Те, що водопровідна вода в Україні токсична, бо дезінфікується хлором, і пити її не можна, для українців не новина. Більше за інших в Україні через низьку якість питної води страждають мешканці сходу та півдня України, де сконцентрована більшість промислових підприємств країни. Наслідки не примусили на себе довго чекати. Так, на початку червня 2011 року в місті Макіївка на Донеччині сотні людей отруїлись водою з водопроводу після потрапляння туди каналізаційних стоків. Небезпечно було і в Маріуполі, де минулого літа бушувала холера. Причину спалаху хвороби експерти вбачають саме в низькій якості води.
Дані Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ свідчать про те, що Україна найгірше забезпечена питною водою в порівнянні з іншими європейськими державами. У нашій країні на одну людину припадає всього 1 тис. куб.м. води на рік, у Німеччині та Франції - 2 тис. куб. м., а в Росії - 3 тис. куб.м. Близько 18 тис. населених пунктів, в основному це села, що не мають централізованого водопостачання, водовідведення та доступу до питної води.
Так, наприклад, 4 тис. жителів сіл Гранітного та Ленінського Апостолівського району, що на Дніпропетровщини, живуть без централізованого водопостачання. Викопати криниці вони теж не можуть - село стоїть на гранітній плиті, яка до того ж, випромінює радіацію. Зі слів заступника голови Апостолівської райдержадміністрації Геннадія Денисенка, є три причини такої ситуації: зношеність водогону (йому виповнилися півстоліття), через що втрати води становлять майже 90%; неплатоспроможність місцевого комунального підприємства; незадовільний рівень оплати послуг населенням.
Таким чином, ситуація із забезпеченням населення якісною питною водою є досить проблематичною, і без допомоги держави тут навряд чи обійтися. На державному рівні ситуацію з питним водопостачанням на краще повинна змінити загальнодержавна цільова Програма «Питна вода України» на 2011-2020 роки, яка затверджена Законом № 3933-VI в редакції від 20 жовтня 2011 року.
Читайте також: «Сухий закон» для маловодних регіонів
Основними завданнями Програми є: упорядкування зон санітарної охорони джерел питного водопостачання; будівництво та реконструкція водозабірних споруд із застосуванням новітніх технологій та обладнання; упровадження станцій (установок) доочищення питної води у системах централізованого водопостачання; інвентаризація каналізаційних очисних споруд; будівництво та реконструкція водопровідних та каналізаційних очисних споруд із застосуванням новітніх технологій та обладнання, оснащення лабораторій здійснення контролю якості води та стічних вод сучасним контрольно-аналітичним обладнанням.
Фінансування заходів Програми здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств питного водопостачання та водовідведення, а також зовнішніх і внутрішніх запозичень, грантів міжнародних організацій, коштів міжнародних програм, благодійних внесків. Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 9,47 млрд грн до 2020 року, з яких за рахунок держбюджету - 3 млрд грн, з інших джерел – 6,47 млрд грн. В 2011 році планувалося виділити з державного бюджету на фінансування Програми «Питна вода України» 400 млн грн, в 2012 році – 238,2 млн грн, в 2013 році – 273,5 млн грн.
Як бачимо, не дивлячись на те, що проблема якості питної води є загальнонаціональною проблемою, держава бере на себе обов’язки фінансувати лише 30% від необхідного обсягу коштів Програми «Питна вода України». Інші 70% - повинні шукати місцеві бюджети, водопостачальні підприємства, залучаючи власні кошти та кошти інвесторів.
