Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про теплопостачання» (реєстр. № 9374) пропонує внести зміни до єдиної статті, діючого Закону, яка чітко забороняла відключення в опалювальний період об'єктів теплопостачання від систем енерго-, газо-, водопостачання як об'єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення. Важко зрозуміти, чи то теплоенерго тепер перестало виконувати функції «життєзабезпечення», чи підходи держави до тарифного регулювання забезпечили підприємства ТКЕ економічно обґрунтованими тарифами, чи то важелі «стратегічного призначення» перехилились, в черговий раз, на рятування загальнодержавного банкроту – НАК «Нафтогаз України». Суб'єкт законодавчої ініціативи – Кабінет Міністрів України, а саме він є розробником даного законопроекту, пропонує ввести обмеження поставок природного газу ТКЕ, які заборгували за спожитий природний газ, до технологічного мінімуму споживання, забезпечивши тим часом «номінальне функціонування підприємства».
Насторожує те, що Кабінет Міністрів України, маючи інформацію щодо того, що в Україні немає жодного теплоенерго, яке б не боргувало за спожитий природний газ, планує «викручувати руки» підприємствам в період проходження опалювального сезону, роблячи тим самим заручниками населення, яке буде отримувати теплоносій за «номінальною» температурою. Питання необхідності в повному об'ємі здійснювати розрахунки за спожитий природний газ підприємствами ТКЕ не обговорюється взагалі. Питання лише в тому, що має стати джерелом для цих розрахунків – тарифи, які покривають витрати підприємств на 65 відсотків чи кошти державного бюджету на покриття різниці в тарифах,які не передбачаються в бюджетах.
Крім зменшення об'ємів постачання природного газу підприємствам-боржникам, суб'єктів господарювання на цьому ринку чекає ще один «сюрприз». Постанова КМУ від 03.12.2008 № 1082 «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ», яка була опротестована Генеральною Прокуратурою України, яка не дозволяє теплопостачальним підприємствам виконати вимоги статей 15 та 24 Закону України «Про оплату праці», податкові зобов'язання в частині платежів до бюджету, розрахуватись за вже отриманими кредитами, і дія якої все ж таки «породила» станом на 04.11.2011 року 2,7 млрд грн заборгованості за спожитий газ (або 71 % розрахунків) стала основою до проекту Закону України «Про внесення зміни до статті 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (реєстр. № 9364).
Нагадаю, що статтею 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» встановлено порядок проведення розрахунків за природний газ всіма категоріями споживачів з гарантованим постачальником природного газу, що передбачає відкриття в установах уповноваженого банку поточних рахунків із спеціальним режимом використання та перерахування коштів відповідно до алгоритму розподілу.
Відмінною особливістю рахунків із спеціальним режимом використання є їх спеціальний характер – вони призначені виключно для акумулювання коштів, отриманих за природний газ, та подальшого розподілу їх між учасниками ринку природного газу. При цьому щодо об'єктивності у визначенні та взаємопогоджені частки доходу кожного підприємства, вже за час дії постанови КМУ, виникають сумніви. Підтвердженням цього є затверджені відсотки відрахувань, які ТКЕ повинні сплачувати відповідно до встановленого алгоритму розподілу, які подекуди сягають 105 % чи 120 % (!) від коштів, що надійшли на рахунок підприємства.
Як зазначається в Пояснювальній записці до проекту Закону -«оскільки, на сьогодні Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» імпортує значні обсяги природного газу з Російської Федерації актуальним стоїть питання повних та вчасних розрахунків з ВАТ «Газпром». Але з огляду на зазначене, можливе відволікання коштів, які надійшли від споживачів за природний газ, на інші потреби, ніж розрахунки за отриманий природний газ, є неприпустимим.
Саме застосування таких рахунків дозволяє чітко розподілити плату споживачів природного газу на оплату самого товару та послуг з його транспортування, розподілу та постачання.
Зазначений захід є дуже ефективним, адже спонукає підприємства з газопостачання та газифікації збирати кошти не тільки за свої послуги і не в першу чергу за них, а лише разом з оплатою основного товару – природного газу. Тому так швидше здійснюються розрахунки за природний газ з постачальниками». От тільки дивним залишається те, що виплату заробітної плати та платежі до бюджету, Кабінет Міністрів України, який і в цьому випадку ініціював цей законопроект, вважає «відволіканням коштів». А от щодо «ефективності» зазначеного методу - то борги за спожитий газ, заборгованість із заробітної плати та по платежах до бюджету говорять самі за себе. Хоча «ефективність» таких методів встановлюється у кожного з своєї висоти.
І ось тут цікавим є ще один проект Закону України «Про внесення зміни до статті 22 Закону України «Про теплопостачання» щодо передачі майна, що використовується для вироблення теплової енергії (об'єктів теплопостачання)» (реєстр. № 9399).
У випадку прийняття цього законопроекту практика передачі об'єктів теплопостачання, у тому числі на підставі рішень органів місцевого самоврядування, від одного суб'єкта господарювання до іншого без визначення правонаступника боргів буде неможливою. І це ще один із законопроектів, який захищає інтереси НАК «Нафтогазу України» так як, в даному проекті закону мова йде про передачу боргів, які утворились за енергоносії (!), до яких відноситься природний газ та електроенергія. Залишається відкритим питання - хто ж з інвесторів прийде на таке підприємство, щоб «допомогти» підняти галузь, вклавши при цьому свої кошти та ще й погасити борги тих, хто не надто добросовісно працював до нього з джерел, не передбачених жодним нормативним актом. От тільки дивним є те, чому аналогічні норми не пропонується прописати і щодо підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, та і ЖЕКи, КРЕПи та інші назви «грішать» тим же. Чи не тому, що там немає поставок природного газу?
Чим же «потішитись» у випадку прийняття вищеперелічених проектів законів Верховною Радою України. В першому випадку (проект № 9374) – відсутністю методики, яка визначатиме технологічний мінімум споживання природного газу, яка повинна бути затверджена спільним рішенням центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства та енергетики.
В другому випадку (проект № 9364) – варто вчитись «виживати» в діючому законодавчому полі, відшукуючи «що не заборонено – те дозволено».
В третьому (проект № 9399) – варто не чекати нічого. Модернізація галузі за рахунок тарифу чи бюджетних коштів просто неможлива, а приватний капітал ця галузь не цікавитиме ще довго.
Саме тому марно надіятись, що в найближчий час принципи однозначності та рівності перед формуванням тарифів, правилами діяльності на ринку природних монополій та відповідальність будуть однакові для «всіх і кожного» суб'єкта господарювання. Дива не буде. І чи готова сьогодні нафтогазова галузь взяти на себе функції життєзабезпечення у випадку, якщо в один час і по всій країні зупиняться підприємства ТКЕ?
Чи не до цього спостерігається чітка тенденція?
Також працівникам галузі має бути цікавим ще й такий маленький аспект - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України законопроекти з реєстраційними № 9374 та № 9399 погодило без зауважень, в той час як деякі міністерства свої зауваження все таки висловили. Так на чиєму ж боці грає центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної житлової політики і політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства?
Тетяна Ларіна, спеціально для ІА «Україна Комунальна»
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
