Оскільки муніципалітет є відповідальним за вирішення питань місцевого значення, в число яких входить і надання комунальних послуг, то у нього є вибір, чи здійснювати управління муніципальним майном (об'єктами комунальної інфраструктури) шляхом створення муніципальних підприємств, або - шляхом залучення до управління даними об'єктами компаній- концесіонерів (приватного бізнесу).

 

Переваги використання концесійних механізмів полягають у тому, що великі міжнародні компанії, які спеціалізуються, зокрема, на концесії в галузі водопостачання та водовідведення, володіють великим досвідом управління подібними об'єктами, мають доступ до передових технологій, володіють значними можливостями щодо залучення інвестицій на цілі реконструкції муніципальних об'єктів водопостачання та водовідведення. Залучення компаній-концесіонерів дозволяє муніципальних утворень забезпечити управління об'єктами комунальної інфраструктури з використанням самих передових управлінських технологій, а також забезпечити оновлення муніципального майна без додаткового навантаження на бюджет.

 

Використання концесійних механізмів не означає переходу права власності на об'єкти комунальної інфраструктури. По закінченні строку дії договору концесії об'єкти комунальної інфраструктури передаються муніципалітету, який буде мати можливість або укласти новий договір з тією ж компанією, або оголосити тендер і вибрати нову компанію-концесіонера.

 

У світовій практиці існують три альтернативні моделі участі приватного сектора в управлінні об'єктами муніципальної комунальної інфраструктури:

 

Акціонування комунальних підприємств з можливою частковою продажем акцій при збереженні контрольного пакету акцій у муніципалітету.

 

Збереження муніципальної власності на основні фонди комунальної інфраструктури та залучення приватного сектора до управління цими фондами (включаючи інвестиції).

 

Приватизація шляхом продажу всіх або контрольного пакета акцій акціонованого комунального підприємства приватному інвестору.

Застосування концесійних механізмів повною мірою можливе тільки при реалізації другої моделі участі приватного сектора в управлінні комунальною інфраструктурою. Ця модель також відома як «французька» модель партнерства влади та бізнесу, оскільки саме французькі приватні компанії-оператори у водопостачанні першими почали широко використовувати дану модель. Акціонування комунальних підприємств широко застосовується в Німеччині, а у Великобританії всі підприємства водопостачання перебувають у приватній власності. Ці країни представляють собою зразок реалізації першої і третьої моделей. Застосування тієї чи іншої моделі участі приватного сектора в кожному окремому випадку може бути предметом дискусії, проте світова практика показує стійку тенденцію до застосування «французької» моделі. Сьогодні концесійні механізми використовуються при укладанні контрактів між владою та бізнесом у багатьох країнах і практично у всіх сферах комунальних послуг. Приклади застосування концесійних механізмів можна знайти в Китаї, Африці, Східній і Західній Європі, в Північній і Південній Америці.

 

Сектор водопостачання та водовідведення має специфічними технологічними характеристиками, що накладає на приватний бізнес високі інвестиційні зобов'язання. Подібні інвестиції найчастіше мають довгостроковий характер, що, у свою чергу, вимагає укладення довгострокового контракту - концесії. Сектор водопостачання також є найбільш соціально чутливим.

 

Працюючи в цьому секторі, приватна компанія завжди змушена балансувати на тонкій межі між політичними інтересами влади, підвищеними вимогами споживачів, соціальним характером надання послуги та прагненням до максимізації прибутку.

 

Сектор водопостачання є основним сектором міського господарства. Складно недооцінювати важливість його для міського розвитку і благополуччя жителів міст. Однак, незважаючи на критичну роль водопостачання та водовідведення у розвитку міст, проблемам водопостачання часто приділяється мінімальна увага, і то тільки в тих випадках, коли частина жителів залишається без води. Подібна ситуація характерна не тільки для країн, що розвиваються, але також і для країн з розвиненою економікою.

