ГоловнаПублікаціїТеплоенергетикаПравила гри державно-приватного партнерства. Частина 2

Правила гри державно-приватного партнерства. Частина 2

За два роки після прийняття пакету законів про державно-приватне партнерство в Україні вертикаль виконавчої влади так і не спромоглася створити необхідні умови для успішного втілення в життя інвестиційних проектів з приватними партнерами

Початок матеріалу про державно-приватне партнерство пропонуємо прочтитати тут.

 

За два роки після прийняття пакету законів щодо державно-приватного партнерства в Україні вертикаль виконавчої влади так і не спромоглася створити необхідні умови для успішного втілення в життя інвестиційних проектів з приватними партнерами. В підтвердження цієї тези можна наводити безліч прикладів.

Політична стабільність

Останні вісім років Україна знаходиться в стані перманентних виборів і постійної політичної кризи. Нестабільність влади в Україні, невизначеність її політичного курсу, невизначеність пріоритетів розвитку, неспроможність дотримуватись власних гарантій – всі ці фактори лякають потенційного інвестора, адже відомо, що інвестор буде вкладати гроші в ту країну, де забезпечено стабільність відносин та гарантовано незмінність принципу приватної власності та недоторканності інвестицій. Особливо це стосується західного інвестора, який звик до того, що змінюються президенти та уряди, а гарантії недоторканості вкладених інвестицій зберігаються, незважаючи на те, яка політична сила зараз при владі. Західному інвестору не зрозуміло, як можна в Україні від імені одного складу уряду давати державні гарантії на 20 років щодо відшкодування 30% вартості житла в новобудові, а від імені іншого складу уряду не виконувати та не фінансувати надані державні гарантії.

Пільги в оподаткуванні

На відміну від приватних партнерів у Європі, українське законодавство не передбачає пільгового оподаткування учасників державно-приватного партнерства. Декларуючи в Законі України «Про державно-приватне партнерство» принцип найбільшого сприяння приватному партнерові, український уряд збільшує реальне фіскальне навантаження на концесіонерів, орендарів та інвесторів. У кінці 2011 року до Податкового кодексу України були внесені зміни, які суперечать Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів  централізованого водо-, теплопостачання  і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», відповідно до яких у випадку передачі в оренду чи концесію цілісного майнового комплексу державного або комунального підприємства, з наступною ліквідацією державного або комунального підприємства або їх приєднанням до платника податків – орендаря чи концесіонера, останній, після прийняття цілісного майнового комплексу державного або комунального підприємства в оренду чи концесію, набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу, які виникли у державного або комунального підприємства до передачі цілісного майнового комплексу в оренду або концесію.

Читайте також: Батареї просять... інвестицій!

Чи багато потенційних інвесторів (орендарів, концесіонерів), які мають намір вкласти кошти в підприємства ЖКГ і яких і так вкрай мало в нашій державі, не відмовляться від своїх намірів інвестувати, коли дізнаються, що їм, які приймуть в управління зношені, діряві, майже зруйновані мережі водо- і теплопостачання, доведеться сплатити ще й податкову заборгованість підприємства ЖКГ, яке так  безгосподарно використовувало комунальне майно? Впевнений, що таких бажаючих повісити на себе чужі борги не буде жодного.

Невтручання в господарську діяльність приватного партнера

Залишивши за собою право формувати тарифи на комунальні послуги, які будуть продуктом реалізації державно-приватного партнерства, держава, формально прямо не втручаючись у господарську діяльність інвестора, фактично здійснює фінансове управління приватним партнером. Оскільки тарифи на комунальні послуги в нашій державі завжди були і, незважаючи на створення Нацкомпослуг, залишаються інструментом політики, то приватний інвестор завжди буде заручником політичної ситуації та матиме тарифи на послуги не економічно обґрунтовані, а політично доцільні. ТОВ «Луганськвода»,  концесіонером якого є «Росводоканал», має тарифи, які відшкодовують тільки 89% витрат на вироблення послуги. Через складну фінансово-економічну ситуацію та збитковий тариф інвестор змушений був скоротити обсяг інвестицій, який затверджено концесійним договором. Через намагання сподобатися потенційним виборцям місцевої влади Луганська втрачено сенс здійснення партнерства.

Відкритість і прозорість діяльності органів державної та місцевої влади щодо визначення приватних партнерів

В Україні слова «чиновник» та «корупція» давно вже стали синонімами. Ні для кого не є секретом, що вертикаль державної влади корумпована згори донизу наскрізь. Для потенційного західного інвестора, який має намір брати участь в державно-приватному партнерстві, не зрозуміло, чому він повинен давати хабар за участь в концесійному конкурсі, за перемогу в цьому конкурсі, за справедливу оцінку майна, за затвердження економічно обґрунтованих тарифів, за будь-яку дію чиновника щодо оформлення відносин державно-приватного партнерства.

Читайте також: Концесія мереж все ближче... На папері

Непрозорі правила проведення концесійних та орендних конкурсів, непрозорі конкурсні умови, кабальні умови концесійних договорів – все це зумовлює не бажання потенційного інвестора брати участь у державно-приватному партнерстві та вкладати кошти в розвиток ЖКГ. Для демократичної Європи нонсенс якщо чиновник одноосібно в кабінеті вирішує питання майна, що належить територіальній муніципальній громаді без широкого громадського обговорення. Скандали з непрозорими конкурсами, в яких учасниками були компанії «Інфокс» та «Росводоканал» - найяскравіше тому підтвердження.

Спрощення дозвільних та реєстраційних процедур

Дозволяючи бути потенційним концесіонером чи орендарем об’єкта тепло – чи водопостачання будь-якій фізичній особі-підприємцю або будь-якій юридичній особі навіть без відповідної ліцензії на здійснення цих видів діяльності, законодавець свідомо наражає потенційного приватного партнера просто захлинутися від штрафів контролюючих органів за здійснення не ліцензованої діяльності. За діючими процедурами на отримання ліцензії піде від одного місяця до півроку, в залежності від наявності всіх необхідних технічних документів, дозволів на використання надр тощо. Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» здійснення діяльності без ліцензії тягне адміністративну та фінансову відповідальність підприємства – приватного партнера. Тому інвестор просто збанкрутує, сплачуючи штрафи всім контролюючим органам, які почнуть «викручувати руки» інвестору одразу після реєстрації договору концесії або оренди.

 

Таких прикладів можна наводити безліч. У законі прописані одні норми, на практиці зовсім інша реальність. До втілення в життя проектів державно-приватного партнерства європейського зразка нам ще дуже далеко через слабкість виконавчої дисципліни, насамперед. Одне може потішити в цій ситуації – те, що чиновники, які будь-що намагаються зберегти існуючий стан речей у системі управління галузями економіки, теж користуються житлово-комунальними послугами. І настане момент, коли в квартирі чиновника вода не потече з крану, бо 90% її втратили через діряві труби, коли сміття не вивезуть, бо останній сміттєвоз відробив уже 3 життя, коли він одягне старенький дідусевий кожушок, щоб зігрітися, бо труби опалення замерзнуть у самий лютий мороз, і тоді він зрозуміє, що потрібно таки пустити на ринок комунальних послуг приватних інвесторів і не заважати їм працювати, бо державно-приватне партнерство – це останній шанс житлово-комунального господарства залишитися живим…

 

Володимир Ронін, спеціально для ІА «Україна Комунальна»

 
Коментарі (0)