ГоловнаКомунальний кодексАналітика Проект Кодексу ЖКГ зазнав першої критики

Проект Кодексу ЖКГ зазнав першої критики

«Україна Комунальна» продовжує громадське обговорення концепції Житлово-Комунального Кодексу України. Фахівці вже виявили ряд недоліків в проекті нового уніфікованого закону та надали свої пропозиції

В межах розпочатої минулого тижня на шпальтах ІА «Україна Комунальна» дискусії щодо проекту нового єдиного галузевого закону, ми публікуємо думку спеціаліста з юридичних питань експертної ради нашого видання Андрія Осадчого. Нагадуємо, що зведення нормативно-правової бази в єдиний Кодекс, викликано правовими колізіями, що виникають у зв'язку з дублюванням багатьох норм. На замовлення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, проект нового документу розробили в  ГО «Інститут соціально-економічних стратегій». З текстом проекту можна ознайомитись тут.

Пропозиції та зауваження

До п. 1.2. «Товари, якими можуть оперувати суб’єкти ринків у житлово-комунальній сфері, та інші терміни у житлово-комунальній сфері»

Розробником звіту пропонується для впровадження в життя та імплементацію в законодавство України наступного варіанту визначення характеристик товару «вода»:

- Холодна (визначається за температурними показниками; є товаром);

- Гаряча (визначається за температурними показниками; є товаром);

- Питна (розглядається лише та, яка постачається водопровідними мережами; визначається за якісними характеристиками - відповідність державним стандартам на питну воду; є товаром);

- Водопровідна (визначається за технічною характеристикою – передача водопровідними мережами; може бути питною у разі відповідності її якісних характеристик державним стандартам на питну воду; є товаром);

- Стічна (визначається за технічною характеристикою; не є товаром).

З огляду на зазначене, термін «вода» розробником пропонується визначити таким чином:

Вода - товарна продукція, що подається споживачам за допомогою нецентралізованих або приєднаних централізованих систем водопостачання.

Водопровідна вода – вода, що подається споживачам приєднаними мережами (магістральні та розподільчі мережі систем централізованого водопостачання) та не використовується для пиття, приготування їжі, інших господарсько-побутових потреб населення та для виробництва харчової продукції.

Питна вода - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства та яка використовується для пиття, приготування їжі та інших господарсько-побутових потреб населення, для виробництва харчової продукції.

Згідно ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Як бачимо, цей ДСанПіН 2.2.4-171-10, який прийшов на зміну ГОСТ «Вода питна», який було розроблено ще в 1982 році, визначає як аксіому, що з водопроводу повинна подаватися питна вода, яка є водопровідною, тобто не передбачається існування одночасно питної та водопровідної води.

Крім цього, поділ води на питну та водопровідну суперечить Директиві Європейського Союзу № 98/83/EC «Щодо якості питної води». У європейському праві та цій Директиві зокрема, зазначено, що «водою, призначеною для використання людиною, є будь-яка вода в початковому стані або після спеціального оброблення, признана для пиття, приготування їжі, або інших внутрішніх потреб, незалежно від її походження: подача в розподільчі мережі, або з танкера, в пляшках чи інших ємностях». Отже, директива 98/83/EC чітко визначає, що вся питна вода має бути однакової якості.

До того ж розроблення окремих ДСанПіН щодо водопровідної води, потягне за собою неабиякі матеріальні витрати з державного бюджету, на це буде потрібно витрати дуже багато часу та людських ресурсів. Крім цього, для того, щоб визначити вода питна чи водопровідна, потрібно створити чіткий механізму моніторингу якості води за місцем її виготовлення та споживання, а це потягне за собою створення ще одного контролюючого органу, що негативно відіб’ється на діяльності підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.

До п.1.4. «Класифікація житлово-комунальних послуг»

Розробником пропонується класифікувати житлово-комунальні послуги за трьома ознаками:

1) функціональним призначенням (в залежності від особливостей функціонування тих чи інших ринків);

2) правовою природою (обов’язкові, необов’язкові для споживачів);

3) порядком затвердження цін/тарифів (формування цін/тарифів національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у певних сферах; формування цін/тарифів органами місцевого самоврядування; ринкові ціни/тарифи).

Пропонується ввести такі кваліфікаційні групи за правовою природою послуг:

- обов’язкові послуги – житлово-комунальні послуги, отримання яких та здійснення оплати за які є обов’язковим для споживачів: власників квартир у багатоквартирних будинках та нежитлових (офісних) приміщень, а також для власників житлових і нежитлових будинків;

- додаткові послуги – житлово-комунальні послуги, які можуть надаватися на вимогу споживача за його бажанням.

Пропонується віднести до обов’язкових такі житлово-комунальні послуги: централізоване опалення, водопостачання, водовідведення, поводження з побутовими відходами, обслуговування внутрішньо будинкових приміщень, прибирання прибудинкової території, технічне обслуговування ліфтів (за наявності), обслуговування систем диспетчеризації, технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовентиляційних каналів.

