Так, у Луганській області вже кілька місяців існує два «Луганськгази». Один із них — «самозванець». В офісі головного регіонального постачальника газу нині розташоване ДП «Луганськгаз». За гучною назвою — пустка. В Україні такої компанії немає. Вона зареєстрована в «ЛНР», і, по суті, є фейковою — так як «ЛНР» ніким не визнана. Офіційно «республіканський» «Луганськгаз» не може взаємодіяти навіть із російськими контрагентами. Але факт залишається фактом: під його контролем не лише майно ПАТ «Луганськгазу» на непідконтрольних територіях, але і 7 структурних підрозділів компанії — в Луганську, Алчевську, Антрациті, Краснодоні, Красному Лучі, Стаханові та Свердловську. При цьому, колективи підрозділів виконують свою звичайну роботу — тільки тепер під вивіскою ДП. «Республіканці» навіть сайт цієї компанії «викрали» — зараз він функціонує під «брендом» ДП «Лугансгаз», а ПАТ «Луганськгаз» розміщує новини на порталі українських газовиків 104.ua і Фейсбуці. 

 

Офіс ПАТ «Луганськгаз» наразі розташований у Сєвєродонецьку. Керівники компанії покинули Луганськ ще влітку минулого року. Сама компанія офіційно перереєстрована за місцем нинішнього розташування. 

 

Однак для підприємств комунальної сфери в зоні АТО — це, швидше, виняток. Непідконтрольні території офіційно залишили лише великі компанії, та й то не всі. Загальна евакуація підприємств і установ із непідконтрольних територій, оголошена півроку тому, була від початку провальною. 

 

Нагадаємо, Мінрегіон повідомив про переміщення підвідомчих організацій із непідконтрольних територій та всебічне сприяння їм у розміщенні за новими адресами ще наприкінці листопада минулого року. Зараз травень, а прецедентів успішного перебазування ЖЕКів, або, приміром, міськводоканалів немає. КП «Донецькміськводоканал» як і раніше зареєстроване в Донецьку, ОКП «Компанія «Луганськвода» — в Луганську. З ЖЕКами ще складніше. У відриві від свого населеного пункту вони навіть теоретично існувати не можуть. 

 

Але показово інше — відсутність виразної політики щодо «потойбічних» комунальників як на державному, так і на регіональному рівнях. Як наслідок, «ЛНР» і «ДНР» не тільки контролюють території, але і поступово форматують ринок комунальних послуг «під себе».

Правда, в Луганській області березень-квітень пройшов під знаком боротьби з недобросовісними комунальними компаніями. Геннадій Москаль, заступивши на посаду голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації, заявив про ревізії обласних комунальних підприємств і першим своїм розпорядженням звільнив директора основного постачальника води в регіоні — ОКП «Компанії «Луганськвода» Сергія Махуренко за те, що він «не перемістив очолюване ним підприємство на контрольовану Україною територію». Пізніше прес-служба пана Москаля повідомила також про ліквідацію обласної компанії «Луганськтеплокомуненерго» та звільнення її керівника. Але, по суті, все обмежилося гучними заявами.

 

 

«Луганськвода», згідно з єдиним держреєстром юридичних осіб, досі розташована в Луганську, записів про нового керівника в реєстрі немає. І фактично керує компанією Сергій Махуренко, незважаючи на оголошену відставку. 

 

Більше того, згідно держреєстру, «Луганськтеплокомуненерго» зовсім не ліквідовано — «не перебуває в процесі припинення». Свою «прописку» це підприємство також не змінило, як і комунальна компанія Луганської міської ради «Теплокомуненерго» — постачальник тепла і гарячої води. КП «Луганський центр утилізації відходів», згідно держреєстру, теж не перебуває в процесі припинення та зареєстроване в Луганську.

 

У Донецьку, і в цілому на території «ДНР», ситуація така ж. Деякі компанії змінили «прописку». Наприклад, компанія «Вода Донбасу» — регіональний постачальник води, в тому числі в неконтрольованих містах Донецької області, — зараз зареєстрована в Маріуполі. 

 

Водночас ПАТ «Донецькоблгаз», згідно держреєстру, як і раніше зареєстроване в Донецьку. І це при тому, що за даними Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України, 38,3% акцій компанії належить «Нафтогазу України». Ситуація показова — компанія з держчасткою не поспішає покинути «лігво ворога». 

 

Як і в «ЛНР», «ДНР» створені і «республіканські» компанії. Наприклад, ДК «Донбасгаз», який працює на базі українського ПАТ «Донкецкміськгаз». Але таких компаній — одиниці. 

 

Одним словом, структура ринку комунальних послуг у зоні АТО майже довоєнна — за невеликим винятком гравці ті ж.

Примітно, що в недавній Постанові Кабміну №263, яка виділяє зону АТО загального енергоринку та забороняє імпорт електроенергії з непідконтрольних територій в Україну (за винятком перетоків), про переміщення компаній з непідконтрольних територій не згадується зовсім. Крім іншого, документ встановлює порядок роботи в регіоні основних місцевих постачальників електрики — ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» та ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» («ЛЕО»). При цьому, згідно держреєстру, обидві компанії зареєстровані на підконтрольних територіях: «ДТЕК Донецькобленерго» — в Горлівці, а «ЛЕО» — в Луганську.

