ГоловнаПублікаціїТеплоенергетика Правила гри державно-приватного партнерства. Частина 1

Правила гри державно-приватного партнерства. Частина 1

Державно-приватне партнерство – це форма організації бізнесу між державою та приватною сторонами, яка дозволяє реалізовувати суспільно значущі проекти у різних сферах інфраструктури більш ефективним шляхом.
Системна криза житлово-комунальної галузі вже стала «притчею во язицех» як серед чиновників, які мають відношення до управління цією галуззю, так і серед пересічних споживачів комунальних послуг.
 
Схоже що і перші, і другі настільки звикли до того, що житлово-комунальне господарство пасе задніх серед галузей народного господарства, що просто зневірилися у можливості вдихнути нове життя та відродити з попелу кризи тепломережі та водоканали. І справді, як можна сподіватися на відродження галузі, якщо основні фонди підприємств ЖКГ характеризується високим рівнем морального та фізичного зносу (до 80% амортизації), коштів державного бюджету хронічно не вистачає на реконструкцію та модернізацію об’єктів ЖКГ, адже для 100% реконструкції потрібно витратити два річних державних бюджети України, якість надання житлово-комунальних послуг знаходиться на рівні 80-х років минулого століття, застарілі технології обробки та очищення питної води реагентами, які давно не використовуються в Європі, величезні довжина магістральних теплових мереж, в яких зникає до 60% теплоносія.

Світовий досвід

Однак, як свідчить міжнародний досвід, безвихідних ситуацій не буває і з будь-якої складної ситуації можна вийти з гідністю, потрібно лише проявити гнучкість, «креатив» та здібності якісного менеджера. Опинившись в глибокій рецесії в середині 80-х років минулого століття уряд Великої Британії на чолі з Маргарет Тетчер вперше вирішив застосовувати державно-приватне партнерство як інструмент залучення коштів приватних інвесторів в галузі економіки, які держава просто була не спроможна самотужки вивести з глибокої рецесії.
 
Нагадаю, що відповідно до визначення, яке дає Організація Об’єднаних Націй, державно-приватне партнерство – це форма організації бізнесу між державою та приватною стороною, яка дозволяє реалізовувати суспільно значущі проекти у різних сферах інфраструктури більш ефективним шляхом, ніж можна досягти ймовірними партнерами поодинці, та передбачає спільне інвестування матеріальних та нематеріальних активів на умовах концесії, спільної діяльності, угоди про розподіл прибутку тощо.
Читайте також: Концесійні міражі
 
Спочатку державно-приватне партнерство в Великій Британії базувалося на концесійних договорах, згідно з якими користувач був покупцем послуги, а приватний сектор – її постачальником. Застосування державно-приватного партнерства все більше зосереджувалося на наданні послуг для соціальної інфраструктури, такої як школи, водопостачальні та теплопостачальні підприємства, лікарні, в’язниці. У цьому разі уряд, державний сектор є покупцем послуги.
 
Сьогодні програму Великої Британії можна вважати зрілою: підписано понад 900 проектів, багато з яких реалізуються у сфері соціальної інфраструктури. Більшість цих проектів здійснюється органами місцевої влади. У результаті із 100 проектів, що функціонує, у 80-90% випадках рівень їх виконання є задовільним.
 
Після такого успіху Великої Британії аналогічні проекти були запроваджені і інших європейських країнах. Так, наприклад, у Франції після прийняття 2004 року Закону «Про державно-приватне партнерство»впроваджується 50 проектів на суму 8 млрд євро та 23 на суму 1,5 млрд євро. В сусідній Росії після запровадження в середині 90-х років минулого століття 30% міських служб водопостачання вже фінансуються приватними компаніями.
 
