Новини по темі

28 Грудня 2021 p. 11:11
«Несерйозні» підсумки 2021 року  

20 Серпня 2021 p. 10:35
Невідповідність державним стандартам теплолічильників фірми «Семпал» офіційно підтверджено  

05 Серпня 2021 p. 14:13
Чому українські комунальники закуповують лічильники проросійського виробника?   

У розвинених країнах з ринковою економікою правові системи регулювання природних монополій удосконалювалися протягом багатьох років, тому вони, звичайно, пішли далеко вперед у порівнянні з українським законодавством. Можна виділити дві основні форми державного регулювання природних монополій при збереженні в них частки приватного капіталу: організація конкурсів за вхід на монопольний ринок, а також цінове регулювання їхьої діяльності на ринку.

Монополія на конкуренцію

Конкуренція на монопольному ринку організується у формі конкурсу (аукціону). Його переможець набуває виключне право виробництва в масштабах країни або на локальному ринку. При достатньому числі учасників конкурсу за входження на ринок і відсутності змови суперництво між ними може призвести до усунення монопольних цін. Перевагами такої форми контролю над природними монополіями є, по-перше, в простоті і ефективності механізму розкриття приватної інформації компаній-виробників, по-друге, у підпорядкуванні їхьої діяльності запитам споживачів, а не регулюючого органу. По-третє, - в скороченні ролі держрегулювання до мінімуму.

Однак перераховані достоїнства швидше бажані ніж дійсні. За уявною простотою самого принципу проведення конкурсу криються процедурні складності. Роль регулюючого органу та його вплив на цілі компанії нітрохи не менший, ніж при інших формах регулювання - адже саме в його компетенцію входить формулювання умов та проведення конкурсу, і відстеження укладеного на його підставі контракту. Крім того, ефективну конкуренцію за вхід на ринок можна організувати не на будь-яклму монопольному ринку. Зокрема її обмежують високий розмір і безповоротний характер витрат на участь у конкурсі, які повністю або частково слід компенсувати державі.

Конкурентна боротьба за ринок галузей природних монополій існує в 37 країнах. А, наприклад, у Франції ця практика нараховує більш ніж столітню історію. Ще в 1882 року було укладено контракт з братами Перр’є, які зобов'язалися постачати воду в Парижі протягом 15 років. Зараз близько 70% населення забезпечуються водою приватним фірмами.

Читайте також: Західні регулятори диктують монополістам умови

Переможець конкурсу отримує можливість здійснювати діяльність на правах оренди або концесії. Більш поширена оренда, при якій активи які належать державі (центральним або місцевим органам влади), або створюються за її рахунок, управляються приватною компанією. При концесії приватна компанія інвестує в розвиток і підтримку мережі з власних або позикових коштів. Контракти укладаються на різні терміни, які, як правило, тим триваліші, чим більше коштів компанія вкладає у виробництво. Зазвичай термін дії концесії достатній для повної окупності вкладень (від 10 до 50 років), після чого система може бути викуплена державою (муніципалітетом). Концесії типові для організації водопостачання, залізничних перевезень.

Переоцінка монопольних можливостей

Нерідко ступінь монополізації виробництва енергії або ресурсів переоцінюється. У вертикально-інтегрованій компанії риси природної монополії властиві тільки одному із зосереджених в її рамках виробництв. До прикладу, експлуатація компаніями залізничні колії, але не рухомого складу; магістральні трубопроводи, але не обладнання. Для організації ефективної конкуренції у залізничних перевезеннях, водопостачанні та теплоенергетиці необхідний доступ до мереж, власники яких самі надають ці послуги і противляться конкуренції.

Не дивно, що конкуренція в цій сфері - рідкісне явище. Наприклад, у середині 60-х років лише в 49 містах США існувало дві електроенергетичні компанії. Як виняток слід розглядати, що в США, Великобританії та Новій Зеландії клієнти можуть вибирати обслуговуючу їх компанію. Компанії-власники мереж здатні «відвадити суперників», відмовляючи в доступі до мереж або беручи за це таку високу ціну, що потенційні конкуренти будуть змушені відмовитися від своїх намірів. Одним з рішень може стати примусове організаційне розділення мережевого обслуговування і постачання кінцевих продуктів - шляхом повного виділення з компанії або роздільного ведення рахунків. Адже не представлений на ринку кінцевих продуктів власник мережі вже не зацікавлений «боротися» за її користувачів.

Так часто і робиться при приватизації природних монополій. У ряді країн єдиний електроенергетичний комплекс був роздроблений за функціональною ознакою на локальні компанії-розподільники енергії, що виробляють компанії, і національну енергосистему. Щось подібне відбувається і стосовно залізниць: підтримання колійного господарства відокремлюється від організації перевезень, яка передається на конкурсній основі на строк, який залежить від окупності рухомого складу.

Не найкраще рішення, але єдине

Але дезінтеграція не завжди може бути кращим рішенням. Практично скрізь комунальні компанії є вертикально-інтегрованими виробництвами, і причина цього в прагненні не тільки і не стільки обмежити конкуренцію, скільки заощадити на транзакційних витратах (витрати координації та взаємного недовіри). Альтернатива дезінтеграції компанії - контроль над платою, яка стягується за доступ до мережі. Зазвичай вважається, що в монопольній сфері, на відміну від інших галузей, компанія не повинна виходити з граничних витрат, оскільки через значні постійні витрати і наявності економії на масштабах граничні витрати знижуються.

Читайте також: Правила гри у природну монополію

Звичайним тому є варіювання плати за доступ до мережі в залежності від попиту, простіше кажучи, її підвищення у пікові періоди. Велика частина американських регулюючих органів санкціонує такі дії, аналогічна практика передбачається і для британської газової промисловості. Однак, використовуючи модель так званої «суперечної конкуренції», (де вхід і вихід абсолютно безпроблемні і не тягнуть за собою витрат), в основі її ціноутворення все ж повинні бути закладені граничні витрати, важливо лише правильно їх визначити. Ціна повинна не лише покривати витрати по амортизації мережі, але і компенсувати її власникам втрату доходу внаслідок допуску конкурента.

Таким чином, і дезінтеграція вертикально-інтегрованих комунальних компаній, і контроль над платою за використання належних їм мереж сприяють конкуренції у секторі природних монополій.