 

Характерною рисою послуги водопостачання є те, що забезпечення водою задовільної якості всіх бажаючих є обов'язком влади. Приватний сектор ніколи не візьме на себе подібні зобов'язання. Навіть при повній приватизації всіх систем водопостачання, влада все одно залишаться відповідальними за забезпечення водою споживачів. Цей принцип є основоположним при формуванні партнерства муніципальної влади з приватним оператором. Метою співпраці влади та бізнесу у сфері водопостачання завжди є забезпечення рівних умов доступу, рівня водопідготовки та безперервності подачі води. Для досягнення цих цілей, муніципальна влада і приватний оператор беруть на себе різні функції, але ці функції глибоко взаємопов'язані. 

Так, з одного боку, приватний оператор зобов'язаний надати своє ноу-хау (у межах технічного, управлінського і фінансового плану) і виступити з ініціативами, які забезпечили б доступ всіх громадян до послуг водопостачання при збереженні прийнятного рівня тарифів. З іншого боку, муніципальна влада повинні залишатися гарантом суспільних інтересів. З самого початку контракту це має виражатися в легітимності передачі управління, а потім - у прозорості та обгрунтованості у відборі компанії-оператора і виборі намічених цілей. Муніципальна влада також повинні забезпечити сумлінне управління і контроль за роботою компанії-оператора. Дані умови необхідні для того, щоб співпраця муніципальної влади та бізнесу було легітимним і не викликало протестів з боку громадськості.

 

Більшість угод концесійного типу в сфері водопостачання мають форму «децентралізованого партнерства». На відміну від електроенергії, вода є товаром місцевого споживання, і економічно її транспортування обмежена межами одного або декількох муніципальних утворень. Мережі водопостачання є складовим елементом міста, географічно прив'язаним до місця ринком, і тому надання населенню води носить яскраво виражений місцевий економічний і політичний характер. Таким чином, місцева влада може найбільш ефективно виконувати роль організатора концесії і партнера приватного сектора. Досвід показує, що після декількох великих концесій, організованих державою (часто - у своїх столицях), відзначається сильна децентралізація делегованого управління.

 

Зі свого боку, приватні оператори (концесіонери) також більше віддають перевагу стратегії інтегрування з місцевою владою. Приходячи на нове підприємство, компанії-оператори (навіть іноземні), не прагнуть замінити всіх діючих співробітників. Навпаки, вони докладають максимальних зусиль до роботи з місцевими людськими ресурсами (персонал, постачальники, дослідження і т.д.), до навчання персоналу та до передачі технологій. У практиці французьких компаній-операторів, більшість контрактів здійснюється за допомогою місцевих компаній, яких об'єднує міжнародний оператор, що вносить свій досвід і виконуючий роль провідного оператора, і однією або кількома компаніями приймаючої країни, які привносять місцевий досвід.

 

Співпраця на місцевому рівні трьох головних учасників - улаштовувача концесії (муніципалітет), концесіонера (оператор) і споживача - дозволяє, як правило, здійснювати місцевий контроль за роботою оператора. Якщо розглядати французький досвід, головний принцип механізму концесії заснований на укладенні угоди між партнерами, що має на увазі виконання кожним з учасників своїх обов'язків. Кінцевий контроль здійснюється місцевою владою безпосередньо, або через регулюючий орган. Проте, даний принцип контролю піднімає деякі питання. Для концесіонера (а також для банків і страхових компаній) йдеться, в основному, про дотримання упорядником концесії (муніципалітетом) своїх довгострокових зобов'язань та ефективності розв'язання проблем у разі глибоких розбіжностей (які можуть бути пов'язані з кардинальними змінами в політичній ситуації). Для улаштовувача концесії йдеться про його здатність ефективно здійснювати свої обов'язки (попередня підготовка, вибір партеру, контроль за розвитком проекту і перегляд контракту) стосовно партнерів, які мають багатий досвід і значну економічну базу.