Укрзалізниця: зайці є, нема капусти

Новини по темі

28 Грудня 2021 p. 11:11
«Несерйозні» підсумки 2021 року  

20 Серпня 2021 p. 10:35
Невідповідність державним стандартам теплолічильників фірми «Семпал» офіційно підтверджено  

05 Серпня 2021 p. 14:13
Чому українські комунальники закуповують лічильники проросійського виробника?   

Новації новаціями, але хочеться і якоїсь стабільності і можливості добратися додому. Хтозна, можливо вже у листопаді тема даної статті стане далеко не актуальною і над нею можна буде просто посміятися.

Усі ми знаємо, що означає бути студентом – безтурботні роки, «розв'язані руки», самостійне життя і... вихідні в дорозі. А у зв'язку з цим – нескінченні черги біля кас, постійні нарікання «дорослих» на те, що студенти заважають їхати (хоча іноді у транспорті на одного-двох студентів два десятки «дорослих») і, відповідно, «стоячі» пасажири, або ж так звані «зайці». Хоча... цих людей важко назвати справжніми «зайцями» адже за проїзд вони платять (хоч і не в касу) – і тут як пощастить – хтось із провідників бере трішки менше вартості квитка (як правило у електропоїздах місцевого сполучення), комусь «вистачає» рідної ціни квитка (у таких випадках можна навіть побачити, а то й отримати!! квитанцію на проїзд, особливо, якщо станцію не обслуговує окрема залізнична каса), а хто й завищує ціну на проїзд – не встигаючи на роботу/навчання, може й без великої радості, але пасажир усе-одно заплатить.

Офіційно «Укрзалізниця» не перевозить більше пасажирів ніж є посадочних місць у вагонах (плацкарт, купе) – квитки на «стоячі» місця ніхто не продає, однак... Варто зізнатися, і мені доводилося користуватися «додатковими» послугами залізничних перевезень. Але цікавий факт – на одних лініях провідники раді тобі допомогти – і ти потрапиш куди треба, і їм премія... Але виявляється у нас або «фейс-контроль» існує, або десь на певних рейсах «жаба» працює. Довелося мені два тижні поспіль їхати Жмеринським потягом – квитки продають як на потяг – з центральних кас і за сорок п'ять днів, але салон вагону мало чим відрізняється від салону ЛАЗу радянських часів – звичайнісінька міська електричка, де навіть тих послуг за які платиш (другий клас усе ж таки) не доотримуєш.

Дорога з Києва до Вінниці здивувала мене обидва рази. Спершу ввічливість провідника не дозволила йому відкрити потяг в момент оголошення посадки – довелося грюкати у вікна і вимагати пустити пасажирів хоча б за 15 хвилин до відправлення. Відсутність відеомоніторів дала зрозуміти, що всю дорогу доведеться спати – добре хоч інших пригод не трапилося.

Але не те було наступного тижня – вагон відкрили вчасно. Але враховуючи те, що у зворотньому напрямку взяти квиток мені не пощастило – думаю дам заробити добрим людям. Прошу провідника – а чи можна було б от так, щоб повернутися в неділю – може номер телефону підкажете людини яка б мені допомогла... Відповідь мене не порадувала: «Ні, що Ви? Ми не возимо стоячих пасажирів – це заборонено. Нічим Вам не допоможу.» Ну, думаю, буду якось шукати альтернативний транспорт.

І тут, поїзд рушає – «картина маслом»!! У купе провідника заходить чотири дівчини – явно студентки – і якось там умудряються сісти... При цьому у коридорі галантно стоїть ще три чоловіки.

Від думок про те, чому ж я не пройшла на роль «зайця» відволікла... відсутність світла – новорічне миготіння і напівтемрява не усім пасажирам були до душі. Пішла моя сусідка до провідника – ніяких тобі роз'яснень – причини вони не знають, способу усунення теж. За другою спробою дізнатися коли ж буде світло? Нам відповіли – як тільки ми викличемо електрика. Хвилин за десять-п'ятнадцять освітлення таки відновили.

Окрім усього цього монотонність дороги розвіяла зупинка у Козятині – з великою швидкістю провідник промчав по вагону, порушивши спокій безбілетників, і зі словами «Перевірка, звільніть вагон» висадив і дівчат зі свого купе, і чоловіків з проходу, і ще кількох пасажирів з місць для сидіння підняв. Не знаю, можливо я не помітила, але грошей здається нікому не повернули, хоча їхали люди явно не до Козятина. Та й легкий переляк провідників навряд чи може компенсувати здивування та розгубленість пасажирів, які залишилися стояти на пустому пероні близько 21 години вечора. Перевіряючих у вагоні я так і не побачила до самої Вінниці. Правда провідник метушливо повернувся за портретом Лесі Українки і поніс його у сусідній вагон...

Повертатися до Києва залізницею я не ризикнула – поверталася маршруткою. А от тепер, читаючи нововведення «Укрзалізниці», сподіваюся, що скоро цієї проблеми не стане і всім вистачатиме сидячих місць.

 Оксана Бойко, спеціально для ІА «Україна Комунальна».