Однак, розробником не враховані ті обставини, що житлово-комунальні правовідносини є за своєю правовою природою цивільними, тобто врегульованими нормами цивільного законодавства суспільними відносинами особистого немайнового та майнового характеру. Їх учасниками є будь-які суб’єкти права: держава, територіальні громади, юридичні особи, громадяни. Всі вони у цивільних правовідносинах виступають як самостійні, майново відокремлені, юридично рівні між собою. Жоден з учасників цивільних правовідносин не має переваг у правах і обов’язках лише на підставі свого соціального статусу, місця, яке посідає в суспільстві. Громадянин, наукова установа, приватне, державне або комунальне підприємство, податкова адміністрація, орган внутрішніх справ - всі ці та інші суб’єкти, якщо вони є учасниками цивільних правовідносин, мають рівні права та обов’язки.

Більшість цивільних правовідносин виникають з ініціативи їх учасників, які самостійно вирішують, у які саме цивільні правовідносини (наприклад, договірні відносини), та з якими суб’єктами вступати. І тільки внаслідок стихійного лих або заподіяння шкоди іншій особі цивільні права та обов’язки можуть виникати незалежно від бажання учасників (або одного з них).

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України, загальні засади цивільного законодавства визначають неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого  життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією, свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Обов’язковими для фізичної або юридичної особи є лише послуги, які надаються органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Згідно ст. 2 Закону України «Про адміністративні послуги», до переліку державних (публічних) послуг житлово-комунальні послуги не включено.

Та й про яку обов’язковість отримання житлово-комунальних послуг можна казати, якщо сама держава надає право споживачеві відмовитися від житлово-комунальних послуг? Мається на увазі п. 24 постанови КМУ № 630 від 21.07.2005 року «Споживачі  можуть  відмовитися  від  отримання  послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води».

До п. 1.7. «Права та обов’язки суб’єктів ринків у житлово-комунальній сфері»

Розробником не охоплений цілий пласт відносин, взаємних прав та обов’язків між споживачами комунальних послуг та виробниками(виконавцями) цих послуг.

Зокрема, з моменту затвердження Постанови КМУ № 630 від 21.07.2005 року, комунальні підприємства фактично втратили право припиняти надання послуг фізичним особам у разі наявності у останніх заборгованості за спожиті послуги.

П. 23 Правил № 630 передбачено лише положення про те, що за несвоєчасну оплату  послуг  споживач  сплачує  пеню  в установлених  законом  та  договором  розмірах.

Відсутність у комунального підприємства права припинити надання послуги споживачеві-боржнику суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема, ст. 594 Цивільного кодексу України, яка надає кредитору право притримання товару (роботи, послуги), у разі порушення іншою стороною своїх зобов’язань та істотно впливає на стан та ефективність претензійно-позовної роботи комунального підприємства.

До того, іншими нормативно-правовими актами, зокрема Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України (наказ Держбуду України № 37 від 19.02.2002 року, яким водоканалам надано право відключати Підприємства (юридичні особи та фізичні особи – підприємці) від мереж водопроводу та каналізації після письмового попередження у разі відсутності договору або ухиленні від укладання або продовження (переукладення) договору; несплати або несвоєчасної оплати послуг водовідведення; невиконання підприємствами умов договору, цих Правил та заходів з нормалізації якості та режиму скиду стічних вод.

Доцільно повернути таке право комунальним підприємствам застосовувати до фізичних осіб – боржників.

До п. 1.9. «Основні принципи тарифної політики»

Розробником пропонується на законодавчому рівні заборонити встановлення тарифів, які не покривають експлуатаційну собівартість виробництва товарів (надання послуг) у житлово-комунальній сфері.

Згідно Конституції України (ст. 19), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В діючому законодавстві, зокрема в ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вже міститься заборона встановлення тарифів, які не відшкодовують економічно обґрунтованих витрат на виробництво комунальних послуг», і комунальні підприємства наділені правом в судовому порядку домагатися затвердження тарифів, які відшкодовують собівартість вироблення послуг. Однак, ця норма є фактично «юридично мертвою», оскільки судові спори супроводжуються адміністративним тиском, тому суди не задовольняють не численні позови комунальних підприємств.

Для того, що вдихнути життя в цю норму, змісити її працювати на користь комунальників, потрібно запропонувати внести зміни до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення та встановити кримінальну відповідальність посадових осіб НКДРКП або ОМС за завідоме встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які не відшкодовують експлуатаційних витрат підприємства, а також встановити адміністративну відповідальність посадових осіб НКДРКП або ОМС за умисне затягування процедури встановлення тарифів чи перешкоджання комунальному підприємству збирати та здавати необхідні документи.

 
Коментарі (0)
Loading...

загрузка...
 
Loading...