Протягом 2015 року в Києві силами міської влади та ПАТ «Київенерго» було встановлено понад 4 тис. будинкових засобів обліку теплової енергії. Це більше ніж за п’ять попередніх років разом узятих.
Вартість таких лічильників коливається в межах від 50 до 70 тис. грн. Що для сучасних великих будинків не дуже великі кошти, враховуючи ефект так званої «економії», яка виникає через те, що споживач сплачує за фактично спожиту теплову енергію, а не за нормами.
Якщо вірити місцевій владі та теплопостачальнику, у разі налагодження будинкового обліку теплоенергії зменшення розмірів платежів за централізоване опалення для кожного споживача у середньому може становити 10-30%. Він розумітиме, за що платить, та скільки будинок по факту споживає теплової енергії.
Лічильник – «батько» комунальних реформ
Як наслідок – довіра до постачальника послуг та влади, яка встановлює тарифи. З цього, зрештою, починали свої комунальні реформи усі східноєвропейські країни 15-20 років тому.
Якщо є бажання економити максимальний відсоток теплової енергії, то сума потрібна вже 150-200 тис. грн. За ці кошти буде змонтовано систему з автоматичним погодним регулятором, яка підлаштовуватиме температуру теплоносія в залежності від погодних умов. Що дасть нормативну температуру в квартирах +18. Проте, як завжди, виникають питання, які чиновники поки що воліють не чути і не обговорювати. А саме - яким є нарахування плати за такими лічильникам?
Це питання не актуальне для старих великих будинків, де встановлено один лічильник на всю будівлю і споживання ділиться пропорційно до всієї опалювальної площі квартир. Мова про новобудови, в яких налагоджений і побудинковий, і поквартирний облік тепла. У них заселяються перші мешканці і стикаються з космічними рахунками за централізоване опалення. Справа в тому, що в такому разі методика передбачає, що за основу розрахунку плати беруть будинковий показник, віднімають показники квартирні, а решту опалення «за коридори» виставляють власникам заселених квартир. І поки ані Мінрегіон, ані Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) не хочуть цим займатися не на словах.
Тарифи зростають
Нещодавно сайті НКРЕКП з’явився проект постанови про підвищення тарифів на теплову енергію для ПАТ «Київенерго», де зазначено про плани збільшення тарифу на теплову енергію для населення з 531,10 грн./Гкал. (без ПДВ) до 594,03 грн./Гкал. (без ПДВ). При цьому, згідно з заявами влади, чергове підвищення мало б відбутися з 1 квітня поточного року.
У НКРЕКП заявили, що започатковують практику гласності та прозорості у питаннях тарифоутворення й закликають до публічного обговорення. Власне кажучи, оприлюднена постанова про підвищення тарифів і є начебто початком цього процесу. Однак, що обговорювати населенню та експертам? Сухі цифри без чіткого обґрунтування, чому і що зросло?
Інша сторона медалі
Ще один бік бездіяльність влади та регулятора – це захист прав споживачів. На практиці довести погану якість комунальних послуг та відповідно перерахувати їхню вартість майже неможливо.
Звісно, існують механізми та законодавча база, які захищають споживачів і дають можливість довести, що послугу надано неякісно. Але на практиці все складніше. У людей немає коштів на фахові юридичні послуги. Оскарження в суді платіжки з рахунком у, наприклад, 3 тис. грн може обійтися вдвічі дорожче. Тобто громадянин сам мусить бути і спеціалістом в питаннях тарифоутворення, і хорошим юристом, аби довести щось у суді. І компанії, що працюють на ринку надання комунальних послуг, це розуміють.
До прикладу, якість газу перевірити можна лише спеціальним обладнанням, яке є лише або у монополіста, або в лабораторіях, які візьмуть за дослідження більше коштів, ніж можна отримати від перерахунку вартості неякісно наданої послуги.
Комунальний «проти всіх»
А спробуєте довести, що температура в квартирі була нижчою нормативних +18… Вас запитають, чи встановлений спеціально сертифікований прилад для виміру температури повітря, і чи володієте ви навичками та методикою проведення замірів повітря. І тут приходить усвідомлення, що влада та монополісти грають в одній команді, а ви - один проти всієї цієї системи.
Тому, резюмуючи, варто нагадати владі, що захист прав споживачів та їхня довіра до неї та постачальників послуг – це найголовніше в процесі реформування ринків та системи енергопостачання. І тому цьому питанню потрібно приділяти не менше уваги, аніж беззбитковості монополій.
НКРЕКП: бути чи не бути?
Торік один за одним з’являлись законопроекти з таким ключовим посилом: «Недопустимо підняття тарифів». У стороннього спостерігача складалося враження, що депутати таки піклуються про своїх виборців. Та чи справді це так і чи правильний обрано шля? Може питання потрібно ставити в іншій площині?
Наприклад, законодавчо реформувати регулятор. Створення незалежного та неупередженого держоргану, який буде справедливо балансувати між інтересами споживача та виробника, наглядати за ринками й знати баланси ринків. Це – виклик дня. В сучасних реаліях створення регулятора без механізмів впливу на нього – витрачати час намарно. Задля об'єктивності в законі про НКРЕКП повинні бути прописані механізми впливу громадськості на процес тарифоутворення. Це необхідно для того, щоб він був прозорим і зрозумілим для непосвяченої людини.
Хтось уже піднімав питання про омбудсмена в цій сфері. Однак без чітко виписаних прав та обов'язків це буде ще одна посада. А головна ідея реформування регулятора – це збереження роботи всієї енергосистеми, яка поступово зношується, іржавіє, що призводить до аварій. Встановлювати тарифи потрібно з огляду на можливість підняття енергосистеми до прийнятного рівня зносу та безаварійності. Відповідно може виникнути питання: де ж взяти кошти, адже вже зараз більша частина населення «на субсидіях». Але це вже зовсім інше питання до влади…
Дмитро Довженко, Інститут суспільно-економічних досліджень
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