Аналіз досвіду успішного впровадження урядами європейських країни проектів державно-приватного партнерства показав, що для позитивних результатів від їх реалізації потрібно декілька умов:
 
- стабільна політична ситуація в країні, адже дуже важливо, щоб державний сектор був незмінним і чітко визначив те, чого він хоче;
 
- чіткі та прозорі «правила гри», тобто права та обов’язки держави та приватного партнера, які мають бути вписані в законодавчих актах;
 
- запровадження режиму найбільшого сприяння приватному партнеру, введення податкових пільг, звільнення від концесійних платежів на перші 5 років здійснення проекту державно-приватного партнерства;
 
- принцип невтручання держави у господарську діяльність приватного партнера;
- надання гарантій збереження інвестицій та приватної власності в незалежності від того, яка політична сила при владі;
 
- збереження державної та комунальної форми власності на об’єкти з одночасним упровадженням механізмів управління інфраструктурою приватними партнерами;
 
- відкритість і прозорість діяльності органів державної та місцевої влади щодо визначення приватних партнерів;
 
- забезпечення надання якісних і здешевлених послуг як показник результативності й ефективності державно-приватного партнерства;
 
- поєднання ресурсів фінансово-кредитних установ під гарантії органів державної та місцевої влади;
 
- розподіл ризиків, визначення зобов’язань та відповідальності в договорі державно-приватного партнерства;
 
- захист інтересів та задоволення потреб громади, контроль за якістю надання послуг приватними партнерами, обговорення та моніторинг проектів за участю громадських організацій.

Державно-приватне партнерство - альтернатива приватизації

1 липня 2010 року під значним тиском міжнародних організацій, насамперед Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), яка запроваджує в Європі та в Україні Програми розвитку державно-приватного партнерства, Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про державно-приватне партнерство», який визначив, що у рамках здійснення державно-приватного партнерства, в тому числі і в галузях теплопостачання та водопостачання, між державою та приватними партнерами можуть укладатися договори про концесію; спільну діяльність; розподіл продукції тощо. 
 
Як логічне продовження цього Закону, 21.10.2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання  і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», були внесені зміни до Законів України «Про концесії», «Про місцеве самоврядування», «Про ціни та ціноутворення», Земельного кодексу України інших законодавчих актів України.
 
Попри загальну високу якість прийнятих законів, додержання правил юридичної техніки при їх прийнятті, запозичення найкращого європейського досвіду впровадження проектів державно-приватного партнерства, за майже два роки після набрання ними чинності в України по справжньому в чистому вигляді не реалізовано жодного проекту державно-приватного партнерства, особливо це стосується галузі житлово-комунального господарства.
 
Окрім двох-трьох компаній (російський «Росводоканал», австрійська холдингова компанія AmiWater, французька Veolia, литовська група Е-Energija), які могли б бути потенціальними інвесторами – приватними партнерами держави та органів місцевого самоврядування у справі модернізації ЖКГ та залучення приватних інвестицій в цю галузь, ніхто з вітчизняних та іноземних бізнес-структур не виявляє зацікавленості укладати угоди про державне-приватне партнерство у відношенні багатостраждальних вітчизняних Теплоенерго та Водоканалів. 
 
Постає логічне та розумне питання – чому попри високу якість законодавчих актів потенційні інвестори не окупують офіси комунальних підприємств та місцевих рад  з метою якнайшвидшого укладання договорів про співпрацю та концесію та отримання прибутку від вкладених коштів?
 
Відповідь на нього дуже проста – Україна є державою в якій закони звикли не виконувати, особливо якщо закон містить нові, революційні правила гри. Управлінська та політична система України являє собою страшний симбіоз радянської системи управління часів «брежнєвського застою» та новітньої бюрократичної вертикалі влади, яка діє перш за все для задоволення своїх інтересів, а в другу чергу – загальносуспільних. Урядовці, місцеві державні адміністрації, чиновники на місцях роблять все, щоб спустити на гальма, не виконувати, заміняти своїми розпорядженнями та інструкціями законодавчі акти, які становлять небезпеку для системи, намагаючись її змінити, реформувати, покращити. 
 
Про те, як працює державно-приватне партнерство в Україні, читайте 16 травня.

Володимир Ронін, спеціально для ІА «Україна Комунальна»
 
Коментарі (0)