ІНФОГРАФІКА:
Як Україна пройшла найважчий в історії опалювальний сезон
Яка мінімальна температура у приміщеннях у країнах Європи
Роз'яснення, як оплачувати комуналку під час війни
Що робити, якщо вдома холодні батареї
Стан інфраструктури «Укрзалізниці»
Перелік пільг на ЖКП, що передбачені для учасників бойових дій
Які нормативи використовуються при розрахунку субсидії
Як розраховується житлова субсидія та кому призначається
Скільки років має служити будинок, ліфт чи літак
Виробництво електроенергії з ВДЕ
Від єдиних тарифів Януковича до «соціальної держави» Лукашенка
«Несерйозні» підсумки 2021 року
Невідповідність державним стандартам теплолічильників фірми «Семпал» офіційно підтверджено
Чому українські комунальники закуповують лічильники проросійського виробника?
Засідання Кабміну на поточному тижні буде присвячено темі тарифоутворення у сфері ЖКГ. Передбачається заслухати інформацію профільного міністерства та керівників місцевих органів влади. Не виключено, що дехто з регіональних чиновників через «хаос у сфері тарифоутворення» втратить цього дня своє крісло. За словами самого прем'єра, уряд повинен «чітко і доступно сказати людям: як саме треба розраховувати тарифи на газ та ЖКП». До речі, «підігрів» населення до такого доленосного для галузі засідання відбувався увесь минулий тиждень.
Ще в понеділок, 23 травня, Віктор Янукович зустрівся з Миколою Азаровим і зажадав від нього твердої реакції на бездіяльність чиновників на місцях. Вже в середу, відкриваючи засідання Кабміну, прем'єр-міністр анонсував відповідний захід на 1 червня. У четвер президент нагадав Азарову про його персональну відповідальність за вирішення чи невирішення питання комунальних тарифів, а вже у п'ятницю перший віце-прем'єр Андрій Клюєв не втратив можливості особисто висловитися щодо «гарячої» теми. Зокрема, він доручив керівникам ряду профільних міністерств і відомств розробити до понеділка, 30 травня, єдиний і зрозумілий алгоритм розрахунку тарифів у ЖКГ для всіх областей України. При цьому він особливо підкреслив, що на місцях відсутній єдиний підхід до формування тарифів: наприклад, за гарячу воду в Миколаєві платять 9,05 грн. за куб. м, а в Івано-Франківську - 20,43 грн.
Яким буде цей єдиний алгоритм, ми, можливо, дізнаємося післязавтра. Однак не зайвим буде згадати лютневу обіцянку президента свій країні: «Я давав завдання, щоб найближчим часом була запропонована система, щоб ціноутворення в державі було єдиним. Щоб тарифи в регіонах на воду, на газ, на житлово-комунальні послуги були однаковими. Тому що для нас немає різниці, в якому регіоні живе людина», - сказав він 25 лютого в рамках телепроекту «Розмова з країною». На цьому інформаційному тлі «Україна Комунальна» вирішила проаналізувати ситуацію з тарифами у двох наших найближчих сусідів – в Російській Федерації та в Республіці Білорусь.
Росія. Два будинки - два тарифи
У Росії квартирна плата складається з оплати комунальних і житлових послуг. Плата за комунальні послуги включає в себе плату за холодне і гаряче водопостачання, водовідведення, електропостачання, газопостачання (у тому числі постачання побутового газу в балонах), опалення (теплопостачання, в тому числі - поставки твердого палива за наявності пічного опалення).У той же час житлові послуги складаються з усього комплексу, що забезпечує утримання і ремонт житлового приміщення (прибирання внутрішньо будинкової території і двору, обслуговування сміттєпроводу, вивіз ТПВ, поточний ремонт, капітальний ремонт, управління житловим фондом, утримання ліфта, дератизація).
Тарифи регулюються на трьох рівнях: федеральному, регіональному і муніципальному. Для прикладу візьмемо суб'єкт РФ - Республіку Татарстан. Тарифна система регіону виглядає наступним чином. Федеральна служба по тарифах (ФСТ) Росії встановлює та затверджує на цілий рік граничні індекси максимально можливої зміни регульованих тарифів. Після цього, комітет з тарифів Республіки Татарстан (орган виконавчої влади іншого суб'єкта РФ) встановлює роздрібні ціни на постачання газу для населення, тарифи на електроенергію, теплоенергію, водопостачання і водовідведення (не вище граничних рівнів ФСТ), а також граничні індекси зміни плати громадян за житлові та комунальні послуги для кожного муніципального утворення Татарстану. У той же час, регулюючий орган кожного муніципального утворення затверджує тарифи на комунальні послуги і тарифи на надання житлових послуг (для мешканців, що проживають в муніципальному житловому фонді або в багатоквартирних будинках, що не обрали спосіб управління).
Таким чином, якщо розмір оплати на житлові послуги залежить від рішення управителя будинку або при відсутності такого - від муніципальної влади, то оплата за комунальні послуги формується з тарифу, який встановлений на регіональному рівні, і, власне, з ціни, яку виконавець комунальних послуг платить організаціям комунального комплексу (водопостачання та водовідведення) і ресурсопостачальним організаціям (електро-, тепло-, газопостачання). Така ситуація, помножена на різну енергоємність підприємств і місцеві кліматичні умови, призвела до того, що оплата за послуги розраховується у різних населених пунктах одного регіону по-різному і може відрізнятися в декілька разів. Інколи навіть мешканці двох сусідніх будинків, підключених до однієї котельні, платять за опалення різні суми, що пов'язано, власне, з відсутністю або наявністю загально будинкового приладу обліку теплоенергії. При цьому, постійне зростання тарифів на регіональному і муніципальному рівнях пояснюється подорожчанням енергоресурсів, а на федеральному рівні - необхідністю виходу на економічно обґрунтовані тарифи і надбавки, щоб забезпечити реалізацію інвестпрограм.