 

Формально ніякого порушення в цьому немає. І Донецьк, і Горлівка — територія України, хоч і непідконтрольна. Але ось на ідеї загальної евакуації компаній із зони АТО Постанова №263 поставила хрест. Як і на тезі про те, що перереєстрація на підконтрольній території необхідна, щоб компанія перераховувала податки до держбюджету. 

 

Або Кабміну не потрібні податки з зони АТО, або для отримання податків не потрібна перереєстрація. Третього не дано. 

 

У добавок до всього, Постанова №263 породила низку риторичних запитань. Наприклад, чим ТОВ «ЛЕО» краще «Луганськводи», проти луганської реєстрації якої так бурхливо виступив глава регіону? Хто проконтролює оподаткування компаній, зареєстрованих в Луганську чи Донецьку — адже підрозділів госфіскальної служби в цих містах немає? Як взагалі забезпечити контроль за діяльністю підприємств, офіційно розташованих на не підконтрольних територіях?

Цікаво, що кілька місяців тому, коли в «ЛНР» заговорили про націоналізацію в ЖКГ, в пресі фігурували дві компанії — «Лугансгаз» і «ЛЕО». Але реально «республіканська» компанія створена одна — ДП «Луганськгаз». Місцеві ЗМІ восени минулого року повідомили, що майно «ЛЕО» в Луганську захоплено, у компанії «форс-мажор і вони не звітують перед податковою та іншими органами», а всі платежі перераховують в Україну. Те, що «ЛЕО» перераховує гроші, отримані на території «ЛНР», в Україну, пізніше підтвердили і в «ЛНР», обґрунтувавши споживанням електрики з «Енергоринку», — тобто поставленої Україною, — і «необхідністю розраховуватися з боргами». Постанова №263 цю схему розрахунків повністю легалізувала.

 

 

Але найцікавіше, що ще взимку, як повідомили інформаційні «рупори ЛНР», в. о. генерального директора «ЛЕО» Олександр Ємельяненко (за «сумісництвом» заступник міністра і депутат «ЛНР») заявив про плани по відкриттю компанією центрів збору платежів по всій території «ЛНР» «для того, щоб люди змогли платити за послуги». 

 

Яка компанія широко розгорнула діяльність у «ЛНР», — «ЛЕО» або псевдо-«ЛЕО», - можна лише здогадуватися. Одне безсумнівно — офіційно «ЛЕО» зареєстрована в Луганську. До речі, в Сєвєродонецьку, де напередодні 9 травня в мережах «були серйозні перепади напруги», місцеві ЗМІ пояснили їх тим, що «у міських властей вкрай мало важелів для впливу на електророзподільче підприємство «ЛЕО», яке розташовується в Луганську і належить російському олігарху» («ЛЕО» пов'язують з Костянтином Григоришиним). У цьому відношенні Постанова №263 нічого не змінила і важелів впливу місцевій владі не додала.

Компанія «ДТЕК Донецькобленерго» знаходиться в схожій ситуації. Різниця в тому, що в «ДНР» з початку квітня вирішили замкнути розрахунки за світло «на себе», — проводити їх лише у відділеннях ЦРЛ «ДНР», — «для виключення надходження оплати за спожиту електричну енергію за межі республіки». Постачальників ДНР нарахували 5: дві «республіканські» компанії — «Державна магістральна мережева компанія» та ДП «Донецька залізниця», і три ДТЕКу — ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго», ПАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля», ПАТ «ДТЕК Високовольтні мережі».

 

Примітно, що всі п'ять компаній, згідно з повідомленням «міністерства вугілля та енергетики ДНР», зареєстровані у Донецьку, причому за однією адресою (нагадаємо, за даними держреєстру, «ДТЕК Донецькобленерго» «прописана» в Горлівці») і відкрили рахунки в ЦРЛ «ДНР». 

 

Правда, в «ДНР» підкреслюють, що не будуть «враховувати платежі за електроенергію, які надходять безпосередньо ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго». А регіональні ЗМІ повідомили, що 20 квітня невідомі озброєні люди захопили будівлю компанії «ДТЕК Донецькобленерго» в Горлівці. Але на те вони і непідконтрольні території — тут свої реалії. 

 

Важливо інше. Постанова №263 наділяє компанію «ДТЕК Донецькобленерго» особливим статусом, але не допускає взаємодії зі структурами, створеними в «ДНР», так як вони знаходяться поза українським правовим полем. Простіше кажучи, платити за світло в «ДНР» повинні безпосередньо ДТЕКу. А от чи погодяться на це - питання. А якщо не погодяться, чи закриє Україна очі на співпрацю з «республіканськими» структурами? 

 

Але найголовніше — навіщо півроку тому було заявляти про тотальну евакуацію з непідконтрольних територій, якщо сьогодні українські постачальники комунальних послуг та місцеві, а по суті фіктивні, структури — без п'яти хвилин партнери? І навіщо тоді взагалі потрібна лінія розмежування?

 

Валентин Хорошун, спеціально для ІА «Україна Комунальна»