Таким чином, ця соціальнозначима ланка економіки потребує негайного реформування. І, насамперед, розроблення та впровадження ефективних механізмів фінансування галузі. У багатьох країнах світу таким механізмом є державно-приватне партнерство (ДПП).
Наразі, у Верховній Раді обговорюється проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей передачі в оренду чи концесію об’єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності», який покликаний усунути неузгодженість між Законами «Про концесію» та «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності». Документ також спрямований на створення сприятливих умов для залучення приватних інвестицій у сферу теплопостачання, водопостачання та водовідведення шляхом встановлення прозорих умов внесення інвестицій, закріплення гарантій їх повернення, забезпечення інформаційної прозорості проведення конкурсу, врегулювання відносин власності під час виконання умов договорів концесії та оренди.
В Україні Закон «Про державно-приватне партнерство» передбачає реалізацію проектів лише у формі договору, тоді як, наприклад, у ряді європейських країн такого обмеження немає: переважно створюється спеціальна структура у формі юридичної особи за участю публічного і приватного партнера, у ряді випадків – ще за участю фінансових інститутів. У рамках цього об`єднання і укладаються договори, що дозволяє досягти максимальної структурованості і прозорості операції.
Читайте також: Правила гри державно-приватного партнерства. Частина 1
На думку експертів, держава не зацікавлена в ДПП. Нинішнє законодавство грає скоріше проти інвестора, ніж його захищає, адже досі не існує чіткого алгоритму дій, за якими кошти будуть залучатися та повертатися.
«Грошей взяти у держави або в органів місцевого самоуправління неможливо. Тому сьогодні всім зрозуміло, що кошти потрібно шукати у банках або у приватних інвесторів з умовою повернення. Альтернативного механізму немає. Але державі необхідно створити закони, що будуть захищати інвестора та будуть створювати можливість ці гроші повернути. І це має бути прозоро, і всім зрозуміло. А тому держава повинна брати участь у процесі інвестування на рівні інвестора, щоб налагодити процес повернення коштів. Тоді держава буде і сама зацікавлена, щоб розвивалося ДПП», – зауважив Президент Асоціації «Укрводоканалекологія» Віктор Маслак.
Ринки централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення стосуються природної монополії. Як наслідок, особливої уваги потребують питання захисту прав споживачів, а також підходи до формування та реалізації тарифної політики у цих сферах. В умовах, коли тарифна політика формується, базуючись на популістських настроях, а механізми бюджетної підтримки проектів ДПП не сформовані, важко сподіватися на зацікавленість стратегічно налаштованих приватних партнерів брати участь у подібних проектах. Це занадто ризиковано.
Експерти також зауважують, що ризики для потенційного інвестора досить великі.
Читайте також: Правила гри державно-приватного партнерства. Частина 2
«Проекти ДПП надзвичайно фінансовоємні та реалізуються протягом тривалого терміну (5-50 років). Вони становлять ризик і для приватного, і для публічного сектору (існують значні політичні, економічні, технологічні, правові ризики). Саме наявність таких ризиків та важливість їхнього ефективного розподілу між публічним та приватними партнерами для реалізації проектів ДПП й обумовлюють складність їхньої підготовки. Добреструктурований проект з ефективнопобудованою системою управління ризиками та їх оптимальним розподілом між партнерами стає особливо привабливим для інвестора», – наголосила Голова Правління Українського центру сприяння розвитку публічно-приватного партнерства Ірина Запатріна.
«Потенційний інвестор зустрічається з двома ризиками. Перший – це не він буде встановлювати вартість, тому тариф від нього не залежить і другий – орендар не буде захищений від не зовсім розумних рішень орендодавця. Тобто сьогодні обрана одна міська рада з одним головою, які надають в оренду підприємство, через кілька років обирається інша міська рада з іншим головою, і той говорить, що йому цей орендар не підходить. На жаль, на сьогодні немає чіткого, юридично правильного механізму, який може захистити орендаря від таких ситуацій» – підкреслив екс-член комітету Верховної Ради з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики Віктор Матчук.
Але вихід є. Зокрема, для розвитку партнерства необхідне закріплення принципів ДПП у державних і регіональних стратегіях соціально-економічного розвитку держави та регіонів, створення сприятливого інституційного середовища ДПП, розробка і удосконалення його нормативно-правової бази, забезпечення державної підтримки і гарантій держави партнерам з приватного сектору, створення державного органу з питань ДПП, а також інститутів громадянського суспільства, необхідних для його діяльності: об’єднань, асоціацій, союзів, експертних і консультативних комітетів; запровадження публічного контролю за виконанням договірних зобов’язань всіма учасниками-партнерами.
Читайте також: Інвесторів не лякають українські проблеми
«В першу чергу необхідно зробити ринок комунальних послуг конкурентним. Після створення реального ринку, ціни на тарифи потрібно контролювати, а не встановлювати. Також необхідно радикально змінити функції національного регулятора. Потрібно щоб ринок формував ціни, а держава, а ще краще - місцеві громади, мали можливість перевіряти ці тарифи, їх обґрунтованість, але не встановлювати їх, так як не вони встановлюють вартість олії, хліба тощо. Контролювати – так, можливо впливати якоюсь мірою, але не більше. Тоді підуть приватні інвестиції. Інвестору потрібні законодавчі гарантії. Потрібна зміна ставлення до бізнесу в країні з вкрай негативного хоча б на нейтральне. Після цього можна буде говорити про ДПП», – наголосив Віктор Матчук.
Згідно проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей передачі в оренду чи концесію об’єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності», передбачається забезпечення можливості участі у конкурсі юридичних осіб – нерезидентів.
На думку фахівців, оренда чи концесія певною групою інвесторів, навіть іноземними, не загрожує національній безпеці, адже підприємства не переходять у власність, - лише в управління.
«Сьогодні, наприклад, енергетика, сконцентрована в певних приватних власників. І як показує практика, немає загрози національній безпеці. Концесія - це передача в управління, а не передача у власність. Концесіонер звітує кожен квартал перед власником, про те, що було зроблено, і як робиться. Нічого тут страшного немає», – заспокоює Віктор Маслак.
Реалізація проектів модернізації комунальної інфраструктури на засадах ДПП дуже популярна у світі: як у розвинутих країнах, так і у тих, що розвиваються. За даними Українського центру сприяння розвитку публічно-приватного партнерства, за останні 20 років у світі було реалізовано (розпочато) більш 730 проектів ДПП у сфері водопостачання та водовідведення на загальну суму 65,5 млрд дол., у сфері енергетики (включаючи теплопостачання) – більш 1950 проектів на загальну суму біля 550 млрд дол.
Отже, як тільки почнуть діяти економічно обґрунтовані тарифи з інвестиційною складовою, як тільки стане зрозуміло, що держава гарантує повернення вкладеного капіталу через тариф, інвестор піде в сферу тепла і води. В першу чергу тому, що це величезний ринок. Сьогодні ринок сягає, якщо взяти тепло і воду разом, близько 40 млрд грн. І цей ринок буде постіним.
.jpg)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