Але, як у нас в України, нажаль, історично склалося, те, що гарно задекларовано в законодавчих актах, далеко не завжди виконується на практиці. За даними інформаційно – аналітичної довідки Мінрегіону щодо стану реалізації програми «Питна вода» станом на початок 2012 року державним бюджетом на минулий рік передбачено видатки на реалізацію Програми в обсязі 400 млн грн, однак фактично переховано асигнування в обсязі 264,7 млн грн. Враховуючи те, що проведення платежів у кінці бюджетного року здійснювалося Державною казначейською службою в межах наявних фінансових ресурсів на єдиному казначейському рахунку, та у зв’язку із обмеженим ресурсом коштів, частина платежів по незахищеним видаткам у грудні 2011 року не була проведена. Так в дохід державного бюджету повернено кошти в сумі 110,6 млн грн, з яких майже на 52 млн грн була зареєстрована кредиторська заборгованість за виконані роботи, а 59 млн грн повернено до держбюджету.
Читайте також: Вода у борговій ямі
Відтак, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня було проплачено 154 млн грн за виконані роботи та 119,8 тис. грн на погашення кредиторської заборгованості, за бюджетною Програмою, зокрема на здійснення заходів щодо розвитку та реконструкції систем водопостачання та водовідведення, у тому числі впровадження колективних пристроїв доочищення води.
За рахунок зазначених коштів проводилися роботи з будівництва та реконструкції на 64 водопровідних очисних спорудах, однак повністю завершено роботи на 23 спорудах, проводилися роботи з будівництва та реконструкції на 11 водопровідних насосних станціях, однак повністю завершено роботи на 8-ми, також проводилися роботи з будівництва та реконструкції на 50 артезіанських свердловинах, однак повністю завершено роботи лише на 40. «Саме через те, що кошти для фінансування програми «Питна вода» надійшли на рахунки тільки в грудні 2011 року, наші підрядники не встигли завершити роботи, - каже начальник ГУЖКГ у Миколаївській області Євген Гладков. - Деякі комунальники і селищні ради області просто не встигли в такий короткий час провести тендерів на закупівлі робіт. Як результат – частина коштів залишилася невикористаною, їх повернули до державного бюджету».
На 2012 рік у держбюджеті передбачено 200 млн грн для реалізації Програми на 2011 – 2020 роки. З цієї суми 49 млн грн планується спрямувати на погашення частини кредиторської заборгованості, яка утворилася торік, решту, - понад 150 млн грн – направити на основні напрямки Програми. Це, передусім, будівництво та реконструкція водозабірних споруд, встановлення станцій очищення питної води централізованого водопостачання, оснащення лабораторій контролю якості питної води та стічних вод.
На виділення цих коштів з нетерпінням чекають мешканці сіл Апостолівського району Дніпропетровщини, адже з цих 150 млн грн майже 2 млн грн – це кошти на реконструкцію місцевого водогону. Але заступник голови Апостолівської райдержадміністрації пан Денисенко каже, щоб вода з’явилася в кранах жителів обох сіл, треба у кілька разів більше. «Нинішнього року за виділені кошти буде розроблена лише проектно-кошторисна документація на реконструкцію водоводу Гранітного і Ленінського. Наступного року, вже питання, узгоджене, ми претендуємо на отримання грошей на реконструкцію», - каже посадовець.
Читайте також: Що ми п'ємо?
Враховуючи сумний досвід 2011 року, коли із запланованих 400 млн грн на фінансування Програми із державного бюджету було реально профінансовано ледь більше половини із цих коштів, мешканцям сіл Гранітного та Ленінського ще довго прийдеться чекати на якісну воду.
Отож бачимо, що виконання Програми «Питна вода України» зараз шкутильгає на обидві ноги: держава фінансує ледь половину від запланованого, місцеві бюджети не в змозі обслуговувати цю програму, адже практично пусті, комунальні підприємства не можуть акумулювати лишні кошти для виконання цієї програми, оскільки знаходяться в стані хронічного дефіциту обігових коштів через збиткові тарифи. Приватний інвестор фінансувати ЖКГ теж побоюється через надто непривабливі умови інвестицій.
Якщо державі залишити все як є і комплексно не вирішити проблеми фінансування та державно-приватного партнерства – ми ризикуємо через 10 років втратити систему питного водопостачання взагалі і перетворитися на пустелю Сахару.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
