Право на спрагу

Основними причинами гострої нестачі питної води є: нерівномірний розподіл води, як в географічному, так і в соціально-економічному плані, руйнування водозбірних басейнів, збезлісення, шкідливий вплив методів ведення сільського господарства, скидання токсичних відходів.

 

З Доповіді ООН «Про стан водних ресурсів світу» випливає, що тільки 2,5% від загальної кількості води є прісною, тоді як інша її частина - солоні води. Приблизно дві третини прісної води укладені в льодовиках і постійному сніжному покриві. Крім доступної прісної води в озерах, річках і водоносних горизонтах, штучне зберігання в резервуарах додає ще 8 тис. куб. км. Водні ресурси є поновлюваними за винятком деяких грунтових вод.

 

Люди відбирають 8% сукупного річного обсягу відновлюваної прісної води, присвоюють 26% сумарного обсягу річного випаровування і 54% доступного стоку. Людство наразі контролює сток в усьому світі. Із збільшенням населення зростає потреба в питній воді.

 

Приблизно 2 млн тонн промислових відходів, хімічних речовин, продуктів людської життєдіяльності і сільськогосподарських стоків щодня скидається в води. Якщо виходити з того, що 1 л стічних вод забруднює 8 л прісної води, то обсяг забрудненої води в усьому світі становить близько 12 тис. куб. км.

У відповідності з міжнародним правом, кожна людина має однаковими правами на основі принципу рівності. Ступінь доступу будь-якої людини до питної води в чому залежить від того, як трактується дане право.

 

У доктрині міжнародного права існує дві точки зору щодо права на доступ до питної води:

 

1. Право на доступ до води спрямоване на забезпечення кожній людині мінімальної кількості води хорошої якості, якого було б достатньо для нього, тобто яке дозволило б людині задовольняти його насущні потреби (угамування спраги, приготування їжі та підтримка гігієни), а також забезпечити виробництво продуктів харчування для особистого споживання.

 

2. Це право тісно пов'язане з іншими правами людини, зокрема, економічними, соціальними і культурними.

У міжнародному праві тільки в трьох документах прямо закріплено право людини на доступ до питної води: Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція про права дитини, додатковий Протокол до Американської конвенції про права людини.

 

У Світовому договорі про водні ресурси (1998 рік) упор робиться на особистому праві на воду і на участі громадянина. У ньому доводиться необхідність безкоштовного надання води, необхідної для задоволення насущних потреб.

 

Відповідно до Плану дій, прийнятим на конференції ООН з водних ресурсів, проведеної в 1977 році в аргентинському місті Мар-дель-Плата, всі народи мають право мати якісну питну воду в кількостях, достатніх для задоволення їх основних потреб.

 

У травні 1985 року Рада Міністрів навколишнього середовища ЄС прийняв Загальну програму в галузі водних ресурсів. У червні 1990 року учасники Монреальського форуму розробили Монреальську хартію в області питної води. У березні 1997 року перший Всесвітній форум з проблем питної води розробив Марракешської декларацію.

ЄС створює своє законодавство про право людини на доступ до питної води - приймає директиви. 16 червня 1975 Рада Європейського Економічного Співтовариства прийняв Директиву (75/440/EEC). У преамбулі викладені цілі, для досягнення яких була прийнята Директива: необхідно скоротити забруднення води і захистити проти подальшого погіршення; необхідно захистити охорона здоров'я, здійснювати спостереження за поверхневими водами (surface waters), проводити очищення питної води; необхідно розглянути в світлі нових технічних і наукових знань цінності, що визначають якість поверхневої води, використовуваної для вживання питної води; необхідно створити такі закони, завдяки яким буде досягнута основоположна мета - захист навколишнього середовища та удосконалення якості життя.

 

4 травня 1976 Рада Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) прийняв Директиву (76/464/EEC). Директива передбачає складання двох списків. У списку № 1 перераховані індивідуальні речовини, відібрані, головним чином, на основі їх токсичності за винятком тих, які є біологічно безпечними, а в списку №2 будуть міститися речовини, що роблять шкідливий вплив на водне навколишнє середовище.

Рада ЄЕС 15 липня 1980 прийняв Директиву, що стосується питної води (80/778/EEC). Основна мета цієї Директиви полягає у встановленні певних стандартів, яким повинна відповідати вода, призначена для споживання.

 

3 листопада 1998 Рада Європейського Співтовариства прийняв Директиву про якість питної води (98/83/EC) 13. Основна мета цієї Директиви - визначати якісні стандарти, що є у воді, яка призначена для споживання людиною. Норми Директиви покликані захистити людське здоров'я. У зв'язку з цим одним їх основних вимог до води - вона повинна бути чистою (без домішок). Держави-члени повинні переконатися в тому, що питна вода:

 

- Не містить речовин, які можуть завдати шкоди здоров'ю людини;

- Вода відповідає мінімальним вимогам, встановленим Директивою.

На національному рівні деяких країн є більш детальне регулювання даної проблеми.

 

 

3 січня 1992 був прийнятий французький Закон про воду (French Water Act). У преамбулі закону вказується, що водні ресурси належать всій нації. Використання води належить усім, в межах встановлених законів і наявних прав громадян. Положення Закону націлені на раціональне управління водними ресурсами за рахунок: збереження водних екосистем, ділянок і заболочених земель; захисту від забруднення, відновлення поверхні землі; захисту океанської води в межах кордонів територіальних вод; розвитку та захисту водних ресурсів; підвищення цінності води як економічного ресурсу; доставки нормальної питної води для населення. Щорічно розробляється Програма розвитку водного господарства та План управління водними ресурсами.

 

 

У 1972 був прийнятий Федеральний закон США «Про контроль за недопущенням забруднення води» (Federal Water Pollution Act), іменований також законом «Про чистій воді» (Clean Water Act). Основні цілі закону наступні:

 

- Підтримка і відновлення хімічної, фізичної та біологічної цілісності національних водних ресурсів. Для досягнення цієї мети передбачено:

- Усунення розповсюдження забруднювачів у судноплавних водах;

- Поліпшення якості води;

- Заборона поширення отруйних забруднювачів у водах;

- Виділення фінансових коштів з федерального бюджету для створення державного обладнання очистки води;

- Проведення дослідження для розвитку технологій, які згодом будуть сприяти усуненню забруднювачів з судноплавних вод, вод суміжних (прилеглих water contiguous zone) зон і океанів;

 

 

У 1991 році у Великобританії був прийнятий закон «Про водних ресурсах». Згідно із Законом управління водними ресурсами здійснюється безпосередньо державою. Закон ставить перед державою наступні цілі: збереження, раціональне перерозподіл водних ресурсів в Англії та Уельсі; належне використання водних ресурсів в Англії та Уельсі.