У 2000-і роки темпи зростання цін на житлово-комунальні послуги істотно випереджали темпи споживчої інфляції. Так, середньорічні темпи інфляції склали 11,6%, а середні темпи зростання тарифів - 25,2%. Втім, така ситуація за рік до президентських виборів вже викликала відповідну реакцію російського прем'єра Володимира Путіна. Він затвердив граничний рівень збільшення оплати за комунальні послуги в 2011 році на рівні15%. Вже в поточному році Володимир Путін заговорив про те, що «надалі треба знизити темпи зростання тарифів до рівня інфляції». Цьому має посприяти впровадження жорсткого контролю, як за природними монополістами, так і за управителями будинків.
Білорусь. Одна країна - один тариф
У Білорусі, на відміну від Росії, питання тарифів регулюється на найвищому рівні. Згідно з національним законодавством, тарифи на послуги з технічного обслуговування будинків, користування житловими приміщеннями, на житлово-комунальні послуги (гаряче і холодне водопостачання, каналізація, газ, електрична і теплова енергія, користування ліфтами, вивезення та знешкодження ТПВ) для населення встановлюються Радою Міністрів Республіки Білорусь за узгодженням з Президентом. Зростання ж тарифів без прийняття відповідних заходів щодо соціального захисту населення не допускається. Крім того, тарифи затверджуються набагато нижче собівартості виробництва відповідних послуг - різниця сплачується з державного бюджету. У національній концепції про ціноутворення так і написано: «Враховуючи значний вплив платежів за житлово-комунальні послуги на рівень життя населення, тарифи на них затверджуються нижче витрат організацій на надання послуг. Збитки організацій від надання населенню житлово-комунальних послуг відшкодовуються за рахунок бюджетних субсидій, коштів цільового збору на фінансування витрат з утримання та ремонту житлового фонду, доходів від оренди, за рахунок перехресного субсидування та інших доходів». Спочатку передбачалося довести рівень відшкодування населенням витрат на надання житлово-комунальних послуг до 80% до 2010 року, однак і сьогодні даний показник становить лише 30%. Натомість, передбачається, що до кінця 2011 року жителі Білорусі будуть сплачувати до 34% вартості послуг.
Дуже довгий час така ситуація влаштовувала і населення, і владу. Тільки з початком кризи Рада міністрів почала поступово підвищувати тарифи відповідно до вказівки Лукашенко - не більше ніж на 5 доларів на рік. Ще за два дні до останніх президентських виборів 19 грудня 2010 Олександр Лукашенко заявив, що ніяких підстав для зростання цін на послуги ЖКГ немає, тому треба «заспокоїтися і спокійно жити». А якщо і виникне необхідність у підвищенні тарифів, то це зростання буде обмежене традиційними 5 доларами. «Незважаючи на те, що населення сплачує тільки 30%, а 70% ми дотуємо, незважаючи на це, швидше за все, протягом року, якщо не відбудеться якихось катаклізмів, ми будемо йти таким шляхом», - сказав він у грудні 2010 року.
Утім катаклізми в Білорусі почалися одразу ж після виборів. Вже в лютому Рада міністрів республіки «заднім числом» підвищила тарифи на газопостачання, електроенергію, холодне водопостачання і водовідведення для населення з 1 лютого. Причиною цього називали зростання вартості російського газу і торішнє збільшення зарплат населення (у травні горезвісні 500 доларів середньої зарплати все одно «з їла» рекордна девальвація карбованця). Одночасно, в уряді почалися розмови про приведення тарифів на економічно обґрунтований рівень: до 2015 року заплановано поетапне підвищення рівня відшкодування населенням вартості житлово-комунальних послуг до 60%. При цьому, в тому ж 2015 року населення має повністю забезпечувати відшкодування собівартості послуг природних монополій з тепло-і водопостачання, електроенергії і газу.
Жорстка валютна криза, що вибухнула у березні, вплинула на мінських чиновників виключно «по-ринковому». Так, наразі в країні планується ввести систему дворівневих тарифів на послуги ЖКГ, яка б включала в себе постійну частину у вигляді сплати за нормоване споживання і доступ до послуги, а також змінну частину, за допомогою якої можна буде сплачувати «наднормативне споживання послуг» та «послуги підвищеної комфортності». А на монопольний державний ринок передбачається запустити приватні організації.
Чи допоможуть ці заходи вийти Лукашенко з кризи власної ж «соціальної держави», за катастрофою якої сьогодні спостерігає увесь світ, покаже час. Але, спостерігаючи за поверненням житлово-комунальної галузі Білорусі на ринкові рейки, - нехай досі тільки на словах - подвійно незрозумілим лишається бажання Віктора Федоровича сформувати в Україну схожі умови: встановити єдині тарифи по всій країні, а збитки виробників послуг покривати за рахунок бюджету. Як показує досвід Мінська, спочатку така практика дійсно дає політичні «дивіденди». Однак, потім за ці нововведення доведеться платити і населенню, і владі.
Сантаровіч Андрій спеціально для «України Комунальної».