Стратегія «Україна - 2020» не для ЖКГ

Зауважимо, вперше про «Стратегію реформ-2020» Глава держави повідомив 25 вересня минулого року в розпал передвиборчої агітаційної кампанії, за місяць до того, як мали відбутися позачергові вибори до Верховної Ради України. Причому, на публічній презентації «Стратегії-2020» Президент говорив настільки загально і розлого, що, фактично, предметно на ній не зупинявся. Навіть на економічній частині, яка є стратегічним моментом всього розвитку держави. Склалося враження, що йшлося не про справжню «дорожню карту» країни на найближчу п’ятирічку, а про декларативну заявку Петра Порошенка як лідера одного з учасників парламентської кампанії-2014. 

 

І ось, нарешті, суспільство отримало від Адміністрації Президента цілісний документ, який має назву «Стратегія сталого розвитку «Україна - 2020». Ним визнано, що без негайного проведення системних і глибоких реформ держава приречена, у подальшому, залишитися на задвірках сучасного глобалізованого світу.  Метою реформ визначено досягнення європейських стандартів життя та гідного місця України у світі. Документ містить 62 реформи. Пріоритетними вважаються 8 реформ та 2 програми. Акцентується на 25 ключових показниках успішності розвитку країни. 

 

Зокрема, першочерговими визначено: реформу системи національної безпеки і оборони, оновлення влади та антикорупційну реформу, судову та реформу правоохоронної системи, децентралізацію та реформу державного управління, дерегуляцію та розвиток підприємництва, реформу системи охорони здоров’я і податкову реформу. Серед пріоритетів також реалізація двох програм: енергонезалежності та популяризації України у світі і просування інтересів держави у світовому інформаційному просторі. 

 

При цьому зауважимо, реформа житлово-комунального господарства, на жаль, не визнана Главою держави як пріоритетна, а тому конкретні цілі та шляхи її проведення  залишаються таємницею. 

 

Читайте також: Пільгова ставка ЄСВ: комунальники «пролітають»

 

Між тим, незважаючи на чутки щодо згортання процесу децентралізації в Україні, під егідою якої минув весь 2014 рік, її проведення та реформи державного управління в «Стратегії -2020» є одним із першочергових завдань державної влади на найближчі 5 років. 

 

Метою цієї реформи є побудова прозорої системи державного управління, створення професійного інституту державної служби, забезпечення її ефективності. 

 

Результатом впровадження реформи має стати створення ефективної, прозорої, відкритої та гнучкої структури публічної адміністрації із застосуванням новітніх інформаційно-комунікативних технологій (е-урядування), яка здатна виробляти і реалізовувати цілісну державну політику, спрямовану на суспільний та сталий розвиток і адекватне реагування на внутрішні та зовнішні виклики. 

 

Метою політики у сфері децентралізації є відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні, реалізація у повній мірі положень Європейської хартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності і фінансової самодостатності місцевого самоврядування. 

 

Пріоритетом в управлінні публічними фінансами має стати підвищення прозорості та ефективності їх розподілу та витрачання. Процес здійснення державних закупівель має бути максимально прозорим та враховувати загальні принципи конкуренції. Корупційну складову під час здійснення державних закупівель обіцяють ліквідувати. 

 

Виникає лише одне запитання – чи вистачить політичної волі у Президента України, Кабінету Міністрів та народних депутатів досягти поставлених «Стратегією – 2020» цілей щодо ліквідації корупції у сфері державних закупівель та досягнення максимальної прозорості процесу витрати коштів із державного бюджету? Чи не будуть, вкотре, слова можновладців розходитися з їхніми реальними справами? Чому заради досягнення стратегічних цілей просто не взяти і на найближчому пленарному засіданні не проголосувати одним пакетом за законопроект №2012а «Про відкритість використання публічних коштів», який з вересня минулого року чекає свого розгляду, законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про електронний цифровий підпис» та зміни до інших актів законодавства щодо запровадження електронної системи державних закупівель? 

 

Програма енергонезалежності як першочергова програма «Стратегії – 2020» визначає своїм головним завданням - забезпечення енергетичної безпеки і перехід до енергоефективного та енергоощадного використання та споживання енергоресурсів із впровадженням інноваційних технологій. Основними цілями державної політики у цій сфері є: зниження енергоємності валового внутрішнього продукту (на 20% до кінця 2020 року) шляхом забезпечення (впровадження) 100% обов'язкового комерційного обліку споживання енергоресурсів (енергії та палива), перехід до використання енергоефективних технологій та обладнання, зокрема через механізм залучення енергосервісних компаній, реалізації проектів з використанням альтернативних джерел енергії; забезпечення максимально широкої диверсифікації шляхів та джерел постачання первинних енергоресурсів, зокрема нафти, природного газу, вугілля, ядерного палива, нарощування видобутку вітчизняних енергоносіїв, запровадження прозорих конкурентних правил розробки та використання родовищ енергоносіїв; лібералізація ринків електричної і теплової енергії, вугілля та газу, перехід на нову модель їх функціонування; інтеграція енергосистеми України з континентальною європейською енергосистемою ENTSO-E; реорганізація публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відповідно до Третього енергетичного пакету Європейського Союзу; повна реформа системи ціно- та тарифоутворення на енергію та паливо, зокрема перегляд механізму формування балансу енергоресурсів, відмова від перехресного субсидування та державного дотування; залучення іноземних інвестицій в енергетичний сектор України, зокрема до модернізації Єдиної газотранспортної системи України, електрогенеруючих потужностей та електромереж; реформа вугільної галузі та залучення стратегічних інвесторів, приватизація перспективних і ліквідація (консервація) збиткових вугледобувних підприємств; модернізація інфраструктури паливно-енергетичного комплексу.

 

Читайте також: Україна хизується енергонезалежністю

 

Що можна сказати про таку програму енергонезалежності? Знову загальні фрази без визначення конкретних термінів досягнення тих чи інших цілей, знову не має прямої заборони на закупівлю природного газу та інших енергоресурсів у північного «братнього народу». Звичайно, це можна спробувати пояснити тим, що, мовляв, стратегія на те й стратегія, щоб вказувати шлях «духу» змін, а не бути «сухою конкретикою». Але, про яку диверсифікацію енергоресурсів може йти мова, якщо Україна знову уклала договір на купівлю електроенергії з Російської Федерації, нехай навіть задля забезпечення електрикою Луганської, Донецької області та Криму, якщо НАК «Нафтогаз» підписує з «Газпромом» додаткові угоди до контракту на гарантовані обсяги постачання природного газу до березня 2015 року, якщо в нас досі чиновники звітують про виконання плану газифікації міст?

 

Навіть якщо цей документ і сприймати як дороговказ державному апарату, лишається незрозумілим, навіщо Президент взагалі порушив питання, які знаходяться поза зоною його прямої компетенції, встановивши обов’язок Кабінету Міністрів щороку до 15 лютого затверджувати плани дій щодо реалізації «Стратегії – 2020» та інформувати щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, про хід виконання плану її реалізації, адже ми живемо в парламентсько-президентській, а не президентсько-парламентській республіці (тобто тональність економічної політики держави все-таки визначає уряд)? Чи це слід сприймати як «обмовку за Фрейдом», що переписуючи Конституцію, Петро Порошенко намагатиметься де-факто повернути повноваження Януковича-Кучми?