Які загрози приховують борги за ЖКГ?

Бути боржником перед ЖЕКом і комунальними організаціями - справа, як мінімум, неприємна. Одні емоції чого варті, коли в поштовій скриньці раптом з'являється претензія комунальників із серйозними посиланнями на закони, Житловий кодекс та інші нормативно-правові акти України, що обіцяє боржнику-неплатнику сумні перспективи - мовляв, за кордон не випустимо, квартиру і машину заарештуємо і т.д.

 

Зрозуміло, що для грунтовних висновків одних коментарів мешканців, помічених у простроченні оплати житлово-комунальних послуг, замало, та й висловлювання працівників ЖЕКів, безперечно, носять суб'єктивний характер. Більш-менш реальну картину дозволить побачити, як не крути, судова практика. Розглянемо основні варіанти «ЖЕКівських атак» на громадян-неплатників.

 

Дозволивши собі не вносити комунальні платежі більше двох місяців поспіль, в очах комунальників громадянин стає «рецидивістом», і йому у терміновому порядку направляється претензія, в якій міститься нагадування про обов'язок власника житла своєчасно вносити плату за житлово-комунальні послуги, супроводжуване відповідним посиланням на норми ГК про грошові зобов'язання. Далі мешканцеві пропонується погасити заборгованість протягом вказаного терміну, інакше його буде очікувати наступне.

Пославшись на ст.ст. 151, 152, 153 ЦПК України, комунальна служба попереджає, що для забезпечення своїх позовних вимог буде змушена просити суд винести ухвалу про арешт всього майна неплатника, включаючи як рухоме, так і нерухоме майно. Приміром, квартиру, в якій проживає неплатник, що знаходиться в його власності, гараж, дачу, автомобіль, побутову техніку.

 

Взагалі-частка здорового глузду в такій загрозі є, а за наявності істотної заборгованості суд дійсно може задовольнити подібне прохання комунальників. Але подумайте самі, невже при заборгованості, скажімо, в 400-600 грн суд буде накладати арешт на майно неплатника? Тим паче, що, згідно зі ст. 151 ЦПК, заходи щодо забезпечення позову допускаються, якщо їх відсутність може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Причому позивач, який заявляє про застосування судом способу забезпечення свого позову, повинен вказати причини, у зв'язку з якими позов необхідно забезпечити, спосіб забезпечення з обгрунтуванням його необхідності, а також інші важливі відомості (скажімо, наявність того чи іншого майна у боржника). Нарешті, відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК, види забезпечення позову мають бути співмірними заявленим вимогам. Що, власне, означає неможливість накладення арешту на квартиру або машину при заборгованості «по комуналці» за пару-трійку місяців.

До речі, практичним прикладом може слугувати справа №2-1409/09, розглянуте райсудом Луганської області за позовом міського КП ЖЕК про стягнення заборгованості по квартплаті та оплаті житлово-комунальних послуг. Окрім заявлених вимог, позивач просив суд застосувати таку міру забезпечення позову, як арешт всього майна (!) Відповідачки. І це при заборгованості в сумі, що не перевищує 300 грн! Зрозуміло, суд задовольнив позов в частині стягнення боргу, а от вимоги про арешт майна боржниці порахував необгрунтованими. Так що можна зробити висновок, що претензії ЖЕКів у частині накладення арешту на майно боржників у більшості випадків залишаються порожніми погрозами.

«Керуючись ст. 151 ЦПК України та п. 8 ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду за кордон і в'їзду в Україну громадян України», підприємство буде звертатися до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, шляхом винесення ухвали про заборону вчиняти певні дії, зокрема: тимчасово обмежити Вас та інших боржників у праві виїзду за межі України», - приблизно так звучить чергове жеківське попередження.

 

Дійсно, згідно зі ст. 20 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України», співробітникам прикордонної служби надано право не пропускати через держкордон осіб з тимчасовим обмеженням права виїзду (за вмотивованим письмовим рішенням суду). Але потрібно відзначити наступне. Законодавством передбачена особлива процедура, застосовувана для тимчасового обмеження права громадян на виїзд за кордон.

