали стають заручниками ситуації. Зупинити постачати холодну воду для підігріву вони не можуть, адже тут же спрацьовує політичний момент. Та і технічно це досить важко, адже в системі підключені й інші споживачі. Також і міська влада категорично проти таких відключень. 

Причиною таких галузевих суперечок є, як раз, невизначеність виробника та виконавця послуги. Найгостріше це питання стоїть у Києві. Якщо в інших містах виконавця послуги компромісним рішенням встановлює місцева влада, то в Києві з цим не поспішають. У столиці брати на себе відповідальність за виробництво послуги за відсутності відповідного нормативно-правового регулювання не поспішають ані ПАТ «Київводоканал», ані ПАТ «Київенерго». 

 

«Відсутність юридично визначеного виконавця послуги гарячої води призводить до безлічі проблем, які стосуються сплати за витрачені ресурси, та негативно впливає на фінансово-економічному стані підприємства», - зазначила під час засідання круглого столу «Київводоканалу» та «України Комунальної», що проходив у серпні поточного року, радник голови правління з інформаційної політики АК «Київводоканал» Вікторія Яковлєва.

 

В дирекції комунікацій «Київенерго» запевняють, що у процесі виробництва послуги гарячого водопостачання беруть участь «Київводоканал» (як постачальник холодної води), компанія здійснює її підігрів та ЖЕО, ЖБК або ОСББ, які формують рахунок за названу комунальну послугу, і розщіплюють платежі, що надходять від населення за отримані послуги, на плату за холодну воду та підігрів. Втім, в «Київенерго» зазначають, що компанія «готова виступати постачальником послуг ГВП і ЦО, і закріплювати цей свій статус індивідуальними договорами з побутовими споживачами, але за певних умов. Тому що відповідаючи за якість послуги перед кінцевим споживачем, компанія розраховує, що інші співучасники цього процесу (від яких теж залежить якість послуги для споживача), готові так само відповідально ставитись до процесу і юридично закріплювати цю відповідальність». 

 

Експерти підтверджують, що проблема гарячої води - столична, а не регіональна. Наприклад, у Запоріжжі теплопостачальна компанія є і виробником гарячої води, і виконавцем послуги з постачання гарячої води. 

 

«На відміну від всієї України, в Запоріжжі проблем з гарячим водопостачанням немає. Гаряча вода була все літо(з перервою на профілактичні роботи) і зараз вона теж є. Такої проблеми в Запоріжжі вже давно не існує», – пояснює Голова правління громадської організації «ОЖБК, СБКБ «Вікторія» Людмила Шанц. Вона запевнила, що питання відключення від гарячого водопостачання вирішують самі мешканці на основі розрахунків вигідності по оплаті – сплачувати за приладами обліку споживання гарячої води або за спожиту електричну енергію при встановленні бойлеру для підігріву холодної води.

 

Однак є у Києві ще й інша проблема. За словами директора розрахункового департаменту «Київводоканалу» Станіслава Каплуненка, наразі підприємству не сплачують за гарячу воду 234 будинки, в яких створені ЖБК. За рік сума їхнього боргу сягнула 32 млн грн. «При цьому варто зазначити, що рівень сплати киянами за отриману послугу складає приблизно 80%, а до постачальника послуги доходить не більше 50-60% сплачених коштів. І проблема у полягає тому, що боржниками частіше за все виявляються не громадяни, а управляючі організації, зокрема, ОСББ та ЖБК. Так, зі 1117 існуючих на даних час у Києві кооперативів 234 є хронічними боржниками з комунальних послуг і, зокрема, з постачання гарячої води. Найбільше їх знаходиться у Деснянському й Оболонському районах столиці», - повідомив пан Каплуненко. 

Читайте також: Проблеми гарячого водопостачання сягнули законодавчого рівня

Також у водоканалі пояснюють заборгованість тим, що мовляв ОСББ та ЖБК сплачують лише на рахунки «Київенерго» за підігрів, а «Київводоканалу» – за постачання води для підігріву – ні. Позиція об’єднань зрозуміла – угод з Київводоканалом нема, законодавства нема, товар вони отримують від Київенерго і сплачують їм же.

 

Представники ОСББ та ЖБК пояснюють ситуацію із заборгованістю також з непогашеною різницею у тарифах на гаряче водопостачання.

 

«Щорічно КМДА надавала і продовжує надавати субвенції з бюджету міста на погашення різниці у тарифах з ГВП комунальним ЖЕКам та іншим споживачам, всім окрім ЖБК та ОСББ. У минулі роки два рази таку різницю отримали і декілька ЖБК та ОСББ. Це було вибіркове асигнування у «своїх» районах міста (кому хотіли – тому дали), а Дніпровський р-н кожен раз обходять. І от прийнято рішення КМДА про виділення коштів для ЖБК та ОСББ міста. І кошти пішли на райони. Всі райони Києва вже отримали ці кошти і отримали ЖБК та ОСББ на відкриті рахунки у районних Держказначействах з подальшим перерахунком ПАТ «Київенерго». Отримали усі окрім Дніпровського району», – підкреслила Голова Дніпровського осередку ГО СВЖ Антоніна Тимошенко.

 

Експерти вбачають декілька рішень з непростої ситуації. За словами екс-Міністра з питань ЖКГ, голови Спілки власників житла багатоквартирних будинків України Олексія Кучеренка,  ПАТ «Київенерго» може бути виконавцем послуги за умови передачі їм у користування внутрішньобудинкових мереж. «Але тоді варто в тарифі врахувати кошти на утримання цих самих мереж. Відповідно тоді компанія буде відповідати за стан мереж. Наразі внутрішньо будинкові мережі це спільна власність мешканців будинку», - підкреслює пан Кучеренко. 

 

В іншому випадку, виробник гарячої води готовий постачати гарячу воду і заключати індивідуальні договори зі споживачами. Але тоді розрахунок повинен йти по будинковому лічильнику на межі будинку. У такому разі, об’єднання мешканців типу ОСББ, ЖБК чи ЖЕК повинні брати на себе підготовку до опалювального сезону. Адже, якщо будинок не готовий, як це часто буває, а гаряча вода постачається, то часто виникає додаткові втрати в результаті аварій.

 

Очевидно, що виходом із анархічної ситуації повинно стати прийняття нормативно-правових актів, що будуть регулювати питання гарячого водопостачання та визначення виконавця відповідних послуг. Фактично, постачання гарячої води у по квартирам це, як кажуть економісти, – роздрібна торгівля. Важко уявити, чому досі це нікого не цікавить. Адже як показує економічний досвід, роздрібна торгівля досить вигідна – собівартість товару і ціна для кінцевого покупця досить відрізняється. Це гарний спосіб заробляти кошти і неважливо, хто це буде.