«Зеленій» енергетиці не вистачає підгрунття

Нові проекти з вироблення електроенергії з біогазу можуть розраховувати на встановлення для них «зеленого» тарифу. Цю можливість забезпечили прийняті парламентом зміни до профільного закону «Про електроенергетику». Зокрема, правки стосуються впровадження механізмів стимулювання виробництва з альтернативних джерел енергії. Такі проекти повинні відповідати вимозі щодо місцевої складової - у вартості проектів, запущених з січня 2014 року, не менше 30% мають становити товари та послуги українського походження, а з 2015 року - ця частка збільшується до 50%.

Перша біогазова установка в Україні була побудована ще в 1965 році на базі Бортницької станції аерації. Для виробництва біогазу вона використовувала осад стічних вод. У 1993 році металургійний комбінат «Запоріжсталь» встановив біогазову установку датської компанії Bigadan Ltd потужністю 50 кВт на своїй свинофермі. У добу установка могла переробляти 20-22 т свинячого гною.

 

У 2003 році корпорація «Агро Овен» запустила на своїй свинофермі в Дніпропетровській області біогазову установку голландського виробництва потужністю 150 кВт. У добу станція переробляла 80 т свинячого гною та органічних відходів. У тому ж році «Українська молочна компанія» (УМК) запустила на своїй фермі біогазову установку з переробки гною ВРХ та силосу кукурудзи. Потужність цієї установки стала рекордною за всю історію біогазової галузі в Україні - 1 МВт.

 

Біогазова установка для переробки силосу кукурудзи була впроваджена на Вознесенському коньячному заводі, а установки на стічних водах - на Рубіжанському картонно-тарному заводі і Лужанському спиртзаводі. З'явилися і установки по збору т.зв. звалищного біогазу (landfill gas) - на Львівському, Маріупольському, Запорізькому, Луганському та Київському та ін полігонах ТПВ.

 

Тим не менш, до цих пір кількість біогазових установок на різних видах сировини невелике, і причина тому - відсутність донедавна державної підтримки таких проектів, і, як наслідок, тривалий термін їх окупності.

Для окупності проекту істотною є можливість вигідно продавати вироблювану електроенергію, а не просто економити за рахунок більш раціонального використання власних ресурсів. На відміну від сонячних і вітрових електростанцій, біогазові проекти такої можливості довгий час не мали.

 

У квітні 2009 року був прийнятий закон, що надає можливість електростанціям, що виробляють енергію з відновлювальних джерел, продавати її за пільговими підвищеними ставками («зеленим» тарифами). Біогазові установки не потрапили під дію цього закону через нечітке визначення поняття «біомаса». Згідно з ним, «біомасою є продукти, що складаються повністю або частково з речовин рослинного походження, які можуть бути використані як паливо з метою перетворення енергії, що міститься в них». Оскільки біогаз може проводитися з різної сировини, що має не тільки рослинне походження (осад стічних вод, відходи тваринництва і т. д.), дія «зеленого» тарифу на нього не розповсюджувалася.

На початку жовтня 2011 року Верховна Рада прийняла закон «Про внесення змін до статті 171 Закону України «Про електроенергетику». Закон повинен був удосконалити систему тарифоутворення на електроенергію, що виробляється з біогазу, і встановити для неї коефіцієнти «зеленого» тарифу.

 

Зокрема, для енергії, отриманої з рослинної і тваринної сировини, а також органічної частини відходів, був передбачений коефіцієнт 2.7. Однак Президент ветував цей Закон, посилаючись на розрахунки Інституту відновлюваної енергетики України, згідно з якими після 2017 році собівартість електроенергії з біомаси рослинного, тваринного походження та ТПВ буде в сім разів вище, ніж собівартість «вітрової» енергії.

 

Таким чином, залучати інвестиції у сферу, завідомо нерентабельний після закінчення дії «зеленого» тарифу, стане недоцільно.

 

В кінці 2011 року учасники ринку альтернативної енергетики, серед яких був і науково-технічний центр «Біомаса», направили на ім'я Президента відкритого листа з проханням скасувати вето і ухвалити закон із запланованими поправками.

 

У листопаді 2012 року Верховна Рада прийняла закон №5485-VI щодо стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії, що передбачає введення «зеленого» тарифу на електрику, одержуване з біогазу і складових твердих побутових відходів (ТПВ), що підлягають біологічному розкладанню.

 

Закон встановив коефіцієнт «зеленого» тарифу для електроенергії з біогазу на тому ж рівні, що і для твердої біомаси (пеллети, брикети) - 2.3. Право продавати електроенергію за «зеленим» тарифом отримали компанії, що запускають свої біогазові установки після 1 квітня 2013 року.

Незважаючи на те, що виробники енергії з біогазу нарешті отримали право на встановлення їм «зеленого» тарифу, особливого пожвавлення на ринку це не викликало. «Дали занадто мало і занадто пізно», - вважає експерт UNIDO Микола Кобець. Невисокий «зелений» тариф для електрики з біогазу збільшує терміни окупності біогазових проектів до 12-15 років, роблячи їх непривабливими для інвесторів.

 

Через тиждень після прийняття Закону №5485-VI дещо галузевих асоціацій звернулися до Президента з проханням ветувати його, відправивши на доопрацювання, але Президент закон підписав.

На думку експертів, у Законі №5485-VI міститься ряд критичних помилок, які роблять практично неможливим встановлення «зеленого» тарифу для проектів з вироблення електроенергії з біогазу. Мабуть, найбільш повний розбір їх здійснено біоенергетичних асоціацією України (БАУ), яка наприкінці минулого року підготувала кілька аналітичних записок, в яких виклала бачення загальної ситуації з розвитком сектора.

На думку БАУ, необхідно повернути коефіцієнти «зеленого» тарифу для електроенергії, виробленої з біогазу та побутових відходів, передбачені версією законопроекту, прийнятій у першому читанні в липні 2012 року - відповідно, 2.7 і 3.0. Тільки тоді можна говорити про реальні терміни окупності біогазових проектів.

 

Мабуть, найбільш нездоланною перешкодою стала вимога до частки місцевої складової обладнання, матеріалів і послуг для об'єктів, що претендують на отримання «зеленого» тарифу. Як вже було зазначено, для проектів, впроваджуваних з 2013 року, вона становить 30%, а з 2014 року - збільшується до 50%.

 

З урахуванням того, що в нашій країні не проводиться (і не планується найближчим часом до виробництва) велика частина устаткування і комплектуючих, що використовуються в біогазових установках, вимога це слід вважати нездійсненним. Експерти БАУ вважають, що максимально можлива частка місцевої складової знаходиться на рівні 40%.

 

До іншим законодавчим перешкодам для розвитку біогазового сектора можна віднести помилки в використовуваної в Законі термінології, позбавлення вже існуючих проектів можливості отримати «зеленого» тариф, а також проектів, в яких біомаса спалюється спільно з викопним паливом.

 

Таким чином, виробників енергії з біогазу в черговий раз обділили на законодавчому рівні - закон ніби і взяли, а от скористатися ним власникам біогазових установок навряд чи вдасться.