 

Мова йде про те, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, Державна виконавча служба України має право звернутися до суду для встановлення тимчасового обмеження боржника-фізичної особи у праві виїзду за межі України до виконання ним обов'язків за рішенням суду (п. 18 ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження»). До речі, такі справи, згідно ст. 377-1 ЦПК, суд розглядає негайно, без виклику сторін або повідомлення їх та інших зацікавлених осіб. І тільки якщо суд винесе ухвалу, задовольнивши заяву ГІС, його завірена судом копія надсилається для виконання співробітникам державної прикордонної служби.

 

Однак, як показує судова практика, отримати ухвалу суду про заборону на виїзд боржника за межі України представнику ГІС далеко не просто. Приміром, у квітні 2011 року одним з райсудів Дніпропетровська розглядалося клопотання відділу ДВС про тимчасове обмеження прав громадянина на виїзд за кордон з вилученням у останнього паспортного документа (справа №6-77 за 2011 рік). Клопотання було мотивоване тим, що відділом ДВС у січні 2010 року відносно вказаного громадянина розпочато виконавче провадження щодо стягнення на користь ЖКО заборгованості з оплати послуг у розмірі 81,1 тис. грн(!). Боржник рішення суду в добровільному порядку не виконав і ухилявся від його виконання, оскільки неодноразові вимоги держвиконавця з'явитися в органи ДВС їм були проігноровані.

Незважаючи на таку значну суму заборгованості, суд звернувся до ч. 1 ст. 33 Конституції, за якою кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Перевіривши матеріали справи та клопотання, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відділу ДВС, оскільки це обмежує боржника в його конституційному праві на свободу пересування. Крім того, «сам по собі виїзд за межі України не обумовлює неможливість виконання рішення суду, а докази про наміри боржника виїхати за межі України на постійне місце проживання відділом ДВС не зазначені і не надано», - визначив суд. Між іншим, подібна справа не так давно (у травні цього року) розбиралася і Печерським судом столиці. Результат був той самий: суд відмовив ГІС у клопотанні, мотивуючи свою відмову тими ж причинами, що і в попередньому прикладі.

Будь-яка претензія до мешканцеві-неплатнику обов'язково містить пропозицію добровільно сплатити суму боргу, інакше ЖЕКу, мовляв, доведеться звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Слід зазначити, що сьогодні багато громадян, які не бажають платити за рахунками ЖЕКу, сміливо йдуть до суду, не визнаючи своєї провини - мовляв, договір конкретно зі мною комунальники не укладали або послуги свої неналежним чином надають, чому я за них платити повинен?

 

Але тут жарти погані - статистика показує, що в таких випадках суд зазвичай виносить рішення на користь комунальників. Підставами для цього є, звичайно, норми чинного законодавства. Наприклад, доводи і заперечення відповідача щодо відсутності договору та неналежного обслуговування суд визнає необгрунтованими, керуючись заокном «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).

 

Зокрема, згідно з його ст. 14 і 16, всі житлово-комунальні послуги поділяються на три групи залежно від порядку затвердження цін/тарифів. До першої віднесені послуги, ціни/тарифи на які затверджуються спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади. До другої - ті, ціни на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території. Третю ж групу складають послуги, тарифи на які визначаються виключно за договором (угодою сторін).

 

Житлово-комунальні послуги надаються громадянам постійно і не залежать від наявності договору. Причому, згідно з ч. 3 та ч. 5 ст. 20 закону, обов'язок укласти договір на житлово-комунальні послуги, як і обов'язок їх оплачувати, покладається на відповідача як споживача послуг, тому при безперебійності послуг і відсутності договору ЖЕКи мають право на стягнення заборгованості. Крім того, суди вказують і на ст. 18 Закону, згідно з якою за наявності договору передбачається порядок пред'явлення претензій споживача до виконавця робіт, порядок розгляду цих претензій і перерахунку платежів у разі їх обгрунтованості. Іншими словами, суди практично завжди задовольнять вимоги про стягнення боргу (природно за наявності такого) навіть за відсутності прямого договору споживача з постачальником послуг.

 

Довідка: Середній термін заборгованості населення України з оплати житлово-комунальних послуг становить 3,3 місяця, про це повідомляє  Державна служба статистики. Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг скоротилася у червні 2013 року в порівнянні з травнем на 3% і склала 11,6 млрд грн. За перше півріччя 2013 року українці сплатили за компослуги 21,9 млрд грн, або 104,7% нарахованих за цей період сум.